Чиє ім’я носить твоя вулиця. Олег Ольжич

8 янв 2020 13:15 0 1091 История, воспоминания
Чиє ім’я носить твоя вулиця. Олег Ольжич
 
Розпорядженням міського голови від 19.02.2016 № 24 вулиця Гайдара була перейменована на Олега Ольжича (район Некрасівка).
 
Олег Ольжич (1907-1944) (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) – український поет, політичний діяч, археолог.
Народився в Житомирі 21 липня 1907 року. Батько – відомий поет і письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім – Олександр Олесь), мати – Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька.
 
1923 року родина Кандиби переїхала до Праги. Батько жив в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів і письменників.
 
На цей час припали початки наукової діяльності О. Ольжича, яку Л. Винар періодизує таким чином:
І. 1925–1930 – роки навчання та археологічних розкопок у Чехословаччині і в Західній Україні.
II. 1931–1940 роки – період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльності Олега Кандиби, час появи його основних наукових праць у різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з Гарвардським університетом і УВУ. Цей період також охоплює заходи з організації Українського Наукового Інституту в Америці.
III. З 1941 до травня 1944 року – період принагідної наукової роботи. Тоді Олег Кандиба був членом Археологічної Комісії НТШ (1941–1944), яку очолював Я. Пастернак. Кандиба перебував у підпіллі, але рівночасно збирав історичні і фольклорні джерела, співпрацював з українськими вченими в Західній і Східній Україні.
Восени 1930 року захистив дисертацію на звання доктора філософії на тему: «Неолітична мальована кераміка Галичини».
Олег Ольжич – яскравий представник дітей першої еміграційної хвилі, які спромоглися не лише зберегти, а й примножити пасіонарну енергію українського народу («пасіонарність» від лат. passio – пристрасть), зруйновану на Наддніпрянщині (репресії, Голодомор, вигублення культури). «Хай воскресне столиця Андрія, Дух вояцький в народі!» – такою метою і жив Ольжич, як і його покоління за межами Батьківщини.
 
У 1930-і роки  заявляє про себе як поет. Пише під псевдонімом Олег Ольжич – від «син Олега», згаданого в літописах київського князя. Друкується в українських виданнях, що виходили у Львові та Празі. Автор поетичних ¬збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946).
Коли виникла ОУН, він стає одним з найактивніших її членів, керівником культурного сектора, а згодом – заступником голови проводу ОУН. «Військом незримим поневоленої нації» жартома називав Олег Ольжич Організацію українських націоналістів, куди вступив 1929 року. Очолив у ній Культурну референтуру. Вона виконувала ідеологічну, освітню, видавничу та пропагандистську функції. Видавала газети й журнали. Допомагала українським інтелектуалам – шукала їм роботу в еміграції. 1936 року Олег знайомиться з тодішнім керівником ОУН Євгеном Коновальцем. Коли після його вбивства у 1938 році організація розколюється на радикальних бандерівців і поміркованих мельниківців, залишається на боці полковника Андрія Мельника.
 
За дорученням цієї політичної організації Ольжич брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очоленої Августином  Волошиним, знищеної 14 – 15 березня 1939 р. угорськими фашистами у змові з Гітлером. Поет навіть потрапив до хортистської тюрми.
 
 Оскільки рейхскомісаріат наприкінці 1941 р. заборонив діяльність ОУН, то вона перейшла у підпілля, переїхавши до Львова. Тут він одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною). 2 серпня 1943 року молодята вінчаються в церкві. Олег бере зі свідків і дружини клятву, що мовчатимуть про одруження до завершення війни – щоб Катерина не зазнала переслідувань. Живуть вони у різних квартирах. На людях удають, що не знають одне одного.
 Проте подружнє життя було недовгим.  Заарештований гітлерівцями, Ольжич потрапив до концтабору Заксенгаузен, де 10 червня 1944р. був закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Вже після його смерті народився син Олег. Катерина Білецька із сином повійні виїжджає з Чехословаччини до Канади. Працює у Вінніпезі, а з 1954 року – бібліотекарем у Торонтському університеті. Засновує дитячий театр «Бабусина казка», займається літературною, громадською роботою. Померла 1996-го в Оттаві.
Олег Кандиба по закінченні університету отримав диплом інженера прикладної фізики. Досі працює за фахом.
 
Інформація узята 
з відкритих джерел: Електронна бібліотека «Українська література», Вікіпедія та стаття 
кандидата історичних 
наук Володимира Гінди.
 
Олена Скочко
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий