Попри постійні попередження західних партнерів про наміри повномасштабного вторгнення, ніхто не був готовий до початку війни. Коли у Києві пролунали перші вибухи й почулися автоматні черги, кияни були надзвичайно шоковані. Хтось перебував у розпачі, інші пакували валізи, поспіхом обираючи маршрут для від’їзду. Оксана родом із Кропивницького, але вже понад 10 років працює у столиці. Дівчина вирішила повернутися до батьків, але подорож затягнулася у часі.

Лютий 2022

До війни у Києві мешкало 3,9 мільйона осіб. А в березні 2022-го їх налічувалося лише 1,3 млн. Тікали світ за очі всі, хто міг це зробити. Це вже влітку, вдосталь «наподорожувавшись» іншими місцинами та навіть країнами, кияни поступово стали повертатися назад. Річницю початку вторгнення у столиці зустріли вже 3,6 млн киян.

24 лютого 2022 року вранці моя співбесідниця не знала, що робити. А тому приїхала на роботу, щоб дізнатися, чи є в когось план дій. Тоді ще на Лівому березі метро працювало. З’ясувалося, що практично нікого на місці немає. Начальство виїхало у невідомому напрямку, не залишивши жодних вказівок.

Повернулася додому, стала збирати валізи, щоб виїхати з Києва до мами у Кропивницький, але це виявилося не так просто зробити. Врешті онлайн забронювала квиток на наступний день. Вирішила разом із речами заночувати в офісі, щоб вже звідти відбути на вокзал на Видубичі. Метро на той час уже зупинилося. Але таксист зголосився відвезти на Правий берег за 1500 гривень. Підсіла до інших пасажирів, щоб розділити суму на всіх. Отак і дісталася офісу.

Її робоче місце було розташоване у напівпідвальному приміщенні, тож там було безпечніше. Ніч на стільцях, здвигнутих докупи, пройшла тривожно. Та коли дівчина врешті дісталася до автовокзалу, на неї чекало розчарування. З’ясувалося, що у цьому напрямку транспорт ходити не буде – розбомблена дорога. Повертатися було нікуди, адже всі мости заблоковано і з Правого на Лівий берег Дніпра не пускали. Добре, хоч родичі прихистили.

– Сидіти у чотирьох стінах було доволі нудно. Прислухалася до вибухів, що час від часу лунали неподалік. Але до укриття не спускалася. Тільки одного разу сховалася у передпокої між двох стін, як радили по радіо.

Магазини, аптеки й інші установи були закриті 3 дні поспіль. А коли відкрилися, вишикувалися довжелезні черги киян, охочих придбати продукти в супермаркетах, ліки в аптеках, зняти гроші з банківських карт.

Березень 2022

Дні минали одноманітно. Врешті вичитала в Інтернеті, що запустили евакуаційні потяги. Був такий пущений і до Кропивницького. За два тижні родичі відвезли Оксану на залізничний вокзал, оскільки громадського транспорту не було зовсім.

– Повсюди на пероні валялися валізи, вщерть забиті речами. Людям, які в перші дні війни намагалися виїхати, довелося їх покидати напризволяще, адже охочих поїхати було набагато більше, аніж вагони могли вмістити, то багаж просто не вліз.

У нашої героїні була одна сумка. Врятувало те, що на цей напрямок було не так багато охочих сідати, порівняно з потягами, що курсували на Львів. Там були напхом забиті тамбури і всі проходи.

Оксана завантажилася і зайняла місце для сидіння. На полицях ніхто не лежав, сиділи по троє. В одних людей була чимала валіза, то залишили її на проході, бо в купе не вмістилася.

Попередньо людей розділили – жінки з дітьми зайняли один вагон, чоловіки перебували в іншому. Навіщо так зробили, було незрозуміло. Врешті рушили. Грошей за проїзд ніхто з пасажирів не вимагав. Люди, які придбали квитки на потяг завчасно, отримали від провідниці всю сплачену суму назад.

До Кропивницького приїхали пізно ввечері, коли вже була комендантська година. Оксана гадала, що доведеться чекати на вокзалі до ранку. Але тут їй трапилися добрі люди. Водій приїхав зустрічати родичів, і в авто виявилося вільне місце. Їхали вони у спальний район, а не туди, де мешкала мама дівчини.

Тож додому вона тоді не потрапила. Довелося заночувати у сестри. Коли виходила з авто, спитала у водія, скільки винна за доставлення, та він тільки рукою махнув у відповідь – мовляв, нічого не треба. Щиросердно подякувала. Коли подзвонила у двері до сестри, та страшенно налякалася, адже була комендантська година, і людям було заборонено пересуватися. Тільки наступного дня дівчина дісталася до маминої оселі. 

Травень 2022

Майже 2 місяці Оксана провела вдома. Звісно, матуся не могла з цього нарадітися, але без роботи було дуже сумно. Та й запас грошей не був нескінченним. Тому щойно зателефонували з роботи на початку травня і сповістили, що фірма відновлює роботу, вона відразу ж почала збиратися в дорогу. На щастя, на той момент уже було автобусне сполучення – перевізники відновили роботу. Тож дісталася до столиці з комфортом.

Травень 2023

Вихідного дня дівчина вирішила вийти прогулятися. У парку на Лівобережжі ніде було яблуку впасти. Кияни насолоджувалися теплим сонячним днем. Навіть місце на лавці було важкувато знайти. Дорогами у кілька рядів снували автомобілі. На літніх майданчиках у кафе всі столики були зайняті людьми.

Київ іще зализує рани від бомбардувань. Зустрічаються будівлі з розбитими вікнами й вибитими стінами. Але є й багато тих, які встигли відновити після ворожих атак. ППО надійно захищає небо над столицею і береже спокій містян. 

Анета Цегельник

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».

Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.