“Золотий голос” Кіровоградщини

30 марта 2019 10:38 565 0 Культура
“Золотий голос” Кіровоградщини
 
У кінці березня, а саме 25 числа 2019 року, знаному диктору Кіровоградського радіо і телебачення, поету, заслуженому працівнику культури України Миколі Євгеновичу Левандовському мало б виповнитися 88.
 
Більше 60 років Микола Левандовський вітав радіослухачів. Його називали українським Левітаном. Ще за життя став легендою не лише для слухачів, а й для колег-журналістів різних поколінь.
 
Життєві дороги Миколи Євгеновича були нелегкими з дитинства і до зрілості, вони пройшли крізь насичений період історії: сталінські репресії, Другу світову війну, відбудову, хрущовську відлигу, брежнєвські часи.
 
Його батько закінчив у нашому місті П’яту кавалерійську школу імені Будьонного (колишнє юнкерське училище), одружився з гарною дівчиною. Микола народився в далекому 1931 році на Дону. Згодом главу родини перевели на Далекій Схід, а через деякий час арештували за доносом. Більше рідні його не бачили. 
 
У 1938 році дружина «ворога народу» з двома малими дітьми повернулася до Кіровограда (тоді Кірове). Хлопець навчався у школі, ремісничому училищі, служив у армії. На початку 50-х дізнався про реабілітацію батька, а також про його передчасну смерть. Після армії працював на заводі «Більшовик» у «гарячому» цеху — треба було допомагати родині. 
 
Одного разу Микола Левандовський почув по радіо про конкурс читців у Палаці культури заводу «Червона зірка». Зайшов туди учасником, а вийшов — переможцем. Був ведучим заходів, концертів та різноманітних свят. Згодом пройшов іспит на посаду диктора Кіровоградського радіо, потім — обласного телебачення. Працював  конферансьє у Кіровоградській обласній філармонії в одній концертній бригаді з Кларою Новиковою. 
 
Микола Євгенович був одним з фундаторів драматичного гуртка клубу імені Калініна, який пізніше став народним театром оперети. Запрошували його працювати актором до обласного музично-драматичного театру імені М.Кропивницького. Не пішов. Адже професія диктора також вимагала акторських здібностей. 
Згодом лауреат всеукраїнських фестивалів телевізійних і радіопрограм, головний диктор обласного радіо «Скіфія-центр» був удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури України».
 
Миколу Левандовського знали у літературних колах і як поета. Він же був вимогливим до себе, казав: «Вірші пишуть поети, бо розраховують на широкий загал, а я пишу лиш для друзів або для себе, як уже надто защемить». 
Поезія автора збірок «Злиття поколінь» (спільно з В.Бреурошем, 2011) «Осенние раздумья» (2014) лірична і в той же час у ній присутній глибокий драматизм. 
 
А мама казала: «Любов — головне!»
До Віри нас мама привчала.
Слова ці на світі тримають мене...
Бо маму Надією звали!
 
Творам Миколи Левандовського притаманні музичність, мелодійність, тому композитори-земляки Павло Гарбар та Андрій Шульга написали чимало пісень на його вірші.
Микола Євгенович був бажаним гостем у літературному музеї І.К.Карпенка-Карого. У нас відбулася презентація книги «Злиття поколінь» з добіркою поезій Левандовського «Життя — польоту відчуття». На титульній сторінці — автограф: «Святому куточку нашої землі — літературно-меморіальному музею Карпенка-Карого від автора на добру згадку». 
29 років тому  Микола Левандовський написав пророчий вірш «Моя молитва». Читаймо його разом.
 
Дай, Боже, нам і розуму, і сили
Гуртом до Миру й Спокою прийти,
Батьків й дідів заорані могили
Як пам’ять, як святиню зберегти!
 
Молю, Всевишній, відведи напасті,
У братовбивчім не спали вогні,
Дай сили жити, дай відваги впасти
У справедливій, праведній борні!
 
Дай, Господи, нам честь не розтоптати,
Дай сили нам майбутнє захистить!
Тоді лиш, може, Україна-мати
Усіх нас зрозуміє і простить.
 
 
Наталія Мельниченко,
науковий співробітник літературно-меморіального музею
І.К.Карпенка-Карого
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий