Ірина Радченко: Приймайте АРВ-терапію і живіть довго та щасливо
Ірина Радченко працює соціальним працівником КОВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» та медичною сестрою у Долинській центральній районній лікарні. У сфері протидії ВІЛ вона лише три роки, однак добре пам’ятає часи, коли взагалі не було лікування для ВІЛ-позитивних або ж було, та не для всіх.
— Пригадую, коли АРВ-терапія видавалася лише ВІЛ-позитивним жінкам з терміном вагітності 30 тижнів. Терапія була направлена, щоб дитина народжувалася здоровою. Це було 15 років тому. У наш час терапія в наявності, безкоштовна, головне постійний прийом препаратів, — розповідає соціальний працівник.
Ірина працює у «Школі пацієнта», де перебуває 20 клієнтів із Долинського району.
— Я працюю з групою пацієнтів, яким уперше призначається АРТ-терапія або в яких були довгі перерви прийому препаратів — місяць-два-три. Це свідчить про те, що в людини була погана прихильність. Тоді з нею треба заново працювати і вчити приймати таблетки. Перші три місяці я спілкуюся з людьми особисто, потім телефоную або вони приходять до мене — і ми продовжуємо спілкування. Навіть з тими, в кого закінчилася «Школа пацієнта», я продовжую працювати, — зауважує соціальний працівник.
Ірина розповідає, що під час надання соціального супроводу ВІЛ-позитивним клієнтам ті мають схожі запитання.
— Спершу — це неприйняття хвороби. Молодь більше знає про ВІЛ, а є пацієнти, яким до 60 років, вони взагалі не знають, що таке ВІЛ-інфекція. Вони не розуміють, що у них можуть боліти ноги, руки, виникати дерматичні висипання — це все причина вірусу ВІЛ.
«Чи можна вилікувати ВІЛ?» — це запитання ставлять пацієнти, які дуже давно лікуються, які благополучні. Зрозуміло, при лікуванні у людини ніяких скарг на самопочуття не виникає, тому і запитують. Я пояснюю, що ліки потрібно приймати пожиттєво. Це необхі
дно для повноцінного довготривалого життя, бо ВІЛ — це хронічна хвороба, — пояснює Ірина Радченко.
Серед клієнтів соціального працівника є чимало успішних історій, коли ВІЛ-позитивні люди розпочали нове життя після прийому АРВ-терапії та соціального супроводу.
— Серед клієнтів є дівчина, яка під час вагітності дізналася, що в неї ВІЛ. У неї було фантастично велике вірусне навантаження. Я з нею тісно працювала, щоб вона пила таблетки. Адже до цього вона зловживала алкоголем. Нам вдалося знизити вірусне навантаження, а також досягти того, що виросли СД-клітини. Дівчина була неблагополучна. Зараз в неї все гаразд. Вона любить свою дитину, годує, доглядає, не вживає алкоголь. Постійно консультується, якщо виникають питання, — каже Ірина.
Соціальний працівник зауважує, що в лікуванні ВІЛ вагому роль відіграє підтримка, адже людям тяжко сам на сам залишатися із хворобою. До того ж у суспільстві відсутнє толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних, тому вони не знають, у кого шукати підтримки. У таких випадках на допомогу приходять соціальні працівники.
Вікторія Семененко
