Веніамін Янішевський,полковник міліції у відставці, розповідає детективні історії

Зникла людина

Жили собі чолові та жінка в Кіровограді. Не старі і не молоді, але оковита їх обличчям придала специфічного шарму, який нівелює вік в сторону, протилежну молодості. Шлюб не реєстрували (за п’янками ніколи), але жили однією сім’єю. А жив з ними ще й батько, який підтримував їх спосіб життя, тому розливали вже на трьох. Невдовзі прибився до колективу і дядько.

Дуже романтичною людиною був  цей  дядько. Принципово працювати не бажав, блукав по світу, навіть до міліції потрапив, де був притягнутий  до кримінальної відповідальності за ст. 214 кримінального кодексу України в колишній редакції. Тим, хто цікавиться, що за стаття — відповім «Дармоїдство». В той час, на відміну від сьогодення, дармоїди були не в пошані.

Звали родича Глухов Михайло Оникійович, 1931 року народження, уродженець с. Саботанівка Ульянівського району.

                У 1985 році спіткало родину горе: у Григорія Глухова зникла співмешканка Соколова Марина. Особливо ніхто не сумував, в міліцію не зверталися, тому ніхто бідолашну і не шукав. Сусідам, особливо допитливим, розповідали: блукає по кладовищам, самогонку п’є, до когось поїхала в  гості...

                Словом, не дуже побивалися за  жінкою в сім’ї. Мабуть, зайвий рот в їхньому промислі не дуже був потрібен. А незабаром і  нове  лихо. Брат Михайла Глухова, батька Жори, втопився у річці Біанці, де й горобцю по коліно. Люди випадково знайшли. На цю подію дядько та племінник почали зображати велику тугу та печаль, яку щедро заливали оковитою.

                Але біда, як відомо, сама  не приходить. У 1990 році  зник і  Жора. Безслідно. Немов би  його і  не було. Сусіди знову на це не звернули ніякої уваги. Щоправда, дорікали Михайлові, що тхне неприємно від його оселі. «Мабуть, пацюки», — пояснив той і трави по куткам будівлі розкладав, сподіваючись на зникнення  запаху. А невдовзі Михайло почав меблі розпродавати.

— А ви що, не будете тут жити? — запитували сусіди Михайла Глухова.

— Можливо, поїду до родичів, — невпевнено відповідав сусід.

                Так би все й  скінчилося, якби відразу після  зникнення Жори до УМВС Кіровоградської області не надійшла  заява з його останнього місця роботи. Спеціалізоване управління тресту “Кіровоградбуд” турбувалося  про те, що не виходить на роботу їхній працівник — Глухов Георгій Олександрович, мешканець Кіровограда, вулиця Олександрійська, 45, та просило допомогти його розшукати.

Заяву надіслали в Ленінський райвідділ міліції. Персонально отримав доручення розібратися з нею оперуповноважений карного розшуку Юрій Запісочний — молодий, але вже досвідчений співробітник, на рахунку якого уже тоді було не один десяток розкритих особливо небезпечних тяжких злочинів. Попередня перевірка Михайла оперативникам нічого не дала. У той  же  час дільничний  інспектор Станіслав Шпільовий звернув увагу опера, що колись у підозрюваного була співмешканка Марина, яку давно ніхто не бачив. Ця новина для Юрія Олександровича стала несподіванкою і в той же час викликала обґрунтовану підозру.

Він провів оперативні заходи з цього приводу. Чим глибше копав сищик, тим більше незрозумілими були вчинки підозрюваного. Особливо Запісочного зацікавив факт продажу меблів Михайлом Глуховим. «Усе це не спроста!” — підсумував сищик.

                Взагалі вічний компаньйон оперативника — допитливість. Коли перед ним ребус — у нього виникає нездоланне бажання його розв’язати. Тому він вирішив ще ретельніше перевірити Глухова. І тут йому допоміг його величність випадок. Підозрюваний вперше за майже півроку добряче випив і водночас порушив громадський  порядок, за що суд йому  призначив покарання — 15 діб адмінарешту. Ось це  і  було  використано міліцією.

                Не стану  описувати всіх нюансів негласної розшукової «кухні», але зазначу, що сусідські невдоволення  про неприємний  запах від оселі, де жив дармоїд, не давали спокою оперативнику. Зверну увагу на те, що саме карний  розшук створений  для того, щоб вирішувати складні кримінальні ребуси. І кожен його співробітник повинен бути передусім психологом. Дивлячись уважно в  очі Михайла, Юрій Олександрович запитав його:

— Якщо Ви гадаєте, що ми зовсім не знаємо, де заховано труп, то помиляєтесь.

Після  цього підозрюваний відвів очі вбік, збліднів. У нього перехопило дихання, розширились зіниці очей… Для сищика це була дуже красномовна відповідь. Вважається, що очі це — замкова щілина, через яку  можна розглянути нутро будь–якої особи.

Під час тривалих оперативно–розшукових заходів, які проводили з адмінарештованим Юрій Запісочний разом з колегою Сергієм Обойдихатою, було встановлено, що після чергової п’яної сварки підозрюваний зухвало  вбив племінника. А далі щоб, не дай Боже, труп випадково не побачили сусіди, злочинець у  нічний час перетягнув його із будинку у підвал. А потім вночі там і закопав. Вважав, що, нарешті, надійно здихався небіжчика.

Ось звідки неприємний запах! Та це не все! Оперативники продовжували розплутувати злочинний клубок «дармоїда».

Згодом з’ясувалося, що і Марина на його совісті! І теж безглуздо. Розправився і з нею, перебуваючи напідпитку. Цей сюжет взагалі ніби запозичений з фільму жахів Альфреда Хічкока. Очевидно, після ударної дози спиртного Марина в очах Михайла перетворилася на красуню, що і спонукало його до більш рішучих дій. Він схилив її до орального сексу, під час якого наніс викруткою в обличчя партнерки декілька ударів, які виявилися смертельними. Важко зрозуміти мотив таких дій, але все відбулося саме так.

— Покажеш, де закопав? — запитав адмінарештованого Обійдихата.

— Так. Біля дач Песецького, — після нетривалої паузи, опустивши голову, відповів убивця.

Через деякий час Михайло Глухов дійсно вказав місце, де закопав співмешканку. При дорозі на дачі. Щоб, не дай Боже, ніхто не здогадався, а тем більше не відкопав, посадив на те місце горіха. Ще й поливав його.

А ось брата свого п’яного навмисно підштовхнув на камінь на річці, від чого той вдарився головою, впав у річку і втопився.

Справа дійсно дуже жахлива. Ось такі родичі. Не треба й ворогів мати. Але в цій історії мене вражає інше: цілковита байдужість сусідів. Невже вони в  череді зникнень не помітили закономірності? На риторичне питання є і така відповідь, а, скоріше, приказка: «Моя  хата з краю — нічого не знаю». Набагато легше було б міліції, а зараз поліції, займатися пошуком людей по гарячим слідам, якби громадяни не боялися давати свої свідчення, були уважнішими до оточуючих людей.

Робота карного розшуку багатогранна і копітка. Його коефіцієнт корисної дії — кількість розкритих кримінальних правопорушень, особливо небезпечних. А  професіоналізм — вирішальний  фактор для сищиків, як би правоохоронний  орган не називався: чи міліція, чи поліція.

І наостанок: в усьому світі в Конституціях майже всіх країн є положення про участь громадськості в забезпеченні правопорядку. Тому закликаю громадян активно сприяти попередженню та розкриттю кримінальних правопорушень.

Веніамін Янішевський,полковник міліції у відставці