Останки двох солдатів з Кіровоградщини, які зникли безвісти, знайшли у Житомирській області

31 окт 2019 19:00 802 0 Общество
Останки двох солдатів з Кіровоградщини, які зникли безвісти, знайшли у Житомирській області
 
Волонтери історико-патріотичного об’єднання «Пошук» у Новоград-Волинському районі під час експедиції знайшли останки сімнадцятьох солдатів, які загинули під час Другої світової війни. Серед них – двоє з Кіровоградщини, які зникли безвісти у 1941 році.
 
Першого солдата з усієї пошукової експедиції вдалося знайти завдяки двом артилерійським гільзам 122 мм, які хтось кинув йому в ноги. При останках знайшли також хімічні олівці, монети, ключик та медальйон. Із 17 солдатів, 13 лежали в одній ямі.
 
– Вже ближче до кінця дня металошукач видав сильний сигнал. Ми зрозуміли, що натрапили на місце великого захоронення солдатів. Усього в ямі було 13 воїнів. Вони сильно постраждали від артилерійського вогню, це видно через серйозні пошкодження. При солдатах знайшли мильницю, фляги, каски, протигази, ложки та, найголовніше, сім медальйонів, – розповіли члени експедиції.
 
Солдати загинули під час жорстоких боїв у липні 1941-го. Пошуковці сподіваються, що вдасться ідентифікувати вісьмох із 17 осіб. Ще четверо залишаться невідомими, адже поряд не було речей, за якими можна встановити особу.
 
Серед ідентифікованих – уродженці Кіровоградщини:
 
Глінченко Дмитро Григорович 1921 р.н. із села Звенигородки Олександрійського району. Був сапером. Його родичі вже вийшли на зв’язок із «Пошуком».
 
Ковтун Михайло Микитович 1921 р.н. із села Варварівки Долинського району. Був шофером окремого батальйону зв’язку 22-го механізованого корпусу. Пошуковці просять відгукнутися його рідних.
 
Усі деталі пошукової експедиції та роботу волонтерів можна дізнатися на сторінці у Facebook – «Историко-патриотическое объединение «Поиск».
 
Журналісти «Первой городской» вирішили дізнатися в історика-краєзнавця Василя Даценка, наскільки важливі такі знахідки у сучасному світі:
 
– Можливість знайти солдатів з часів Другої світової війни є. Звісно ж, батьків чи дітей уже немає, проте залишаються онуки. Взагалі, це – велика благородна справа. Я особисто встановив декілька солдатів з Азербайджану, Росії. Ми шукаємо родичів, піднімаємо всі записи, села, міста, щоб можна було поховати на рідній землі. Іноді громада села вважає, що це не на часі, тому знайдених ховають там, де вважатимуть за потрібне волонтери.
 
За словами Василя Даценка, золоте правило пошуковця – не ховати до тих пір, поки є шанс знайти рідних. 
 
Летиція Курта
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий