«Їхали на місяць, а приїхали через чотири». Як карантин продовжив відпустку кропивничанки у Камбоджі

26 авг 2020 13:35 681 0 Общество
«Їхали на місяць, а приїхали через чотири». Як карантин продовжив відпустку кропивничанки у Камбоджі


Група туристів, серед яких була і журналістка з Кропивницького Ксенія Купріненко, мала намір провести відпустку в Камбоджі. Від початку поїздка планувалася на місяць, оскільки дорога далека і сам переліт займає більше доби, а на менший термін просто не було сенсу. Але не так сталося, як гадалося. Відпустка затяглась аж на чотири місяці.


– Якими були перші дії, коли дізналися про закриття українських кордонів?

– В середині лютого ми полетіли до Камбоджі і мали повертатися 25 чи 26 березня. А кордони вже були закриті 24-го. Ми відразу звернулися в авіакомпанію, де нам повідомили, що квитків немає, обмін неможливий і переліт буде перенесено. Також нам сказали, якщо Україна нас не зможе забрати сама, то і вилетіти звідси ми теж не зможемо, – розповідає Ксенія.


– Ми продовжували чекати дня перельоту і вірили, що обов’язково щось зміниться. Нам прийшов офіційний лист, в якому були наші нові квитки і обіцянка, що ми зможемо полетіти, але лише в тому випадку, коли будуть відкриті кордони. Швидше за все, це стане можливим орієнтовно через місяць, не в березні, а у квітні. І в результаті додому туристи повернулися через чотири місяці.


Ми також зверталися до міграційної служби у Камбоджі з метою продовження візи. І радувало те, що в цій країні зробити це легше, ніж в інших державах.
Так, паніка була. А потім взяли себе в руки. Адже ця ситуація не залежить від нас, і продовжили насолоджуватися відпочинком, набиратися позитивних емоцій та вражень і не думати про карантин. Були екскурсії до Сіамської затоки, милувалися океаном тощо.

– Мабуть, усім цікаво, як і на що існували?

– Найбільш дороговартісне – це перельоти, що обійшлися нам орієнтовно в тисячу доларів на одну особу. А щоб там жити, багато грошей не потрібно. Ми знімали і квартиру на місяць за 30 доларів, номер у готелі на тиждень обходився в 10 доларів тощо. Коли масово почався карантин і туристів стало набагато менше, вартість орендованого житла ще знизилася. Потім деякий час ми жили біля океану. Там у нас був свій будиночок з басейном, більярдом, за який ми заплатили десь 30 доларів за два тижні.


Щодо їжі, фрукти у них на кожному кроці: йдеш, то банани зірвали, то ананаси. І траплялося, що, крім фруктів, ми нічого й не їли. Якщо вже купувати, то звісно, що в центрі вони дорожче, а далі від центральної частини, то до 0,30-0,50 центів можна було закупитися, наприклад, кокосами. Але в більшості випадків ми кокоси самі зривали і нам нічого ніхто не говорив. Та й морепродукти у них доступні за ціною.
У Камбоджі багато супермаркетів, і цікаво, що там різноманітна кулінарія, але довше доби страви вони не зберігають. І кожного вечора знижка до 50% на весь асортимент.


Ми так декілька разів набирали суші. На п’ять доларів наша компанія із п’яти осіб наїдалася. Все дуже доступно. Ми звикли багато ходити, в середньому по 17 км, вранці вийшли і до вечора.

 



– Які труднощі вас там спіткали?

– Навіть і не знаю. Адже проблем із житлом та харчуванням не було. Мабуть, одна із проблем – це пацюки, які бігали всюди. Спочатку важко нам давалася їхня мова. А вже згодом і до неї ми звикли.

– Розкажи про карантинне життя у Камбоджі.

– Там такої паніки, як у нас, не було. От коли говорила з мамою, то дізнавалася, що тут іноді було проблемою щось купити, то там, хоч країна і третього світу, але все спокійно. Всі навчальні заклади були закриті, а решта працювали у звичному режимі: крамниці та маркети. Але там і менталітет інший. Камбоджійці не сидять вдома вечорами, як українці. Незалежно від ситуації в країні чи світі місцеве населення щовечора гуляє, займається йогою чи аеробікою. Не має значення, скільки років людині, вона танцює просто неба, йдучи по вулиці. Ще вони полюбляють (чи це їхня культура?) їсти на вулиці, в парках. А ще багато з них живуть на вулицях, якісь гамаки поробили і сплять у них. Там немає такого: закритися і не вийти.
Стосовно ситуації із супермаркетами. Вони у них дуже масштабні, будівлі від чотирьох до десяти поверхів. І на кожному поверсі стоять як мінімум по п’ять столів із засобами індивідуального захисту. В будь-якому магазині є антисептики. На ринках є крани, де можна скористатися антисептиком і за бажанням взяти маску. І там немає такого, аби заставляти сидіти з масками. Як такого карантину і не відчувалося. Вдень в основному 40 градусів тепла, і мало хто хворів, тому й паніки не було.
Десь на початку карантину приїхали французькі туристи, вже заражені вірусом. Тоді була невеличка паніка, і в той район, де вони перебували на обсервації, мало хто ходив.



– Яким було повернення додому?

– Ми поверталися з пересадкою авіакомпанією з Катару. Мені особисто дуже сподобалося ними летіти. Обслуговування було дуже добрим. Але Україна заборонила їм в’їзд, і нас з Катару мали забрати евакуаційним рейсом. Хоча та країна нас могла сама завезти в Україну, навіть не взявши за це кошти. Ми більше доби прочекали на той рейс, оскільки був суворий режим і не дозволялося залишати аеропорт. Але авіакомпанія пішла нам назустріч і було дозволено відпочити у відповідних кімнатах. Нарешті ми дочекалися українського літака авіакомпанії «Скай». І звичайно рівень обслуговування відрізнявся.
Обурює той факт, що ми заздалегідь брали квитки в обидві сторони. А потім виявилося, що і за так звану евакуацію потрібно було платити. Квиток коштував 600 доларів, а потім в літаку і води не виявилося. Хоча, авіакомпанії готові були взяти всі витрати на себе, але їх не впустила українська сторона.
Найбільш цікаве, що назад ми летіли з людьми, які останнім рейсом вилетіли з України на відпочинок, а потім вимагали від держави евакуації.

Після повернення в Україну перебували на самоізоляції два тижні. Нам хотілося і рідних провідати, але в літаку ми летіли з людьми з інших країн, то хотілося уберегти себе та інших людей. Після самоізоляції зробили тест, то результат був негативним і все добре.

– Розкажи про своє життя після карантину.

– Працюючи сім років у журналістиці, жодного разу не була у відпустці. Для мене було важливо десь відпочити. Хоча я і сумувала за зйомками, але мені потрібна перезавантаження. І тоді я вирішила піти з каналу «Україна». Після повернення додому відкрила свій ютуб-канал «Зірки, попліткуємо?», де можу сама придумувати питання, монтувати своє бачення і записувати тих, кого сама хочу і  хто дійсно цікавий публіці.

Читайте також: Кропивничанка запускає новий проєкт про зірок (ВІДЕО)

Ірина Лягул

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий