У Кропивницькому презентували виставку на честь лауреата Шевченківської премії Дмитра Іванова

  • 22 жовт. 2021 17:03
  • 588
    • Новина У Кропивницькому презентували виставку на честь лауреата Шевченківської премії Дмитра Іванова Ранкове місто. Кропивницький
     
    До 75-річчя від дня народження відомого українського поета, члена Національної спілки письменників України, заслуженого журналіста України, лауреата Шевченківської премії Дмитра Іванова науковці літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого презентували віртуальну виставку «Поезія – для нього стремено», присвячену життєвому і творчому шляху ювіляра. 
     
    Дмитро Іванов народився 22 жовтня 1946 року в селі Тарасівці Новгородківського району Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.  
     
    Перша поетична збірка «Зерно і любов» побачила світ у 1977 році. Він автор книг: «Грай, сопілонько моя» (1979), «Там, где рождаются радуги» (1981), «Стремено» (1986), «Красный корень» (1987), «Маминих слів чорнобривці» (1991), «Здрастуйте! Я повернувся!» (2007), «Село в терновому вінку» (2008), «Зорі над Україною» (2013).
     
     
    Дмитро Іванов та гартівці в день святкування 100-річчя газети
    Червень 2021 р.
     
     
    Дмитро Іванов зі своїми хрещеними батьками
    в літературі Іваном Драчем та Борисом Олійником
    біля пам’ятника Т.Г.Шевченку
    Київ. 2010
     
    Наш земляк – лауреат багатьох літературних премій: обласної імені Олекси Десняка, республіканської імені Миколи Островського, всеукраїнської імені Івана Нечуя-Левицького, міжнародної української імені Григорія Сковороди, імені Михайла Коцюбинського, міжнародної премії імені Володимира Винниченка, Національної премії України імені Тараса Шевченка. 
     
     
    Як влучно відзначив відомий український письменник та літературний критик Михайло Слабошпицький про творчість Дмитра Іванова: «Сьогодні вже ніхто так не пише. І сьогодні вже немає того села, про яке написав Дмитро Іванов. Він не йшов ні за ким у фарватері, ні на кого не взорувався. Його землисте, солоне і полинно-гіркаве слово, що, здавалося, рішуче відгетьковує всі можливі поетизми, несло в собі безоружну щирість і справжність. Це були ніби вже й не вірші, а трагічні новели з того тяжкого життя, де дуже важко лишатися людиною».