Міжнародний фестиваль «Україна та Ізраїль — разом!»: благодійність без кордонів

 

Дводенний яскравий фест, який пройшов нещодавно в Тель–Авіві, викликав такий широкий резонанс у вітчизняних ЗМІ та світових соцмережах, що й до цього дня журналісти та аналітики продовжують обговорювати безумовно важливе його значення для розвитку масштабних гуманітарних програм, культурних та дипломатичних контактів України та Ізраїлю. У цьому матеріалі ми пропонуємо колаж з думок і відгуків про благодійний фестиваль, які й освіжать послідовність недавніх подій, і допоможуть резюмувати його сенс.

 

Фестивальна хроніка

Травень 2017 року Благодійний фонд «Стрічка надії» відзначив в історії розбудови української держави особливою подією: 23 травня організатори фестивалю «Україна та Ізраїль — разом!» відлетіли до Ізраїлю разом із вісьмома дітьми, несправедливо знеможеними жорстокими військовими діями на сході України. Серед юних гостей були сироти, які втратили батьків у «сірій» зоні, а також діти з інвалідністю, яку отримали в ході війни. Головна кінцева мета фестивалю полягала у лікуванні і реабілітації ще 200 дітей із прифронтової зони. Фестиваль тривав два дні, до програми входили власне офіційна частина, концерт гурту «Мачете» та творчий вечір Ади Роговцевої, Ахтема Сейтаблаєва та Катерини Степанкової.

Офіційне відкриття першого дня відбулося у супроводі славня України, виконаного учасницею співочого конкурсу «Голос. Діти» Євою Аш разом із співорганізатором фесту Оксаною Лазебник.

Промови поважних гостей, висловлювання подяки, виступ організаторів фестивалю Олексія Кошевця, Оксани Лазебник (Ксюші Київської) та вітання Юлії Федорко склали першу частину концерту. Також серед гостів були присутні Дмитро Гершензон, Єфим Рабінович, Ірина Білик, Дмитро Лінько і дипломатичний представник України генеральний консул Геннадій Надоленко. Кожен представляв свою сферу суспільства, тим самим охопивши всі галузі сучасного життя, починаючи від офіційних представників зовнішніх зносин — до командира батальйону; від лікаря вищої категорії — до композитора–співака. Ще одним приємним видовищем став виступ грузинського національного балету під керівництвом Тамаза Цициашвілі. 

Далі розпочалася друга частина першого дня фестивалю, а саме концерт гурту «Мачете», всі прибутки від квитків на який теж пішли на благодійну мету. 

Другий день фестивалю був не менш захоплюючим. Культурний вечір трьох видатних особистостей — Ада Роговцева, Ахтем Сейтаблаєв та Катерина Степанкова, які ділилися духовним та творчим досвідом із усіма присутніми. 

 

Окрім програми, яка включала в себе два дні фестивалю, необхідно було враховувати інтерес восьми дітей, які також поїхали до Ізраїлю.

У вільний від урочистостей день вся команда фонду замовила екскурсію до Тель–Авіву, старовинного міста і шокуючих око новобудов Вежі Азраелі. Місто контрастів, де сучасність не перемагає минуле, а минуле не поступається сучасності.

Основне гасло: «Діти чужими не бувають!» показав, що організатори Благодійного фонду «Стрічка надії» реалізовують свою політику не словом, а ділом!

 

Відгуки ізраїльських блогерів про Фестиваль

Дмитрий Медведев, Тель–Авив: «Никогда не писал больших постов, да вот решил попробовать... В пятницу мы с Мариной Медведевой были в Тель–Авиве на благотворительном фестивале «Україна та Ізраїль разом». Целью было помочь  деткам из прифронтовой зоны на востоке Украины. Нескольких ребят оттуда, благодаря помощи благотворительного фонда «Стрічка надії», привезли отдохнуть в солнечный Израиль. Многие из них–то и море увидели впервые, и судя по их лицам, наверное, были счастливы, они хоть ненадолго смогли забыть о войне, так рано её познавшие, и просто по–детски радоваться солнцу, морю и тем людям, которые их тут окружили и дарили им своё тепло и добро. Я знаю, что таких людей было много. Приехали и несколько почётных гостей, среди которых особняком, конечно же, стоит Заслуженная артистка СССР, Народная артистка Украины, АДА РОГОВЦЕВА. Было безумно приятно её увидеть и послушать и даже сфотографироваться с ней! 

Был аукцион, всего с одним лотом, зато каким!!! Шмат настоящего украинского сала и бутылка горилки!!! Также там можно было приобрести всевозможные сувениры, попить пивка, ну и, конечно же, закусить, варениками с картошкой или вишней, например. В какой–то момент на сцену поднялись те самые детки, чтобы прочесть стихи. Все стихи были о войне... 

Они читали их по очереди, и вот очередь доходит до одной из девчонок, и она начинает читать, и буквально сразу начинает плакать, она так и не смогла дочитать свой стих... Я абсолютно уверен, что в этот момент слёзы были на глазах у всех там присутствующих, по крайней мере, я сужу по себе...

Ну и в завершении этого замечательного дня был концерт группы «Мачете» (экс–ТОКИО), лидером которой является Ярослав Малый: это был НАСТОЯЩИЙ, ЖИВОЙ РОК!!! Все средства от этого концерта, как от всего остального, пошли на лечение украинских детей из прифронтовой зоны на востоке Украины... Вот такая у нас получилась пятница, полная самых положительных эмоций!»

 

Відгуки українських гостей Фестивалю

 

Дмитро Лінько, народний депутат України: «Такими фестивалями, заходами ми повертаємо віру у майбутнє для дітей, які втратили раніше свою гідність. І дуже важливо, щоб діти бачили, що вони не одні, що їх підтримують. І щоб вони привезли в Україну свої враження, що світ підтримує Україну, тому що їй зараз важко. 

Дуже важливо, що в Україну вірять дружні, братні народи. Найголовніше, що ми повертаємо віру в майбутнє у наших дітей. Тому що вони втратили найголовніше, що є у житті, — своїх рідних. І вони повернулись з Ізраїлю з відчуттям, що вони не одні. Що світ їх підтримує. В Ізраїлі нас почули, нас побачили. Велика повага усім тим людям, які роблять такі заходи. І нам важлива підтримка Ізраїлю й інших країн, які є нашими партнерами. 

Окремо хотів би сказати про роль БФ «Стрічки надії» в організації цього дводенного міжнародного фестивалю: Олексій Кошевець, Оксана Київська та хлопці і дівчата з їхньої команди, які роблять такі справи, і люди, які їх підтримують,  — Сергій Тарасов та інші соціально відповідальні бізнесмени, — справді роблять дуже важливу місію. Тому що це не просто відпочинок для дітей. Це показує всьому світу, що в Україні  є чудові таланти, ми несемо свою культуру. І ці діти виховують патріотичну єдність майбутніх поколінь».

 

Оксана Лазебник (Ксюша Киевская), соучредитель БФ «Стрічка надії» :

— Как мы искали спонсора для международного фестиваля? Уже долгое время наши масштабные проекты активно поддерживает бизнесмен–аграрий Сергей Тарасов. Вы знаете, такие люди для меня — это бесценно. Что касается Израиля, проект полностью оплатил Сергей Дмитриевич. Он сказал: «Делайте этот фестиваль в Израиле. Я с вами. И я всю финансовую часть беру на себя»… Вы знаете, для меня это было все, потому что это была мечта, и я не знала, как ее реализовать.

 Мы об этом фестивале говорили еще с прошлого года с ребятами–волонтерами израильскими. И мы думали, как же нам все сделать. И когда генеральный спонсор нашелся, мы привезли этих восьмерых детей на фестиваль. Вы видите, сколько счастья у этих детей, сколько море впечатлений. Для этого стоит жить. Ради этого стоит не спать, жертвовать, наверное, всем, кроме собственных детей и родных. Для меня это самое святое. Я три года живу под девизом «дети чужими не бывают». И я понимаю, что это очень правильно.

 И то, что добро всегда возвращается, я уверена в этом на 1000%, потому что иногда я задумываюсь: «Господи, откуда же у меня в моем возрасте столько сил и энергии?» Вот, кажется, что я сейчас приеду за рулем домой, упаду и умру. Я еще сажусь в Фейсбук, печатаю посты. В 3 или 4 утра я ложусь спать — это 3–4 часа сна — и я не понимаю, откуда у меня силы. А утром встаю «огурцом».

 Я вскакиваю в машину, я получаю гуманитарку, я что–то отправляю. Я знаю всех своих детей наизусть — всех своих подопечных. Поверьте, у меня их очень много. 

Я горжусь тем, что я сейчас уже со своей командой все это могу осилить. Я горжусь тем, что мы можем подарить вот эту частичку любви, счастья тем детям, которые абсолютно невиновны в том, что происходит у нас в стране. Я знаю, что будущее нашей страны — это вот эти дети. Потому что как к ним сейчас относишься, так дальше они будут строить нас, страну. А в этой стране будут жить мои дети, мои внуки и все мое поколение».

 

Юлия Федорко, соучредитель БФ «Стрічка надії»

О.Ч.: Мы сами убедились за эту неделю, что фонд «Стрічка надії» работает очень мощно, креативно, очень масштабно. Когда он появился, как он развивается? Немного расскажите. 

Ю. Федорко: Знаете,  Фонд  — это наша семья. И все те, с кем мы занимаемся, кому помогаем — тоже становятся  родными нам людьми. Поэтому так, как мы живем в жизни, так же мы работаем и в Фонде. Вот есть то, чего бы мы хотели для себя, что бы было хорошо нам, нашим близким, нашим детям — точно так же мы желаем тем, кому мы помогаем. Поэтому у нас все естественно, все натурально, все от души, все просто. 

Идеи возникают уже по ходу программы. Мы действительно креативны, мы не скучны. Нам всегда хочется, чтобы в нашей стране было как можно больше позитива, потому что и так очень много всего тяжелого, негативного. И хочется, чтобы мир был чище, ярче и был «усміхнений» (вот так, если коротко и ёмко украинским словом). 

 И улыбки детей — это самое главное. Когда ты видишь их счастливыми — это не просто слова. Это надо хотя бы раз прочувствовать любому человеку. Когда ты делаешь добро и когда ты видишь счастье в глазах (а глаза — это действительно зеркало души, особенно детские, потому что их невозможно обмануть) — это, наверное, самое большое твое жизненное достижение, твоя жизненная мотивация. Тебя это мотивирует дальше на уже любые действия — мы иногда сами удивляемся тому, что мы придумываем, мы знаем, что мы все равно это реализуем.

Самое главное, что мы добились того, что все обратили внимание на проблемы наших украинских детей, пострадавших в зоне АТО. 

Проблема в том, что эти прекрасные дети заслуживают прекрасного будущего, прекрасной жизни. Мы постарались донести до международной общественности этот месседж, и я думаю, что у нас это получилось, поскольку к нам уже обратились люди, проживающие в Израиле, которые готовы принять наших детей: на несколько месяцев, в период  летних каникул к себе в семьи для того, чтобы и показать культуру и немного их оздоровить.

 Но основное — это сбор денег для пострадавших от войны детей, которые находятся в Украине и  которых мы  отправим на отдых в нашей стране. Считаю, что это у нас получилось. Мы провели в Израиле благотворительный фестиваль, культурные вечера  — и дети (около 200 человек) теперь смогут поехать на море.  Есть дети, которые уже оздоровились. Я думаю, что дальше по таким программам  мы сможем поддержать всё большее и большее количество этих деток. Таким вот образом мы сможем привести в порядок, оздоровить наших детей,  о которых пока что мало кто реально заботится, и государство, к сожалению, в том числе.  

Хочу поблагодарить нашего  близкого друга и главного спонсора фестиваля «Україна та Ізраїль — разом!», Сергея Тарасова. Спасибо ему огромное, он очень достойный человек, и праздник для детей состоялся именно благодаря его помощи.  

Вообще, это у нас один из первых международных проектов подобного масштаба. Будет ещё и много других.

Потому что наша мечта — видеть детей счастливыми, и в дальнейшем увидеть их уже в хорошей форме: физической, духовной, душевной, с хорошими оценками, в лучших вузах страны, в лучших вузах мира. Таким образом, мы будем ускорять и  развитие всей нашей страны.

 

Ада Роговцева

О.Ч.: Тут в аудиторії дуже багато волонтерів з  України, які реально і щоденно допомагають нужденним категоріям людей в обох наших країнах. Зокрема, йдеться про відому та вельми потужний БФ «Стрічка надії» (Україна, Київ). Саме він старанно готував для нас контент фестивалю та цього творчого вечора.  Щоб Ви їм побажали?

А. Роговцева: Волонтерський рух — це зараз безцінний рух. Ми це відчули, коли почалася війна, коли люди всі зібралися, і всі поділилися — і всі  небайдужі зреагували на такі події миттєво, залучилися і стали працювати. 

Я всередині цього руху. У мене стільки друзів, знайомих, стільки дорогих мені людей, які не шкодують ні свого часу, ні свого здоров’я, свої останні копійки віддають для того, щоб допомагати, щоб робити цю велику справу, яку держава вже не в змозі сама взяти на себе. І я вклоняюся низенько кожному–кожному з них… 

Згодна, що цей благодійний рух «Стрічка надії» — дійсно виконує важливі та серйозні місії, і хоча я кожного з їхньої дружної команди поіменно не можу назвати, але я  всіх знаю в обличчя, всіх дуже люблю, особливо Оксану Київську, і думаю, що це взаємно.

 Тому, що ми дуже часто зустрічаємось, і обговорюємо, і вирішуємо якісь питання, і робимо одну справу. Але я і за віком, і за фахом трішечки вже в іншій якості допомагаю. А те, що дівчатка їздять, збирають — це дуже зворушливо… 

 І все це — волонтерський рух. І кожний, якщо зробить свою маленьку справу, то буде багато зрушень на краще в цілому…

І коли такі місії Добра затухають, це у мене викликає великий подив: чому люди черствіють душею, чому вони відходять вбік і не залучаються до такої роботи? Вона у мене завжди була. Я все життя прожила з віником,  з сумкою, з роботою, яку треба робить. Бо хто, крім нас, це зробить?

Так що я волонтерському руху вклоняюся, ціную і молюся за кожного тому, що вони наражаються на небезпеку щодня.

 

Оксана Чиканчи