Пандемія. Кропивницькі жінки – на передньому плані

10 апр 2020 19:47 860 0 Общество
Пандемія. Кропивницькі жінки – на передньому плані

Мешканки Кіровоградщини одними з перших почали активно діяти в умовах розповсюдження коронавірусу COVID-19. Громадські ініціативи волонтерок, громадських активісток, жіночих організацій одразу підхопили їхні сусіди, друзі, знайомі і незнайомі люди. Тисячі громадян і громадянок об’єдналися заради допомоги ближнім, вкотре подаючи приклад суспільству, як потрібно діяти під час екстремальних ситуацій. 

Так само відбувалось у 2014 році, коли саме волонтерські організації взяли на себе основний тягар у забезпеченні української армії найнеобхіднішим: екіпіруванням, устаткуванням, продуктами та ліками. Тож недивно, що й сьогодні в перших лавах добровільних помічників медиків – знайомі обличчя.

 

Інна Вішневська. Майстерня з пошиття захисних масок

Інна Вішневська стала кропивничанкою шість років тому, коли на сході України почались бойові дії. У Донецьку вона жила разом з чоловіком та чотирма дітьми до того моменту, доки в їхній будинок не потрапив снаряд. Втративши дім, родина приїхала до Кропивницького (тоді ще Кіровограда), оскільки саме тут жили чоловікові бізнес-партнери. Так і залишилися в нашому місті.

За цей час Інна познайомилися з волонтерами та волонтерками, які займались організацією допомоги українським бійцям, стала співорганізаторкою та активною учасницею ветерансько-волонтерського громадського простору "Кrop:Hub". Щодня по декілька годин Інна проводить за швейною машинкою – шиє захисні маски для медичного персоналу та української армії.

– Одна з наших волонтерок, Лілія Козак, працює лікаркою-анестезіологинею Кіровоградської обласної дитячої лікарні, – розповідає Інна Вішневська. – Від неї дізналася, що медики відчувають гостру потребу в масках. Відтак ми з дівчатами вирішили їх трохи підтримати. Згодом повідомили, що потрібні ще й маски для дітей, які лежать у хірургічному та гематологічному відділеннях, і ми вирішили шити засоби захисту для маленьких пацієнтів. А потім зателефонували хлопці з передової: теж, кажуть, немає масок. Так організувався й налагодився процес їх виготовлення.

Виручає швейна машина, яку Вішневські придбали одразу після переїзду до Кропивницького.

– Це було одне з перших наших придбань на новому місці, - розповідає Інна. – Як родина вимушених переселенців, ми отримували гуманітарну допомогу. Часто доводилось підшивати брюки синам і чоловікові, одяг для мене і доньки. А нас у сім’ї багато,бюджету не вистачить, щоб оплатити послуги ательє. Тож вирішили купити швейну машину. Тепер вона стала у пригоді не лише нам. Відправляємо посилки з масками і на «передок», ілікарням, в тому числі – обласному госпіталю для ветеранів війни.

Коли постало питання, де взяти матеріали, відгукнулися знайомі і незнайомі мешканці міста. Вони приносять з дому підодіяльники, простирадла, рушники, наволочки, відрізи тканини. Перед тим, як шити з них маски, волонтерки ці речі перуть, прасують та дезінфікують. Складніше з придбанням резинки – вона просто зникла з продажу. Доводиться займати чергу в магазинах, щоб її купити. Щойно вона надходить, майстрині скуповують майже всю партію.

Деталі майбутньої маски Інна розкроює власноруч. Викройки є і в інтернеті, однак не всі вони вдалі, зазначає вона. Тож доводиться удосконалювати моделі, пристосовувати їх до різних розмірів і типів облич.

– Швейну машину мають не всі, тому розподіляємо: хтось кроїть удома деталі, хтось зшиває. Дівчата заїжджають за адресами, збирають заготовки, розвозять до тих, хто має можливість шити. Таким чином, практично не виходячи з дому та не порушуючи правил карантину, ми робимо свою справу. Із нами співпрацює й рух «KropKar», який нещодавно започаткували власники і власниці авто у Кропивницькому. Вони допомагають і матеріали придбати, і розвозити готові вироби, - каже моя співрозмовниця.

За місяць Інна Вішневська разом з подругами-волонтерками виготовили понад тисячу бавовняних масок. Зараз, зазначає вона, першочергову потребу задовольнили, однак роботу не припиняють.

 

Олена Бринза. Батьківська рада та дистанційне навчання

Журналістка й мама двох школяриків Олена Бринза очолює громадську організацію «Батьківська рада Кропивницького». Вона вважає нинішню ситуацію, коли діти змушені займатися дистанційно, викликом і для батьків, і для учнів, і для педагогів.

– Попередні карантини тривали тиждень-два, і сприймали їх як додаткові канікули, – розмірковує вона. – Ніхто не розробляв і не записував відеоуроки, не розбирався в тонкощах зворотного зв’язку. Та цього разу карантин затягнувся надовго, а завдання наших дітей – продовжувати навчання, що б там не відбувалося.

Громадська організація, яку очолює Олена, стала посередником між школою і родиною. «Батьківська рада Кропивницького» веде активну роз’яснювальну роботу, а віднедавна, коли люди опинились у вимушеній самоізоляції,  особливо зосередились на соцмережах. До діалогу залучають батьків, педагогів, журналістів, чиновників. Зокрема, обговорюють юридичні аспекти дистанційної освіти.

– Ми роз’яснюємо батькам, як повинно бути, – пояснює Олена Бринза. – Та реальність же дещо інша, і ми робимо скидку на те, що для всіх ситуація нова. Тож допомагаємо вчителям виконувати відповідні нормативні акти й забезпечувати якісне дистанційне навчання. Водночас батьки, які бачать процес і результат, мають багато нарікань. Ми збираємо й вивчаємо зауваження, бо прагнемо практично одного й того ж: щоб навчання в карантинний період було якісним.

Олена зауважує: ще не всі педагоги зрозуміли, якими мають бути дистанційні уроки. Багато хто, як і раніше, обмежується формальним викладенням завдання: прочитати параграф, виконати певні правила. Але цей вид діяльності передбачає і відеоурок, і спеціально розроблені тести, і скайп-конференції. І саме це хочуть бачити сьогодні батьки.

– Водночас ми розуміємо, що не всі вчителі та учні забезпечені технічними засобами, – констатує громадська активістка.– У нашому класі, наприклад, лише дві третини дітей можуть підключитися до онлайн-уроку чи до різних освітніх платформ. Решта такої можливості не має. Є ще один «мінус» дистанційного навчання: діти надто довго контактують із гаджетами. Опісля ж «відпочивають» за планшетами й смартфонами, а це – додаткове навантаження на очі. Також практика показує, що школярам під час карантину бракує живого спілкування. Але вони вчаться самоорганізовуватися. Це – гарна навичка, яка знадобиться в житті. Зокрема, під час здобуття вищої освіти, коли вміння самостійно навчатися є ключовою навичкою.

Ініціативна група проводить опитування батьків та вчителів щододистанційного освітнього процесу. Зауваження та рекомендації оформлять в офіційному зверненні до міського управління освіти та профільного міністерства. До речі, членкиня «Батьківської ради Кропивницького» Євгенія Захарченко входить до громадської ради при Міністерстві освіти й науки.

Великою мірою дистанційна освіта вже давно «стукає» в наші двері. Частина учнів навчаються за індивідуальним планом. Інші надовго випадають із навчального процесу через хворобу, або разом з батьками переїздять до іншого міста. Вони можуть навчатися онлайн, не втрачаючи час!

– Водночас ми побачили, що зміст і форма віддаленого навчання у нас далекі від ідеалу, – розмірковує Олена. –Не потрібно, можливо, кожному вчителю записувати свій відеоурок. Достатньо внести в електронну базу готові записи з цієї ж теми інших педагогів і використовувати за потреби. Я вважаю, що зараз настав гарний момент для покращення процесу дистанційного навчання в Україні. Мені дуже шкода, що сьогодні до нього ставляться як до повинності, мовляв, швидше б повернутися до школи і все забути. Ні! Раз уже так сталося, давайте використаємо ситуацію для подальшого розвитку. Ми як громадська організація можемо надати свої рекомендації. Було б добре, аби й міністерство підтримало ініціативу.          

Тим більше, що у світі набуває популярності тренд дистанційної комунікації, яка не вимагає присутності людини в офісі. Тож нинішній момент – унікальна можливість для суспільства і для школи зокрема перелаштуватися до нових умов.

 

Олена Смотренко. Концерт для скрипки онлайн

Скрипалька Олена Смотренко не уявляє свого життя без музики. Вісімнадцять років працює в камерному оркестрі «Концертіно», а з 2016 року – ще й концертмейстеромкою оркестру Кіровоградського обласного музично-драматичного театру імені Кропивницького. Голос її скрипки звучить у популярних українських фільмах і серіалах. Їй аплодувала публіка в кращих залах світу. Та нещодавній концерт, який відбувся у власній квартирі перед веб-камерою, був для неї вперше.

Йдеться про участь в онлайн-аукціоні зустрічей онлайн від «Krop:hub  Кропивницький» та ініціативи «Протидія коронавірусу. Флешмоб «Броня для медика». До нього запросили відомих особистостей не лише з Кіровоградщини, а й зі Львова, Києва, Лондона та інших міст. Початкова ціна лоту – 50 гривень, кожен наступний крок збільшує суму, яка йде на доброчинність.

– Моя донька – волонтерка громадського простору «Krop:hub  Кропивницький», – розповідає Олена Смотренко. – Тож, коли дізналась про онлайн-аукціон побачень, навіть не сумнівалася: беру участь! Я за натурою дуже товариська людина. Зараз маю вдосталь вільного часу і дуже сумую за спілкуванням із публікою. Тим більше, ніколи не грала у прямому ефірі. Тому погодилась на пропозицію без обговорень. Спілкування з дівчиною, яка придбала лот на онлайн-побачення, проходило у відеочаті. Ми довго розмовляли, і мені було приємно відповідати на запитання співрозмовниці. Вона зізналася, що ніколи ще не чула живого звучання скрипки. Каже, що відчуття від неформального спілкування не зрівняти з відвідуванням концерту. Звісно, на її прохання я виконала декілька творів: «Жарт» Баха, першу частину з «Маленької нічної серенади» Моцарта, а також своє улюблене танго з фільму «Аромат жінки».

Олена зізнається: творча людина не терпить рутини – інакше вона просто помре. Повинен бути ще й простір для творчості. І таким простором для неї є запис музики до телевізійних фільмів. Завдяки давнім творчим зв’язкам із київським композитором Володимиром Кріпаком часто їх озвучує.

– Я співпрацюю з різними авторами, які запрошують до створення музичного оформлення кінокартин та реклами, – пояснює Олена. – Найбільш цікавою для мене була робота над фільмом «Сувенір з Одеси». Один з його героїв – скрипаль, який виступає з оркестром. Для цього концерту квартет, до складу якого увійшла і я, записав кілька популярних класичних мелодій.

Іноді трапляються й курйози. Якось скрипалька записала вальс для серіалу «Жереб долі» в студії Макса Величка. Після цього з головою поринула в роботу і забула про цей епізод. Та одного разу під час гастролей, коли увечері повернулась до готелю, включила телевізор. Раптом чує – лунає якась дуже знайома мелодія, яка віддалено нагадує щось близьке. Найбільшою несподіванкою було почути свою скрипку, звук якої Олена ніколи не переплутає з іншими.

– Робота над записом музики до фільмів мені дуже подобається, – зізнається вона. – Раджу всім музикантам, які вважають себе геніями, попрацювати в студії звукозапису. Адже мікрофони відчувають не лише все гарне, а й найменші огріхи чи недоліки, та ще й багатократно їх підсилюють… Це – дуже важливий досвід для музиканта, який дає можливість підтримувати себе у гарній формі. Навіть зараз, під час карантину, я встигла взяти участь у записі «мінусівки» для пісні до Дняперемоги над нацизмом у Другій світовій війні.Якщо ж казати про онлайн-зустрічі, то це був для мене новий і дуже незвичний досвід. Я сказала доньці, що готова бути постійною учасницею проекту, бо розумію: гроші на боротьбу з коронавірусом знадобляться ще не один раз.

Лише за тиждень аукціону онлайн-зустрічей вдалося зібрати понад 4500 гривень.Зібрані кошти підуть на придбання захисних костюмів для медичних працівників міста. Громадська ініціатива працює на платформі благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «СМАйЛ».

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Людмила Макей

Фото з фейсбук-сторінок та особистого архіву героїнь публікації.

Читайте також: Куди на Кіровоградщині втекти від домашнього тирана?

 

 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий