Життя в наметах: у скільки обходиться літній відпочинок у Карпатах (ФОТО)

 

Існує стереотип, що в Карпати потрібно їхати на лижі, але це неправда. Саме влітку можна насолодитися прекрасними пейзажами. Побачити вершини без снігу та зазирнути з висоти на інші країни. 

 

Квиток до Львова з Кропивницького — 150 гривень. Від Львова до Ворохти близько 50. 200 гривень — вартість мандрівки до Карпат в одному напрямку. Зворотний такий же. При такій низькій вартості кропивничани все одно переповнюють пляжі українських морів.  

 

Ця поїздка так само дешево коштувала і нам. На меті було пройти три складних маршрути за тиждень. Оскільки погода сприяла, ми змогли все побачити за чотири дні. Із собою взяли елементарний набір екіпіровки (намет, спальник, рюкзак), а також необхідний запас їжі. 

 

 

Прибули до Ворохти

До Ворохти прибули о 22-й вечора. Аби не витрачати кошти на хостел, поставили намет на березі річки Прут. У Ворохті нас було майже десятеро. Це кропивничани, які також подорожують Карпатами. Зібравши табір, ми попрямували до вокзалу, де найняли машину. До себе взяли ще кількох туристів, що шукали, як дістатись до бази “Заросляк” звідки починається маршрут на Говерлу. За 13 людей ми заплатили тисячу гривень. Доїхавши, почали сходження на Говерлу (висота 2061м над рівнем моря). 

 

 

Все починається з Говерли

На Говерлу ми піднімаємось не вперше, але, щоб піти далі в напрямку гори Петрос, вирішили йти саме через неї. Піднявшись за понад дві години, одразу попрямували до Петроса. Потрібно пройти близько десяти кілометрів. Пейзажі вражали. Саме через це ми йшли повільно, бо не могли стриматися від фотографій. Також по маршруту рясно росла чорниця і її також хотілося наїстися досхочу. Дорога була сухою, тому рухалися швидко, аби встигнути дотемна. На маршруті зустріли туристів-земляків із Світловодська. Вони розклали свій намет неподалік Петроса.  Ми хотіли заночувати біля самого підніжжя. 

Дійшовши до запланованого місця, ми почали ставити намет. Суворість Петроса дещо лякала. Величезна вершина, обліплена скелями, неначе промовляла: “Краще не треба туди йти”. 

 

Йдемо на Петрос

Перед походом ми добре виспались. Налаштувавшись, почали набирати висоту. Дорогою траплялися різні туристи. Переважно це громадяни Польщі та інших країн Євросоюзу. Пройшовши метрів 500, ми зупинилися, аби сфотографуватися. Цікаво було дивитися на підкорену вершину Говерли, яка знаходилася так далеко від нас, а були ми там тільки учора. 

Дорогою нас наздогнав величезний пес. Виявилось, це місцевий собака, який навчений випасати овець. Вівчарі собі відпочивають, а двоє собак тримають худобу в купі. Кудлатий не забороняв нам з ним фоткатися. Решту скелястого шляху перебували у гарному настрої, тож ми швидко подолали його. 

 

Вражаючі пейзажі

Коли сходили із Петроса, ми рухалися, насолоджуючись погодою. Оскільки вона була сприятливою, намагалися йти якомога швидше. Скинувши трохи висоти, під нами бачили озера, а трохи далі виднілася панорама населеного пункту Свідовець. Пройшовши ліс, ми скинули висоту до мінімуму. Те, що знайшли потрібне місце, зрозуміли по пейзажах. Сонце заходило за гори і разом з хмарами давало просто янгольське світло. Такого ми ще не бачили.

 

 

Карпатські ягоди

Вранці ми нарвали чимало ягід. Якщо побігати карпатським лісом, то можна знайти ожину, малину та повно чорниці. Попоївши зібране, можливо добре зарядитися енергією перед походом. Саме так ми і зробили. 

 

Дорога на Драгобрат

Дійшовши до цивілізації, в нас на меті було йти далі в дику місцевість. Дістатися потрібно було до гірськолижного курорту Драгобрат. Машиною туди треба добиратися протягом 40 хвилин. Поїздка коштуватиме 700 гривень за машину. Нас четверо, але грошей було шкода. Ми пішли в напрямку гір та зупиняли прожджаючі повз машини. Коли пройшли  близько п’яти кілометрів, удача нам посміхнулася, і нас підвезли аж до самого курорту. Звідти ми сіли на канатну дорогу (вартість 80 гривень) і вона нас майже дотягла на вершину гори Жандарм. 

 

 

Коні на горі

Вийшовши на хребет, ми підкорювали гори одна за одною. Зійшовши на гору Близниця, побачили коней. Їхніх власників поруч не було і вони здавалися дикими та вільними. 

 

Свіже молоко

Ми дійшли до полонини Браїлка, де місцеві випасають худобу. Там і живуть. Дорогою до цього місця нам хотілося спробувати молока тих екологічно чистих корів, які нагадували рекламу молочної шоколадки. Люди з радістю нам продали молока. Коштувало воно 20 гривень за літр, проте це незвичайне молоко і попити його можна тальки там. Це було  найкраще молоко у світі. Два з половиною літри просто висохли у наших ротах.

 Табір розбили прямо на полонині. До нас приєдналися двоє туристів із Чехії та Словаччини. Ніч була теплою та сухою, як і вся поїздка.

 

Дмитро Семенюк