Свято на честь Сонця

6 июля 2019 14:46 1042 0 Культура
Свято на честь Сонця
 
Про свято Купала написано стільки, що не те, що возом, — составом не вивезеш. Написано і гарного, і не дуже, і розумного, і такого, що купи не тримається.
 
Почнімо з того, що називають його святом Івана Купала. І це вже, на жаль, нісенітниця. Бо Іоанн прийшов із християнством, а Купало — божество таки дохристиянське. Вони — ідейні вороги. Але наш всеїдний народ ці два свята сплів у одне — і маємо, що маємо.
 
Свято це припадало на червень. Так-так, саме на червень, на 23-25 число. Дехто із етнографів це заперечує, мовляв, кому не відомо, що Купала приходиться на 6-7 липня? Тільки забувають при цьому, що то за юліанським календарем…
 
Свято Купала було на честь повносилого Сонця і святкувалося зразу ж після найкоротшої ночі. Однак у ньому тісно переплелися славлення Сонця і води. Проаналізуйте: 
— головний атрибут свята (окрім Купайлиці) — це вогнище і перестрибування через нього для очищення і накликання щасливої долі. Але обливання — також головна обрядова дія;
— у вінках дівчат — запалені свічки. Але вінки сплавляються по воді;
— у воду ж скочують запалені (обмотані соломою) колеса чи колоди;
— по воді сплавляють плотики з розкладеними на них вогнищами;
— там, де виготовляють антропоморфні опудала Марени (волога, жінка) чи Купала (вогонь, чоловік), першу спалюють, а другого топлять.
 
А й танці — колові, на честь Сонця, і т.з. «криві» на честь води… Чи не досить доказів на користь того, що Купала — це якесь єднання вогню й води. Яке? А яке іще, крім шлюбного?
 
Етнографічна література практично нічого не каже про свято Купала, як про шлюб вогню й води. Чому? Бо про це, бачте, не сказала жодна бабця. Ніби та бабця має аналізувати свято з наукової точки зору… Один мій приятель, професор Василь Триліс, дуже влучно сказав з одного приводу: «Йому що Христос воскрес, що слава КПСС». Отак і бабці в побуті зовсім однаково, яке там сакральне значення свята. Аби свято.
 
Дуже багато написано і про так званий пошук цвіту папороті. Вигадка поетична. Але вигадка. Мало того, що цвіту папороті не існує у природі. Це така ж неоковирність, як і «риба-кит». А кит — не риба.
 
Так ще ж і жодної пісні про той пошук папороті нема. А це, як на мене, — незаперечний доказ поетичної вигадки. А ще я хотів би побачити того етнографа, який про це пише, як далеко він зайде в нічному лісі…
 
Свято Купала було вуличним. Не загальносільським. Знаю це точно, бо виріс на вулиці у селі Вільховому нині Благовіщенського району, де до моїх зрілих двадцяти років свято робилося щорічно.
 
Запліталася квітами У-подібна деревина висотою до чотирьох, а то й більше метрів, укопувалася на степку. Збоку ставилася гойдалка. Стояло і незапалене вогнище. Дівчата сідали довкола Купайлиці і виспівували купальських пісень. Їх — десятки. І «Ой вийди, Грицю, на вулицю», і «Ой ходила та (Марина) по полю», і «Покочу я відеречко», і «А що в нашому селі»…
 
Ой вийди, Грицю, на вулицю, винеси дівкам Купайлицю.
Бо наші хлопці — недбайливці: не вирубали Купайлиці…
 
Покочу я відеречко в долину, а за ним коромисло закину.
Та піду я свою неньку питати, чи дозволить мені ненька гуляти…
 
Розлогі пісні, жарти, регіт, підсміювання над недолугими (пияками, гульвісами, задаваками) і вихваляння вдатних (господаровитих, вихованих) — цілий комплекс етнопедагогічних прийомів,  несподівані обливання водою, а ще немилосердне «частування» різками і кропивою тих парубків, що хотіли швидше звалити Купайлицю (бо тоді починалося вогнище і танці), ігри, гойдалка, — це  тільки часткова характеристика цього барвистого свята, котре полонило мене в дитинстві і тримає під своїми чарами досі.
 
А далі (в різних місцях України) були, як уже казав, і вогнище, і танці, і колові, і «криві» танці, і утоплення Купала, і спалення Марени, і сплавляння плота з вогнищем, і утоплення палаючого колеса, і «прийом у дівки» дівчини-підлітка. А вже по всьому — пускання віночків зі свічками на воду і виловлювання їх парубками.
 
У нас ще було й галасливе розламування Купайлиці і перетягування її між хлопцями й дівчатами. Перемагали тільки дівчата й молодиці…
 
Усе робилося без будь-яких сценаріїв, бо сценарій — це пісні, без мікрофонів, бо де вони в селі, де й електрики не було, без ведучих, бо кожен був і ведучим, і учасником. Свято було геть традиційним — і кожного року зовсім-зовсім новим і несподіваним. 
 
Чи не в цьому його найвищі чари?
 
Володимир Яремчук
 
Читайте також: Де на Кіровоградщині можна скуштувати найсмачнішу кашу та перестрибнути через купальське вогнище?
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий