Кропивницький: Чим цікава робота у музеї?

14 мая 2020 12:02 257 0 Культура
Кропивницький: Чим цікава робота у музеї?
 
Будьмо знайомі!
 
Кожен з нас хоч раз у житті побував бодай в одному з музеїв. Як не вдень, то вночі, бо з’явилась традиція - "Ніч у музеї". На щастя, в Україні розвивається музейний туризм. Працюючи в літературному музеї, я часто буваю свідком таких випадків. Дзвінок у двері: заходить кілька осіб, іноді сім’я з дитиною, і повідомляють, що  проїздом у нашому місті й хочуть щось знати про нього та його пам’ятні місця. Раді ми і школярам, яких вчительки не тільки з міста, а й з області привозять, щоб долучити до української літератури й культури. Вітаємо й таких завзятих мандрівників, як групи туристів на чолі з гідом Іваном Найденком, поетом, журналістом, краєзнавцем із Кривого Рогу. Гріють душу сяючі очі відвідувачів після екскурсії та залишені ними вдячні відгуки… 
 
Моїм першим музеєм, відвіданим ще у 8-му класі, був музей Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. За життя їх потім було доволі багато в різних містах і країнах:  в Києві, в Чернігові, Харкові, Дніпрі, Мінську, Вітебську, Бресті, Хатині, в Москві, Ленінграді, на Кавказі, в країнах Балтії, в Болгарії; у більшості районних, подекуди й у сільських музеях Кіровоградщини.  Ціную труд людей, душею і руками яких створені ці культурні осередки. Серед них Віктор Маруценко з Долинської, Микола Гаращенко з Новоукраїнки, та, на жаль, уже померлі Іван Прядун з Компаніївки, Ольга Аболмасова зі Світловодська, Дмитро Просяченко з Добровеличківки та Ольга Усова з Олексіївки на Добровеличківщині. 
 
Коли подорожую, запам’ятовуються не лише своєрідні місця, а й гіди-екскурсоводи – завжди особливо інтелігентно вдягнені, з вишуканою літературною мовою, щирою приязню. Вони справжні патріоти, бо не маючи в душі любові до рідного краю і його скарбів, не зацікавиш тих, хто зазирне в музей. 
 
 
У музеї працюють ентузіасти. Майже чверть століття віддала літературно-меморіальному музею І.К. Карпенка-Карого його перший директор Катерина Лісняк, філолог за фахом.
Нинішній директор – Лариса Хосяінова ‒ найцікавішою вважала роботу головного зберігача фондів, якій присвятила майже 25 років життя. Випускниця Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (факультет кінематографії, кафедра кінознавства), відмінно захистила дипломну роботу "Традиції театру корифеїв і кінематограф". Рік виконувала обов’язки керівника музею і колектив зрозумів ‒  кращого директора годі й шукати: розумна, людяна, справедлива, закохана в роботу, з добрим гумором. Її захоплення ‒ садові квіти, які поступово перекочовують з дачної ділянки до музейного саду.
 
А ким же вона керує, кого згуртовує та надихає, кому ставить завдання і допомагає їх виконувати?  
15 років поруч старший науковий співробітник Тетяна Ревва. Зовні струнка і юна, вона має сина-школяра та доньку-студентку. З відзнакою закінчила філфак Кіровоградського (тепер – Центральноукраїнського) державного педуніверситету імені Винниченка. Займалася спортивною гімнастикою. Дуже сумлінна, відповідальна та обов’язкова людина. Коли Тетяна поринає у підготовку нової виставки, її майже не видно в кабінеті за коробками, стосами, теками музейних матеріалів, а згодом вона зачаровує наших відвідувачів натхненною розповіддю.
 
Душа колективу – це голова профкому. Науковий співробітник, наймолодший за віком, Наталія Мельниченко. Весела, щира, роботяща. Мама двох дітей-школярів. Наташа, як і Таня, закінчила філфак нашого педуніверситету. Охоче і вдало створює музейні виставки (дизайн інтер’єру – її хобі, як і кулінарія). Уміє спілкуватися з дітьми і  дорослими. Вона – головна наша фейсбукиня: все, що відбувається в музеї або з його партнерами-письменниками, краєзнавцями і театралами ‒ все в полі зору, а тому стає доступним нашим друзям.
 
Всього пів року працює на посаді головного зберігача фондів Валентина Зеленська ‒ філологиня, яка закінчила наш педуніверситет із відзнакою. Має вчене звання – кандидат філологічних наук. І теж мама двох дітей. Фонди музею ‒ відповідальна і специфічна ділянка роботи, що вимагає різнобічних знань, систематичності і зосередженості. Валентина, педагог з чималим стажем, успішно освоює нову для себе справу.
 
Є в музеї і технічні працівники. Завідувач господарства, права рука директора Юрій Максимов, 7 років не просто відповідально, а з душею і любов’ю підтримує в належному стані садибу музею. "Правильно" оселилась біля музею і з року його заснування працює музейним доглядачем Лідія Балабась. Чистота й порядок – це їхня із завгоспом парафія.
 
Серед цього чудового колективу знайшлось місце і мені. Перше пришестя в музей відбулося в 2011‒2013 роках. І знову трохи більше року крокую вулицею Тобілевича. Я ‒ науковець. Хоч і молодший за званням, та, сподіваюсь, не найменший за користю для загальної прави. Любов’ю до поезії, ідеями, досвідом та енергією щедро ділюся з колегами. Мої друзі стали друзями музею. 
 
У нас цікаво і затишно. Музейний садок ‒ чудове місце для відпочинку. Запрошую в гості і вас. Як тільки карантин скінчиться, приходьте обов’язково. Ми ж тепер знайомі!
 
Антоніна Корінь, науковець 
літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого,
поетеса, член НСПУ
м. Кропивницький
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий