Гайворон: Чи стане чорним червоний хрест?
Гайворонський район, як відомо, є найвіддаленішим від обласного центру. Складається враження, що місцева влада цим користується і намагається керувати на власний розсуд. Це засвідчила ситуація в Гайворонській районній лікарні.
А проблема полягає у недобудованому триповерховому корпусі, який влада примушує керівництво лікарнею взяти на свій баланс. Утримання ж недобудови — це насамперед відповідальність, в тому числі матеріальна. Керівництво лікарнею вбачає в цій ситуації певні ризики. Тож журналісти обласних ЗМІ вирішили перевірити, чи мають ці побоювання підстави, і побували у відрядженні в Гайвороні.
Перше, що кидається в очі, — відсутність капітальної огорожі на більшій частині периметру території, що дає можливість тихенько розбирати корпус на будматеріали місцевим мешканцям, що вони не баряться робити. Всередині вже давно відсутні дверні та віконні рами, сантехнічні комунікації, електропроводка. Дах тече, цеглу зсередини повільно, але крадуть. Охорону ставити немає сенсу — з причин відсутності огорожі. Та й коштів недостатньо.
— Ситуація може стати катастрофічною, — розповідає головний лікар Світлана Шиян, — фінансування відбувається на мінімальному рівні. Овочами та крупами лікарняну кухню забезпечують місцеві фермери, а решту продуктів для дотримання меню доводиться шукати. Хоча у нас лікуються як містяни, так і мешканці навколишніх сіл, навіть з сусідніх районів Вінниччини та Добровеличківки і Благовіщенського привозять.
Проблемний корпус побудований у 1985 році, але це лише коробка, з якою з моменту побудови нічого не робили. Головлікар не може зрозуміти причину тиску на неї з приводу цієї споруди.
— Та все просто, — втручається в розмову депутат обласної ради гайворончанин Михайло Бевзенко, — за двадцять п’ять тисяч взяти, а потім за п’ятдесят тисяч продати. І зацікавлені особи гроші поділять. Як варіант — розібрати на будматеріали, а гроші знову розікрасти. Найцікавіше те, що оцінка в 25 тисяч відбулася ще радянськими карбованцями — а на той час це були суттєві гроші. Але, якщо все ж варто позбутись цієї будівлі — давайте її реально оцінимо, вирішимо її долю, проведемо відкритий тендер за чинним законодавством. Голова РДА має дати відповідне розпорядження. Як на мене, подібні дії призведуть до повного розвалу ідеї госпітального округу з центром у нашому місті, яку ми на рівні області активно лобіюємо. До Добровеличківки (яку планується зробити госпітальним центром усієї західної частини області) просто нікого не довезуть (відстань 130 кілометрів). Та ще й по наших дорогах.
— 85 відсотків хвороб фахівці нашого закладу лікують самостійно, — продовжує Світлана Шиян, — і це не наші цифри, це дані «облздраву». У нас молоді, талановиті й самодостатні лікарі, значна частина яких має вищу катеторію. Як варіант, варто було б зробити тут поліклінічне відділенння, яке нині знаходиться в центрі міста. Або гуртожиток для молодих спеціалістів. Але, на жаль, цю недобудівлю краще розвалити — бо все місто знає, скільки хат побудовано за виділені на її будівництво гроші. І будівлю продовжують тихенько розбирати, незважаючи на наші періодичні патрулювання.
В «УКСі» (управління капітального будівництва — авт.) нам повідомили лише про наявність проектно–кошторисної документації. Сьогодні треба негайно збирати компетентну комісію для вирішення долі цієї споруди. Погодьтесь, 25 тисяч гривень — це не кошти, за які намагаються цю споруду оформити. На баланс має взяти не лікарня, а район або місто, на чиїх землях ця будівля, як і лікарня в цілому, знаходиться. А тоді вирішувати подальшу долю, а не чекати, доки звідти хтось випаде, це покажуть по 1+1, і ми вкотре неприємно прославимось. А діти тут постійно бігають — причому різного віку і різних уподобань. Особливо взимку — з пологового та хірургічного відділень це доволі добре видно, — наголошує Шиян.
Фінансування порівняно з минулим роком зменшено на десять тисяч — і це при різкому зростанні цін на ліки, а особливо на реактиви. Більшість пацієнтів не можуть сплатити навіть за аналізи. Про харчування вже розповідалось, але додам, що більшість продуктів люди приносять самі. Справжнім святом стало отримання від одного з фермерів 60 кілограмів м’яса. Розділили на всіх, щоб хоч відчуття було. З необхідних 16 тон картоплі хоч би 12 було — щоб першими стравами забезпечити. Цибуля дуже часто гниє. Будемо якось викручуватись, — констатує співрозмовниця.
До розмови долучається й заступник головлікаря з господарської частини. Певним успіхом він вважає переведення установи на автономне опалення п’ять років тому — орендатори котельні перевели котли на пелетне паливо, що значно економить кошти. І хоча, за словами Світлани Шиян, певна заборгованість все ж таки існує, є надія, що все буде гаразд — аби зима не була ранньою та дуже холодною, як прогнозують.
— Борги, які б вони не були, в кінці року залишаються постійно, — зазначає Світлана Шиян, — проте показувати їх ми не маємо права, і вони переходять разом з нами у наступний рік в якості «прихованого» або «перехідного» боргу. Але ми почали відмовлятись від такої практики й показали все, що маємо — а це станом на сьогодні близько п’ятисот тисяч. Влада обіцяє трохи коштів восени, з початком опалювального сезону, хоча обіцянки були ще весною й влітку для часткового погашення боргу. За тринадцять років моєї роботи такого фінансування ще не було. Всі поточні ремонти лікарня робить за власний кошт.
— Фермери допомагають не лише продуктами, — додає Михайло Бевзенко, — вся проектно–кошторисна документація на ремонтні роботи також робиться їхніми силами. А ці 11 тисяч ми витратили на медичні потреби.
За словами головного лікаря, найбільшою повагою користується пологове відділення, яке приймає жінок з Вільшанського, Голованівського, Благовіщенського, Добровеличківського районів, не говорячи вже про місцевих та сусідів з Вінниччини та Одещини (остання на відстані 1–2 кілометрів). Лікарня надає лише медичні послуги, а список необхідного — від ліків до туалетного паперу та лампочок — давно не є чимось дивним.
Михайло Бевзенко додає, що нині медичні установи отримали законну можливість запровадження комерційної складової (завдяки нардепові від Кіровоградщини Костянтину Яринічу). Принаймні, в обласному онкодиспансері це вже давно працює.
Ще одна проблема, за словами Бевзенка, — це водопостачання. І це при тому, що місто стоїть на Південному Бузі та має свою гідроелектростанцію. А питання лише в коштах та необхідному обладнанні — місто має 17 розроблених свердловин. У Смоліному це питання поступово вирішили, а от у Гайвороні навіть і не намагаються. Депутат також повідомив, що 40 відсотків водопостачальних підприємств області не мають на це відповідної ліцензії. Отаку якість і отримуємо, але це тема окремої розмови.
Повертаючись до проблем медицини, слід звернути увагу і на транспортний парк Гайворонської райлікарні. З восьми одиниць на ходу лише три — Тойота, Опель та ГАЗель, які теж постійно ламаються, а уніфікація по запчастинах чи комплектуючих майже відсутня. Яким чином реакція на виклики буде в найближчому майбутньому — важко навіть уявити.
Схожа ситуація і в міській залізничній лікарні, яка раніше обслуговувала дві з половиною тисячі працівників (включаючи тепловозоремонтний завод), а нині — лише півтори сотні. Решту просто скоротили та вивільнили. Спроби об’єднати всі лікувальні установи міста в єдиний комплекс поки що не завершились успіхом.
— Це лише крапля в поступовому занепаді Гайворонського району, — підсумовує Бевзенко. — Ми й тaк на двадцять першому місці, а якщо ще й медицину ліквідувати... Копійчане фінансування і медустанови в Заваллі — на чотири тисячі населення залишено лише вісім ліжко–місць. Зі знищенням медицини на районі можна поставити великий хрест. А район доволі потужний, і головною його силою є люди. Буду, звісно, домовлятись з колегами–земляками з різних політичних сил залучати фонди. Так звана децентралізація, якщо вона спускається згори, ситуацію не врятує. Громада повинна сама вирішити, з ким та яким чином вона буде об’єднуватись, і чи буде взагалі. Спроба заганяти народ у цю стайню призведе до його вимирання.
Отака картина, панове. Незважаючи на певний оптимізм Світлани Шиян, все ж думка Михайла Бевзенка є більш тривожним закликом озирнутись навколо у кожному районі. Бо спроба подібного «реформування» може перетворити червоний хрест надії на життя на хрест іншого кольору. Якого — знаєте самі...
Максим Гуцалюк
