Світлана Чередніченко: Свідоме споживання - моя релігія

  • 4 трав. 2019 11:04
  • 1961
    • Новина Світлана Чередніченко: Свідоме споживання - моя релігія Ранкове місто. Кропивницький

     Світове товариство чимало разів закликало нас відмовитися від продукування сміття: пластику, поліетилену. Попри це частина людей продовжує бездумно відривати пакет за пакетом у магазині, кидати сміття під ноги, та ще й скаржитися на брудні вулиці.

     

    На щастя, є й позитивні приклади: екоактивістка Світлана Чередніченко вже півроку сповідує філософію "Zero waste" ("Нуль відходів"). Як жити комфортно без шкоди для природи, дівчина розповіла "Первой городской".

     
    Мене завжди бентежило те, наскільки люди не бережуть довкілля та розкидають сміття. Я розуміла, що так не має бути, але закривала на це очі. Усе змінилося, коли минулого літа я приїхала на Блакитне озеро у Світловодськ. Просто посеред лісу там викопані величезні ями, в які люди скидають непотріб і не замислюються, що з ним буде далі. Сміття не лише купами лежить в ямах, його розносить вітром по всьому лісі. Мені стало дуже боляче від побаченого. Я вирішила цю емоцію гніву трансформувати в щось хороше. Згадала свою знайому, волонтерку, яка збирала пластикові кришечки та віправляла їх на переробку для потреб воїнів АТО. Так я сама почала збирати кришки. Це був мій перший маленький крок до боротьби із забрудненням довкілля.
     
     Зараз я продовжую цю справу, коли йду на роботу або прогулююся містом. 
     
    Після випадку на озері я почала читати літературу на тему екології та підхопила тему "Zero waste". Тоді вона була на піку своєї популярності в Україні. Ідея полягає у свідомому споживанні: не купувати те, що тобі не потрібно, не продукувати сміття та сортувати відходи. Ця філософія повністю змінює погляд на життя. Перш ніж щось купити, я замислююсь, чи дійсно мені це треба та що я потім з цим робитиму. Особливо це стосується товарів у пластикових та целофанових упаковках.
     
     У нашому місті немає пунктів прийому поліетиленових пакетів, упаковок з-під макаронів, круп, печива, непрозорих РЕТ-пляшок з-під йогуртів тощо. Вони є переважно у великих містах, а нам лишається просто не купувати сміття. 
     
    Альтернативою поліетиленовим пакетам у супермаркетах можуть бути тканинні мішечки. Вони підходять і для овочів та фруктів, і для круп. М’ясо та рибу можна купувати на вагу у власні багаторазові лоточки. Так само і кисломолочний сир, інші сири. Молоко, кефір, ряжанку я вже давно купую у свою скляну тару. Головне - знайти точки з якісною молочною продукцією, не обов'язково йти по неї у супермаркет.
     
     
    На філософію "Zero waste" я поступово перейшла півроку тому. Спершу хвилювалася, як реагуватимуть продавці на те, що я прошу зважити, скажімо, яблука у свій мішечок. Але хвилювання виявилося марним. Реакція була абсолютно адекватною, ніхто не наполягав на поліетилені. А якщо й казали, що це безкоштовно, я спокійно пояснювала свою позицію. Головне - спілкуватися з касирами без негативу. Тому що вони не знають, що ти змінився, і треба говорити їм, що вони також роблять щось корисне для екології. Коли ти змінюєш себе, змінюється і світ навколо. 
     
    До мене вже кілька разів підходили люди в "Сільпо" та питали, де я взяла такі гарні мішечки. Я завжди з посмішкою відповідаю, що їх можна придбати в інтернеті або ж пошити в ательє чи власноруч.
     
     Дехто може закинути, що мішечки теж мають вагу, і купувати в них невигідно. Скажу з власного досвіду: мене вже знають продавчині на ринку та в магазинах, де я найчастіше скупляюся. Вони завжди мені усміхаються та обнульовують ваги. Тому не соромтеся просити про це. Щодо оточення - знову ж таки, я переймалася, що скажуть друзі та знайомі. Та з’ясувалося, що навколо стільки чудових людей, які готові тебе підтримати. Мене не розуміли тільки з самого початку на роботі. Але потім цією темою зацікавилася одна жінка, потім ще одна, ми почали про це говорити, і багато хто долучився до свідомого споживання.
     
     Проблема нашого суспільства у тому, що воно не усвідомлює відповідальності за свої вчинки. Люди звикли в усьому звинувачувати владу. Насправді ж якщо хоча б невеличка частина людей почне змінюватися, вони зрештою змінять систему. Ніхто нікого не має права змушувати чи агітувати за щось. Почують ті, хто хоче і повинен почути. Просто потрібно знати, що робити, для чого, та діяти.
     
    Я вегетаріанка. У певний момент свого життя я стала свідомою, зрозуміла, що не хочу нести відповідальність за смерть тварин. Я ніколи не любила м’ясо. Це дивно чути людям з мого нинішнього оточення, але я виросла в селі і знаю, як убивають тварин. Я чула їхні крики. Відчувала сморід обсмалених трупів та бачила, як з них роблять ковбасу. Нічого, крім відторгнення та відрази це не викликало. Я не розуміла, чому для того, щоб я наїлася, має хтось померти. 
     
    У свідомому віці я почала читати літературу про вегетаріанство та його користь для збереження довкілля. Без м’яса прожити абсолютно реально. Просто треба розібратися, які продукти його замінюють, розширити свій кругозір. Я нікого не агітую стати вегетаріанцем. Це мій свідомий вибір. Кожна людина вільна обирати, як їй жити. Деякі релігії пропагують відмову від їжі тваринного походження. Я до жодної з них не належу. Свідоме споживання, екологічність - ось моя релігія.
     
    Наталка Нічишина