Портрет в інтер’єрі Лариси Білої – вчительки кропивницької школи з романтичною назвою «МРІЯ»

24 марта 2020 18:41 91 0 Общество
Портрет в інтер’єрі  Лариси Білої – вчительки кропивницької школи з романтичною назвою «МРІЯ»

 «Педагог за покликанням і вчитель від Бога»

       Ця невгамовна й гарна жінка за першої ж зустрічі пізнається: Вчителька. Пізнається з особливого такту, урівноваженості, оптимізму, професійного мовлення. Зрештою, з усього того, що є найголовнішими якісними прикметами людини, яка щодень заходить до класу й стає перед допитливими очима дітей.

     Кажуть, що в поганого учителя учні зовсім не схожі на нього. А ще кажуть, що в доброго вчителя учні здебільшого схожі на нього.

    Спілкування з Ларисою Павлівною, глибоко інтелігентною людиною й професіоналом своєї справи, не може минути безслідно, не без позначення на юних душах, завжди готових відлунитися назустріч доброму й благородному, зазвучати на духовному регістрі  вчителя.

      « Педагог за покликанням і вчитель від Бога», – так характеризують Ларису Павлівну Білу учні НВО І-ІІІ ступенів «Мрія», яких знайомить на уроках з різними видами мистецтва як галузі творчої художньої діяльності людини.

       Уважно слухав  їхні відгуки про роботу вчительки і пригадалася мені притча з Біблії:

« Покликав  один багатій до себе трьох рабів і дав одному з них п’ять талантів. Другому – два таланти,  третьому лише один. Через деякий час повернулися до свого господаря раби. Той, який мав п’ять талантів, дістав ще п’ять. Той, що два – ще два, а третій загубив і той талант, який мав. Нічого не здобув. Покарав його господар вічною темрявою, сказавши: » Тому, хто має, ще прибуде, а хто нічого не має, той втратить те, що мав»

   Погодьтеся, гарно сказано! Адже кожна людина наділена даром, талантом, має певні творчі здібності, які конче необхідно розвивати, удосконалювати, бо без праці таланту немає. Хто не працює над собою, ніколи нічого не досягне – це аксіома. У наближенні молодої людини до мрії має допомогти учитель, діяльність якого, за словами відомого педагога Василя Сухомлинського, є духовною творчістю, в якій він – художник, а виховання – мистецтво.

Саме на таких засадах освітнього процесу працює зі школярами Лариса Павлівна в умовах збільшення обсягу інформації, яку діти сьогодні поглинають з екранів телевізора, всесвітньої мережі, інших засобів масової інформації, замислюючись над тим, якою стане нинішня дитина через певний період, чи не забагато отримує інформації, та  чи не занадто вона негативна?

      На ці та інші питання вчителька щоденно шукає відповіді протягом 35-річної трудової діяльності, формуючи у школярів соціально адаптовану особистість, здатну самостійно сприймати інформацію, мати особисті погляди та інтереси, впевнену в собі, готову до активного життя в сучасному суспільстві.

        Критерії виміру справжнього вчителя

      У чому вони полягають? Яким повинен бути педагог, щоб завоювати авторитет учнів? – ці питання хвилюють кожного молодого вчителя.  Звичайно, чуйним, добрим, справедливим, грамотним спеціалістом, вміти дохідливо пояснювати школярам складний матеріал, цікаво проводити уроки і вести позакласну роботу з ними, любити їх і поважати, а педагогічна діяльність має приносити радість і задоволення. Із цією думкою погоджується і моя співрозмовниця, пригадуючи пройдений довгий шлях свого професійного становлення.

      Свого часу вона, випускниця кіровоградської середньої школи №32, а потому музично-педагогічного факультету Кіровоградського державного  педінституту імені О. С. Пушкіна багато часу приділяла самоосвіті, збагачуючи у виші знання про музичну культуру, історію, народні звичаї, фольклор, традиції народів за допомогою справжніх професіоналів своєї справи -викладачів факультету. Не вказую їхніх прізвищ, бо тоді треба буде називати чи не кожного.

       Вже у студентські роки  душа моєї колеги  отримала емоційний заряд, якого вистачає надовго. А ще вона любить свій освітній заклад, в якому працює, хоча не забуває в розмові колишню кіровоградську СШ №27, в якій під керівництвом директора Олени Іванівни Зернової розпочалася її трудова діяльність. Любить школу о всякій порі. А особливо тоді, коли учні, закусивши губу і, морщачи чоло, навперебій вигукують: » Я теж хочу відповідати. Спитайте мене!»

– Немає для мене більшого щастя, аніж спілкуватися з дітьми, - ділиться роздумами Лариса Біла – Вважаю, що вона, любов, є головним в роботі вчителя. Без неї не можна сягнути вершин педагогічної майстерності, не можна виховати людину.Успіх приходить до того, хто робить те, що найбільше любить. Мені подобається працювати з дітьми, збагачувати їхній емоційно-естетичний досвід, формувати культуру почуттів, розвивати образне мислення, універсальні якості творчої особистості, виховувати художні смаки .інтереси відповідно до їхніх вікових особливостей.

       Саме завдяки такій любові, винятковій працездатності та постійному пошуку нових форм і методів викладання шкільного предмета, невичерпній енергії, багатому педагогічному і життєвому досвіду користується Лариса Павлівна великою повагою і авторитетом  серед учнів, батьків, колег. У роботі з дітьми їй допомагає постійний самоаналіз, критичний погляд на зроблене, гостре відчуття новизни. Вона як отой диригент, від умілого помаху палички якого залежить злагоджене звучання оркестру. 

         У цій думці утвердився після того, як з її дозволу  відвідав  урок в середніх класах. Вже через одну-дві хвилини після прохання не звертати на мене і на фотозйомку уваги, учні повернулися до вчительки, геть забувши про  моє існування в класі разом із ще одним педагогом. Тож нам, її колегам.  залишилося тішитися  звучанням їхнього оркестру. Я не побачив на уроці байдужих оченят, бо учні були не просто об’єктом, на який спрямовується навчальна інформація, а його безпосередніми творцями, співавторами, учасниками.

     Емоційна піднесеність школярів під час уроку підсилювалася й тим, що на ньому лунала музика, використовувалися нові комп’ютерні технології, мов у калейдоскопі змінювалися форми роботи з наступними коментарями вчительки - творця трохи метушливої від роботи, але ділової атмосфери.

     Відчувалося, що в своїй праці вчителька має насолоду. І подумалося. Ми навіть не замислюємося, яке то справді щастя – ходити на роботу, займатися улюбленою для душі справою. Не можна пізнати справжньої насолоди праці, якщо вона не відлунює в серці, бажанням самоудосконалюватися. Тільки відчуваючи в душі отой всесильний камертон, здатний відбивати, примножувати і особисту майстерність.  Саме від професії, як і в житті, цінують насамперед тих, хто не втрачає особистого «я».

    До таких неординарних людей належить і вчитель вищої категорії старший учитель Лариса Павлівна Біла. На думку головних контролерів освітнього процесу, якими є наші учні, її уроки є взірцем розумного використання кожної робочої хвилини. Вона уміло настроює свій камертон добра на житейську рівновагу у розподілі творчих здібностей школярів, формує у них осмислене ставлення до мистецтва, раціонально поєднує індивідуальні та колективні  форми роботи під час розв’язання поставлених перед ними творчих завдань, які інтегрують навчальні, виховні та розвивальні аспекти.

« Учителю перед ім’ям твоїм»

      Моя розповідь про співрозмовницю була б неповною без характеристики Лариси Павлівни  очима школярів, яких знайомлю з основами журналістики. Вони охоче й з радістю погодилися розповісти про улюблену вчительку.  Тому із задоволенням пропоную познайомитися з окремими відгуками про її педагогічну діяльність.

       Аріна Кофанова

   –Кожному з нас батьки  кажуть: «Школа – це твій другий дім, а вчителька –  друга матір». Так було і є на сьогодні.   

У нашій школі з романтичною назвою «Мрія» працюють багато гарних педагогів. Оскільки ця розповідь про найулюбленішого, то  розповім про Ларису Павлівну, мого класного керівника і викладача предмета «Музичне мистецтво» з її  чудовим умінням бачити у кожній дитині талановитість, відчувати  настрій класу.

      Лариса Павлівна добра, справедлива, сучасна, розумна, завжди шукає і знаходить компромісні рішення для  якнайшвидшого  розгляду конфліктних ситуацій. Скажу більше. Вона знає про нас більше, ніж наші батьки, бо ми їй довіряємо й спілкуємося на різні теми, які нас турбують і вимагають вирішення за допомогою дорослих. Іноді  вчителям дуже складно тримати в полі зору  на своїх уроках кожного учня, але це не про нашу вчительку мова. Своїм доречним жартом уміє вона розрядити напруження або непорозуміння між окремими учнями. А після кількох хвилин загального й незлостивого  сміху знову вимагає зосередженості і уваги. А ще дуже переживає за наші оцінки і щиро радіє успіхам та досягненням.

 Вважаю, що нашому 9-ІІ класу  незбагненно пощастило з таким учителем, як Лариса Павлівна, тому дуже сумуватимемо за нею після завершення років  шкільного навчання. Я завжди її пам’ятатиму йбуду приходити до неї в гості.

      Кароліна Шарапанюк

– Лариса Павлівна дуже добра,  чуйна до наших потреб вчителька. Вона розумна, справжній професіонал своєї справи. Як  класний керівник надає допомогу у розв’язанні складнихпроблем чи вирішенні питань, які здаються нам важливими. Вона не кричить на нас, а робить слушні зауваження, тому до думки і порад нашого старшого товариша і класного керівника ми завжди прислухаємося.

           Ірина Драган

– Не пригадую, щоб Лариса Павлівна підвищувала на когось із нас, учнів, голос.  Проте  інколи робить зауваження щодо нашої поведінки, від яких стає соромно. А коли слухає правильні відповіді учнів на уроках, то на її обличчі з’являється приємна посмішка, якій теж радіємо. Ми із задоволенням чекаємо на появу улюбленої вчительки в класі.

 Лілія Флоренко

–  На світі є багато педагогів, але не всі запам’ятовуються.А ось Лариса Павлівна залишиться для мене справжнім вчителем на все життя. Вона  гарна на вроду, чуйна та мила, о’бєктивно оцінює наші знання, надає допомогу тим, хто її потребує. Її уроки завжди цікаві, бо думає не лише про те, щоб тільки провести урок чітко за планом, але й зробити його пізнавальним і корисним для нас. Лариса Павлівна  гарно грає на фортепіано й любить співати.  Пригадую, як у початкових класах сідала за музичний інструмент і показувала нам тональність, з якої треба починати спів, розвивала співацький голос, звукоутворення .інтонацію, залучала нас до знайомства з кращими зразками популярної музики, розширювала музичний кругозір. А до того вона є чудовим класним керівником. У неї завжди все продумано в роботі з нами. За це ми її цінуємо і поважаємо.

Лілія Целуйко

–  Про Ларису Павлівну, яка працює з нами ще з першого класу,  можу сказати, що ця людина - на своєму місці. Як вчитель музики вона знайомила нас з музичною культурою України, народів світу, розвивала творчі здібності, фантазію, уяву, формувала навички краси і виразності співу, музичну культуру.  Зараз я навчаюся у восьмому класі, де вивчається новий предмет «Мистецтво», який викладає наша вчителька. Нам цікаво слухати її розповіді у вигляді комп’ютерних презентацій та повідомлень про отримання людиною високої духовної насолоди від знайомства, зокрема з архітектурою, яка вважається «матір’ю» образотворчого мистецтва, біографіями та творами композиторів, художників різних епох і часів, а ми їй у цьому допомагаємо. Скажу й таке. Дехто з наших учнів вважає, що цей предмет не такий важливий як от математика чи мова. Але насправді він дуже цікавий, бо під час його вивчення відбувається поглиблене вивчення специфіки мистецтв, художніх зразків різних епох, жанрів форм та стилів, знайомство з пам’ятками народного мистецтва.  На мою думку, цей предмет являє собою образний літопис людства, є своєрідним джерелом збагачення духовної культури особистості, її гармонійного й всебічного розвитку.

       Марина Бабаєва

 –  Моєю улюбленою шкільною вчителькою є Лариса Павлівна, з якою ми знайомі ще з першого класу. Подобається мені як учитель, класний керівник, людина, що має веселу вдачу, доброту від природи, уміє спілкуватися з  учнями. А ми навзаєм виконуємо її прохання і допомагаємо в разі потреби, зокрема під час її підготовки до відкритих уроків із використанням комп’ютерних технологій. Будь-яку корисну пізнавальну інформацію вона може донести до у дохідливій формі. Я дуже поважаю, обожнюю і люблю Ларису Павлівну. І останнє. Є такий вислів: « Як ти ставишся до інших, так і вони ставитимуться до тебе».  Наша вчителька до нас ставиться з повагою та любов’ю – це без винятків! 

        Олена Бобко

  –  За чотири роки навчання в середніх класах класний керівник  Лариса Павлівна Біла стала для кожного з нас, дев’ятикласників, немовби другою мамою. Вона вчить  умінню правильно поводити себе у непередбачуваних  ситуаціях та у реальному житті, мотивує до того, щоб ми були активними, уважними, старанно готувалися до уроків, одержували за відповіді високі оцінки, були  порядними людьми.За ініціативою Лариси Павлівни ми беремо участь у різних цікавих спортивних заходах, олімпіадах, конкурсах, флешмобах, інших корисних й пізнавальних заходах різного рівня починаючи від шкільного.  А ще не цурається гумору, любить пожартувати, турбується про кожного з нас, мов як про своїх дітей.

Ми поважаємо й любимо нашого класного керівника, бо вона – найкраща!

                                                               

 Анатолій Саржевський,

 фото автора

 

 

 

Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий