ОленаТеліга: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя»

 

У Кропивницькому у 2016 році вулиця Тельмана, що пролягає через приватний сектор Миколаївки, була перейменована на честь Олени Теліги –  української поетеси, громадської діячки та члена Організації українських націоналістів.

Олена Іванівна Теліга народилася у сім’ї інженера, професора Шовгенева 21 липня 1906 року у Московській області. 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917–1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919 р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав Іван Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії.

 

У Чехословаччині у Подєбрадах на вечірці Олена знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство Олени й Михайла переросло в кохання, й незабаром вони одружилися.

 

Протягом 1929–1939 рр. разом з чоловіком вона жила у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті, працювала вчителькою в українській школі. У 1932 році Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Дмитра Донцова. У 1939–1941 pp. у Кракові очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів).

 

 

22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Олена Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври», який перебував під постійним наглядом фашистів.

Коли Гітлер напав на СРСР, у деяких прихильників ОУН з’являються ілюзії, що німці допоможуть відновити незалежну українську державу, як це було в 1918 р. Такі ж думки були і в Олени Теліги.

 

Її товариш поет і націоналіст Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована гестапо. 13-го, за іншими даними 21 лютого 1942 р., Олену Телігу разом із чоловіком Ми-хайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським розстріляли німецькі фашисти у Бабиному Яру в Києві.

На той час українській письменниці було 35 років.

 

У камері, де вона перебувала перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху було викарбувано стилізо-ваний під меч тризуб.

Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності — то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визво-лення рідного народу.

 

Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики поетеси. Жінка, на думку Олени, — це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чо-ловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки нади-хати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захи-щати себе й чоловіка:

 

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, –

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

 

(«Мужчинам»)

Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому. За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

 

Інформація узята 

з відкритих джерел

 

Олена Скочко