Кіровоградщина: Знайомимось з лауреатом премії Маланюка - Віктором Тереном

1 фев 2020 09:02 451 0 Культура
Кіровоградщина: Знайомимось з лауреатом премії Маланюка - Віктором Тереном
 
Про творчість нового лауреата премії імені  Євгена Маланюка Віктора Терена
 
Наприкінці минулого року літератори Кіровоградщини здійснили черговий «літдесант», як каже керівник обласної письменницької організації Василь Бондар. Вісімнадцять  поетів, прозаїків, журналістів і музейників провели дві літературні зустрічі зі старшокласниками в Онуфріївській районній бібліотеці та у «школі радості» В.Сухомлинського, в його музеї у Павлиші.
 
Наш музей підготував у дарунок павлиським музейникам брошурку-саморобку із вибраних моїх статей з електронної книги «Слово – не сорочка, а душу гріє». Це – дві статті про В.Сухомлинського, десяток – про творчість мого великого наставника в літературі – Володимира Базилевського та півдесятка рецензій і відгуків на книги Віктора Терена, які не раз звучали і в передачах нашого радіо «Скіфія-центр». Так от ці дві літературні гордості не лише нашого краю, а й України й світу, закінчили Павлиську школу, у якій з 1947 р. директорував і був учителем початкових класів В.Сухомлинський. Тож цілком реально, що великий педагог заронив у них іскри творчості за допомогою шкільної «Кімнати казок», де діти вчились творити красу, освоювали образну мову. Любителька «Павлиських казок», написаних Сухомлинським і його учнями, я й досі із задоволенням перечитую казки В.Терена: «Котилася горошина» (літературний аналог казки «Котигорошко») та «Повістинку про Потворка». І дивуюсь, чому наші театральні чи кіномитці не інсценізують чи не екранізують ці чудові українські твори для дітей і дорослих? Видавши першу книжку у 28 років, у 80-х рр. минулого століття, В.Терен став уперше лауреатом премії ім. О.Бойченка за книгу віршів «Подих степу». Тоді ж його дитячі твори висувались на здобуття головної в дитячій літературі літпремії ім. Лесі Українки. Нині за новий роман «Ворожіння на ягняті» В.Терен став лауреатом Кіровоградської обласної літературної премії імені Євгена Маланюка та Національної премії України імені Тараса Шевченка.
 
Але нехай оцінку роману дають фахівці, а я трохи розповім про особистість і творчість цього чоловіка.
Познайомив нас у 80-х заочно Володимир Базилевський, зацікавивши книгами Терена та залучаючи мене в ролі «критика» у сторінку «Степові кларнети», яку вів у газеті «Кіровоградська правда». І ось, у цій газеті та в журналі «Дніпро» у 1982–83 рр. з’явилась моя перша рецензія на вже згадану книгу «Подих степу». У 1984 р. в «Кіровоградці» я відгукнулась про нову гарну книжку «Сполохи» (1983 р.) статтею «Тривога і обов’язок». В обох книгах мене тоді зачепила наскрізна тема «війна і діти», про що поет писав із власного досвіду тих, чиє покоління тепер називають «діти війни». Але заявив він у тій збірці про себе і як «химерний сатирик» (поема «Садіння капусти»), і як перекладач українських, білоруських, прибалтійських, іспанських поетів. Щодо стилю, приваблює мене поєднання у Віктора Терена традиційного вірша і верлібру, захоплення фольклором, використання фантастики, алегорії, іронії, бурлеску.
 
Надсилали ці газети ми з В.Базилевським у Київ – земляку і його другові, а В.Терен – вдячні листи.
В останнє десятиліття ми менше читали його як прозаїка і поета, але більше чули як палкого борця за Україну, оратора, публіциста у час, коли він був кілька скликань депутатом Верховної Ради. Згадую, як задовго до цього ще напередодні референдуму В.Терен у «Кіровоградці» агітував нас, земляків, проголосувати за Україну. Коли я послала ту статтю мамі, сільській 70-річній вчительці, то вона теж почала агітувати односельчан, які одноголосно пізніше проголосували за нашу незалежність, а мама, «заразившись» від В.Терена, навіть вірш про Україну склала для своїх учнів, серед яких була до 72 років.
 
Любили ми з нею і дитячі вірші В.Терена. Читали дітям і онукам його книжки: «Так весело малюється» (1987) та «Старому сому везли солому» (1996), з якої вже виросла онучка Єва, я тепер бережу її для Адама.
У 90-х роках я була у відрядженні в Онуфріївщині на семінарі, де як працівник ОУНБ ім. Д.Чижевського уперше робила для колег огляд нової літератури, яка хлинула до нас із діаспори. Читала й патріотичну, і дитячу поезію В.Терена не раз на зустрічах у обласному центрі і в області. От і минулого року в Павлиші прочитала дітям його вірш «Питалики». А потім написала жартівливого віршика – «В.Терену, номінанту на премію Маланюка»:
 
Між небом і землею у дуплі –
Сидять собі Питалики малі.
Що принесе Різдво і Новий рік?
Чи голоси віддасть за Терена журі?
Ютублять, гуглять, 
інстаграмлять навмання:
«козлом відпущення» не стало б те «ягня»!
Щороку герць цей – доля нелегка –
Боротись за літпремію Маланюка…
 
25 років тому я вперше побачила Віктора Васильовича в нашому місті – на відкритті літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого, де я зараз працюю. Такий життєрадісний, привітний, веселий, одразу сподобався (а побоювалась, що він матиме «зуб» на мене, бо в молодості я була більш «зубастим» критиком, недоліки помічала). Зараз він запрошує літераторів-земляків до створення антології української поезії у перекладах словацькою (мову вивчив у Братиславському університеті, ще знає й французьку та інші).
 
Такий  він, наш лауреат. Із сім’ї колгоспників, закінчив радіотехнічний факультет Харківського авіаційного інституту. Інженер-електронник за фахом працював техніком, слюсарем, інженером, кореспондентом «Молодої гвардії», редактором видавництва «Дніпро», відповідальним секретарем НСПУ, головним редактором журналу «Розбудова держави». Було всього: і виклики в КДБ, знищення книжки і виключення зі Спілки, і діяльність у Проводі Руху, і премії ім. В. Сосюри, О. Копиленка, «Благовіст».
Але 35 років він у лавах кращих письменників України…
 
Антоніна Корінь,
співробітник літературно-меморіального музею 
І.К. Карпенка-Карого 
міста Кропивницького
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий