Кіноклуб «Екран»: Глядачі різніІ, «ЕКРАН» — той же

  • 3 лют. 2018 09:09
  • 1509
    • Новина Кіноклуб «Екран»: Глядачі різніІ, «ЕКРАН» — той же Ранкове місто. Кропивницький
    ГЛЯДАЧІ РІЗНІ, «ЕКРАН» — ТОЙ ЖЕ 
     
    Кіноклуб «Екран», що діє при відділі мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.Чижевського (ОУНБ), для декількох поколінь земляків асоціюється з творчою розкутістю, інтелектуальним кіно. Він завжди презентував те, що ніде більше кіногурмани не могли побачити (з початком ери Інтернету таку ексклюзивність втратив, але ж хіба то для поціновувача високого кіномистецтва перегляд — удома на дивані?!).  
     
    Торік восени «Екранові» виповнилося 37 років. Із колишніх чотирьох стернових кіноклубу сьогодні лишається на цьому своєму посту завідувачка відділу мистецтв ОУНБ ім. Д.Чижевського Світлана Ушакова (інші троє — на заслуженому відпочинку). До Світлани Анатоліївни і привели мене спогади про «Екран», адже в молодості мало не щоп’ятниці відвідував його кіносеанси (саме в цей день тижня тривалий час він зустрічав прихильників кіномузи). 
     
    — Тож хто й коли, пані Світлано, прорубав у нашому місті глядачам вікно у світ нестандартного кіно? 
     
    — Відбулося це восени 1980 року. Тоді кожному фільму присвоювали певну категорію. Першу надавали фільмам касовим, їх демонстрували у великих кінотеатрах, другу і третю показували в менших (пам’ятаєте: «Вогник», «Орбіта», «Хроніка»? — Ю.Л.), клубах, будинках культури. Фільми нестандартні, складні припадали пилом на полицях підприємств кінофікації, бо й у невеликих залах на них не надто чекали. Розумний же глядач шукав їх. От тоді центральне керівництво підприємств кінофікації, звідки розсилали по кінотеатрах фільми, вирішило створити в СРСР при цих самих підприємствах мережу кіноклубів, аби і грошей заробити, і дати змогу кіногурманам попити з того життєдайного джерела, яке «всихало» на полицях…
     
    — Особисто я вперше потрапив у кіноклуб, коли прийшов до кінотеатру ім. Ф.Дзержинського подивитися фільм тоді ще напівзабороненого режисера Андрія Тарковського «Андрій Рубльов». А його кінострічка «Сталкер» та вперше побачена в кіноклубі «Космічна одіссея 2001 року» Стенлі Кубрика досі залишаються для мене кінематографічними «іконами стилю». 
     
     — Одними з перших фільмів, показаних у кіноклубі, і стали кінострічки Андрія Тарковського. А кіноклуб створили при обласному підприємстві кінофікації, яке знаходилося на Балашівці. Його співробітник Володимир Бікаєв запропонував вести сеанси кіноклубу тодішньому завідувачеві відділу мистецтв бібліотеки ім. Н.Крупської (тепер — ОУНБ ім. Д.Чижевського) Еллі Янчуковій, а вона вже залучила до цієї справи своїх бібліотекарів — мене та Людмилу Іванцову. Тож раз на тиждень хтось виходив перед публікою в меншому залі кінотеатру ім. Ф.Дзержинського й перед початком кінопоказу розповідав про режисера, чий фільм мали демонструвати, про особливості його творчої манери, про деякі цікавинки фільму. А далі починався перегляд…
     
     
    Коли наша бібліотека переїхала до теперішнього свого приміщення, а сталося це, здається, навесні 1982 року, кіноклуб «Екран» також було перенесено туди ж — у її актову залу із широким екраном. З того часу й аж до переходу на відеокасети з кінотеатру ім. Ф.Дзержинського до нас приходив кінооператор, який і «крутив» ті фільми, що ми замовляли в підприємстві кінофікації. Брали стрічки Олександра Довженка, Луїса Бунюеля, Андрія Тарковського, Георгія Шенгелая, Отара Іоселіані, Андрія Кончаловського, Елема Клімова, Лариси Шепітько й багатьох інших чудових кінорежисерів. Аби знати, що саме варто демонструвати, наша кіноклубно–бібліотечна трійця читала багато кінознавчої літератури.  
     
    — І хто ж ходив тоді на ці фільми? Бо хоча й був серед глядачів, та не розпитував у людей про те, хто вони і звідки. 
     
    — Спочатку — викладачі музучилища, журналісти, працівники партійного обкому, які отримували запрошення на кіносеанси, потім приєдналися викладачі педінституту, студенти… Ось такий вигляд мали в різні роки наші афіші, а це — наш репертуарний план (документ кінопрокату), а це — список членів ради кіноклубу при кінотеатрі ім. Ф.Дзержинського (Світлана Анатоліївна показала авторові написаного все назване). Бачите, він тоді ще був просто кіноклубом, назва «Екран», яку запропонувала Елла Янчукова, з’явилася дещо пізніше. «Кіровоградська правда» друкувала анотації, рецензії на фільми, які демонстрували в кіноклубі (їх писала журналіст Валентина Селезень). Прихильники інтелектуального, складного, вишуканого кіно отримали можливість побачити й осмислити, обговорити те, чого прагли їхні душі й інтелект. Кіноклуб включили до списку отримувачів фільмів, які розвозили за таким маршрутом: кінотеатр ім. Ф.Дзержинського — бібліотека ім. Н.Крупської (згодом — ім. Д.Чижевського) — кінотеатр «Мир» — кінотеатр «Комсомолець» (згодом — «Зоряний»). 
     
    — Що ж поклало край такому любому, зокрема мені, широкоформатному формату (перепрошую за тавтологію) в актовому залі обласної універсальної наукової книгозбірні? 
     
    — З розпадом СРСР у кінопрокаті почалися великі зміни. Плівкова кіноапаратура віджила своє, з’явилися нові носії фільмів. Довелося переорієнтовуватися й нам на сучаснішу техніку. Телевізор і відеомагнітофон придбали за кошти спонсорів та бібліотеки. Кінотеатри почали закривати, виникали приватні відеозали. Кіровоградське обласне підприємство кінофікації, аби не відставати від них, створило власний фонд відеокасет, певні з яких працівники відділу мистецтв і почали демонструвати в кіноклубі, який «перекочував» з актової зали в менший за розмірами відеозал. Показували «Синю Бороду» Акіри Курасави, «Дев’ять з половиною тижнів» Едріана Лайна, «Одного разу в Америці» Серджіо Леоне, «Кабаре» Боба Фосса, «Небо над Берліном» та «Париж, Техас» Віма Вендерса, французьке, угорське, болгарське, югославське, польське кіно…
     
    — … і саме в той час у відділі мистецтв з’явився відеоабонемент?
     
    — Так, читачі могли брати додому відеокасети для перегляду. Бібліотека купувала найкращі фільми, адже ведучі кіноклубу завдяки постійному штудіюванню кінознавчої літератури зналися на них. Через це нашому смакові довіряли, беручи для перегляду рекомендовані фільми. Купували ми стрічки на відеокасетах за кількома напрямками — масове кіно, жахи, для домогосподарок, молодіжне кіно, кіно видатних майстрів тощо. Щодо іменитих режисерів, то це були, зокрема, Отар Іоселіані, Олексій Герман, Педро Альмодовар, Алесандро Іньяріто. Їхніх фільмів, окрім як у нас, більше в місті ніде не було. 
     
    — А згодом і відеокасети відійшли в минуле…
     
    — Так, світ змінюється, а разом з ним і кіно. А з кіно — і кіноклуб «Екран». Коли відеокасети наказали довго жити, бібліотека придбала великий плаский телевізор, фільми на якому тепер демонструємо зі звичайної флешки. Але не лише технології змінюються, помінявся і глядач. Тепер це переважно старші люди, які прагнуть побачити фільми своєї юності, молодості. Ми надаємо їм таку можливість. Щосереди о 15:00 (цей час є зручним передусім для пенсіонерів, а також студентів і школярів, про яких теж не забуваємо й організовуємо для них окремі кінопокази) демонструємо старе кіно, якому вже понад півстоліття. Таким чином убиваємо двох зайців: виконуємо побажання наших постійних глядачів (наприклад, фільми «Візок до Відня» Карела Кахіні, «Поки ти зі мною» Гаральда Брауна, «Я шукаю тебе» Отто Фішера тощо) і показуємо такі стрічки, щодо яких ніхто не буде до нас висувати претензій з приводу порушення авторських прав. Тому вибираємо те, що не може принести неприємностей: фільми зниклих країн (зокрема НДР, СРСР), стрічки майстрів минулого, що є у вільному доступі. Щодо цього ми дуже обережні. Дивимося на те, щоб були і вівці цілими, і вовки ситими. Щоправда, іноді показуємо й сучасніше кіно, яке приносять самі кіноклубівці. Демонструємо фільми переважно терапевтичні. У нас уже немає того арт–хаузного кіно, яке показували раніше.
     
    Нині є можливість побачити фільми, які колись, за часів плівки, не могли знайти вдень з вогнем. Сьогодні існують комп’ютерні програми, за допомогою яких спеціалісти не лише переводять у цифровий формат фільми на плівці, а й реставрують, фактично повертають з небуття, старе кіно. Ми, працівники відділу мистецтв, разом з нашими глядачами вперше побачили деякі такі кінострічки, про які тільки в книжках читали. Тож і їх включаємо в репертуар кіноклубу…
     
    — У чому найсуттєвіша різниця між колишніми і теперішніми завсідниками кіноклубу?
     
    — Навіть не у віці річ. І у 80–90–ті роки в кіноклуб приходили літні люди, але переважали все ж молодші. Тоді в «Екран» ішли після роботи, навчання, кіноклуб був таким собі естетством для тих, хто хотів раз на тиждень подивитися щось видатне. Сеанси тривали по декілька годин і завершувалися після 21–ї години. Тепер же це в основному пенсіонери, користувачі нашої бібліотеки, яким цікаво не стільки рафіноване кіно, як кіно душевне, яке лікує і зцілює. Таке кіно переважно й показуємо, постійно підлаштовуємося під глядача, бо він змінюється.   
     
    Кіноклубівці замовляють класику, яку бачили раніше, щоб обговорити потім ці фільми. Наприклад, «Сходження» Лариси Шепітько та «Розсікаючи хвилі» Ларса фон Трієра, документальний серіал Десмонда Морріса «Тварина під назвою людина». Показували й іншу кінодокументалістику — про видатних людей зокрема. На замовлення викладачів, учителів демонструємо також екранізації літературних творів, документальні фільми. Наприклад, учитель просить показати дітям екранізацію твору Михайла Коцюбинського і замовляє в нас показ фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Ми йдемо йому назустріч і ставимо школярам цей фільм.
     
    Деякі кінопокази проводимо під клубною рубрикою «Кіноеліксир» для літніх інтелігентів, які є частиною нашої публіки. Демонструємо фільми 1930–1950–х років зі щасливим фіналом. Приурочуємо покази до днів народження кінорежисерів. Кінопокази на замовлення завжди були значною частиною роботи відділу мистецтв, так є й зараз.
     
    — Тож можна сказати, що кіноклуб «Екран» поступово із суто кіношного проекту за участі працівників бібліотеки перетворився на одну з форм роботи відділу мистецтв ОУНБ ім. Д.Чижевського. Знаю, що в його працівників багато відомих друзів. Хто з них пов’язаний безпосередньо з кіноклубом? 
     
    — Це — Марина Тарковська, сестра знаменитого кінорежисера Андрія Тарковського й донька не менш відомого поета Арсенія Тарковського — уродженця нашого міста. Вона, перебуваючи у нас, приходить до кіноклубу з 1986 року, коли представляла в ньому «Андрія Рубльова». Був у кіноклубі й київський документаліст Сергій Маслобойщиков, і сценарист Сергій Тримбач, відомий за фільмом «Живі» про Голодомор, і Петро Тодоровський, і Олександр Жовна, який представляв фільми за своїми сценаріями, і режисер Сергій Проскурня — автор документального фільму «Тарас Шевченко. Ideнтифікація». До того ж «Екран» став місцем демонстрації фільмів двох українських кінофестивалів: «Docudays UA» (фестиваль документальних фільмів) та «Кіномедіа» (фільми про журналістів, телеведучих, про всіх, хто працює у сфері медіа). Інформуємо кропивничан про ці фестивалі й фільми та показуємо фестивальні кінострічки глядачам. 
     
    — Чув, що при відділі мистецтв віднедавна розпочав діяти іще один кіноклуб…
     
    — Так, у грудні 2017 року працівники відділу мистецтв зголосилися взяти участь у проекті «Артхаус Клуб» кінокомпанії «Артхаус Трафік», реалізованому задля розвитку кіноклубного руху в Україні та популяризації мистецтва кіно. Так у нас виник іще один кіноклуб — «Артхаус Клуб». Кінокомпанія «Артхаус Трафік» надає нам і подібним кіноклубам для демонстрації некомерційні фільми сучасних кінорежисерів, які не збирають великої аудиторії, але є надзвичайно актуальними й талановитими. Безкоштовні кіносеанси цього кіноклубу розпочинаються у відділі мистецтв щонеділі о 14:30. Глядачі вже побачили фільми з двох європейських фестивалів, а зараз мають нагоду переглядати стрічки з фестивалю «Нове британське кіно»…  
     
    — Що ж, прийміть побажання від давнього кіноклубівця подальших плідних років життя тепер уже двом вашим кіноклубам!
     
    — Дякую за прихильність до кіномистецтва! Прагнутимемо й надалі виправдовувати сподівання кропивничан і дарувати поціновувачам кіномистецтва приємні години біля чарівних екранів кіноклубів «Екран» і «Артхаус Клуб». 
     
    Записав Юрій Сергійчук