Як кропивницькі спецпризначенці проходили реабілітацію в Карпатах

  • 11 груд. 2018 18:07
  • 1289
    • Новина Як кропивницькі спецпризначенці проходили реабілітацію в Карпатах Ранкове місто. Кропивницький

    11 грудня у світі відзначається міжнародний день гір. Це свято встановлене Генеральною Асамблеєю ООН задля пропаганди розвитку гірських регіонів. Збереження гір має важливе значення для загального добробуту нашої планети.

     

    Віднедавна практику гірської реабілітації запровадили у кропивницькій громадській організації "Мобільна волонтерська група". З 9 по 14 листопада група з двох бійців АТО та голови організації Наталії Салімової побувала у Карпатах. Протягом шести днів вони подолали 130 км пішки, підкорили сім гір, і це все з 30-кілограмовими наплічниками та наметом. Про цей досвід пані Наталія розповіла "Первой городской".

     

    - Пані Наталіє, як з'явилася ідея подолати такий грандіозний маршрут?

     

    - Усе почалося, коли я взялася займатися реабілітацією учасників АТО. Минулого року ми були в Богдані Рахівського району, ходили в Мармароси, Чорногори, щодня проходили по 30 - 40 км. Такі трекінгові походи слугували засобами реабілітації. Але вони відрізнялися тим, що ми ночували на базі. Саме тоді зародилася ідея пройти найвидовищнішим маршрутом Карпат: від Мармароського масиву до Чорногори. Ночували ми в наметі, їжу брали із собою.

    - Чи важко було фізично?

     

    - Це був не дводенний похід, тож потрібно було взяти їжу, теплий одяг. Мій рюкзак важив близько 30 кг, іноді хлопці поривалися допомогти, але я завжди несла його сама. Фізично важко, потрібна хоча б мінімальна підготовка, витривалість. Найтяжче було першого дня, коли рюкзаки ще не були спустошені і м'язи не звикли. Під час спусків боліли коліна. Щоб не думати про втому, співали пісень.

     

    - Як ви орієнтувалися на місцевості?

     

    - Маршрут я знала з минулого року. Орієнтувалися за вказівниками. Користувалися картою та GPS-навігатором. Але перевагу таки надавали карті. У горах технічні пристрої можуть підвести, а паперова мапа - ніколи.

     

    - Чи були у вас якісь побоювання? Адже маршрут дуже непростий.

     

    - Я зініціювала цей похід, тому найбільшим страхом було, що хлопцям він не сподобається. Першого дня погода була вітряною, а вночі почався дощ. Я довго не могла заснути, думала, що хлопці не захочуть іти далі. Але вранці всі прокинулися бадьорі і почали підйом на Піп Іван Мармароський. День був туманний, на жаль, не вдалося побачити краєвиди, зате вже внизу прояснилося і ми побачили цю красу: з одного боку Румунія, з іншого- Україна. Емоції були незабутні, всі страхи виявилися марними.

     

    - Чи потрібно мати дозвіл на перебування на прикордонній території?

     

    - Так, за два тижні до походу ми зверталися до Рахівського прикордонного загону за дозволом на перебування групи туристів у прикордонній зоні Закарпатської області. Це можна зробити через електронну пошту. За всю мандрівку документи перевіряли кілька разів. Прикордонники були привітні, йшли на співпрацю. Запам'ятався один нюанс: коли ми підійшли до гори Стіг, натрапили на пост, де виявилося, що треба було брати дозвіл ще й у Чернівецькому загоні. Але у нас просто переписали дані паспортів, з'ясували мету перебування, і ми спокійно пішли далі.

     

    - Що необхідно мати з собою у таких тривалих походах?

    - Найперше – якісне взуття і наплічник. На цьому не можна економити. Якщо планується кількаденний похід, краще придбати професійне гірське взуття: воно зручне, легке і водонепроникне. Наплічники у хлопців були армійські, у мене волонтерський, по суті, пристосовані до походів. Затяті мандрівники зазвичай купують спеціальні туристичні рюкзаки, до яких можна причепити намет і каремат. Але можна обійтися і звичайним, за умови, що він місткий. Дехто ще бере трекінгові палиці. Як на мене, це необов'язково, адже можна взяти звичайні гілки у посадках на підйомі.

     

    - Існує стереотип, що гори - дороге задоволення. Чи так це насправді?

     

    - За весь час ми лише раз заплатили рекреаційний збір у розмірі 40 грн на початку шляху. Питання тільки в тому, на що ці кошти витрачаються, якщо в горах скрізь валяється сміття, пластикові пляшки, серветки, навіть жіночі засоби гігієни. Однією з найбрудніших є Говерла, бо найбільш популярна. Мене вразив один випадок: дівчинка з англомовної групи збирала пляшки, недопалки, щоб викинути, а поруч стояли білоруси, українці і кидали сміття собі під ноги. Мені у той момент було соромно.

     

    - Яка гора вам найбільше запам'яталася?

     

    - Напевно, Піп Іван Чорногірський. Цього року там було навіть більше людей, ніж на Говерлі. Багато хто піднімається на гору, щоб побачити закинуту обсерваторію. Це дуже велична споруда, у минулому одна з найпотужніших у Європі. Раніше можна було заходити всередину, зараз це неможливо через великий наплив туристів. Біля неї знаходиться Чорногірський рятувальний загін. Зараз там починається реконструкція. Споруда дуже гарна, варта того, щоб заради неї підійматися на гору-двотисячник. Краєвиди також фантастичні, особливо підйом зі сторони гори Стіг.

     

    - Краще від гір можуть бути тільки гори - погоджуєтеся з висловом?

     

    - Звичайно, ніякий пасивний відпочинок в Єгипті чи Анталії не порівняється з гірськими походами. І я, і хлопці повернулися з незабутніми емоціями. По-перше, гори - це дуже красиво. У вересні Карпати вкриті ягодами і грибами. Нам пощастило побачити, як квітне рододендрон, у народі червона рута. На жаль, не бачили едельвейсів, але краєвиди були фантастичні. По-друге, після гір не відчувається фізичне виснаження. За роки війни накопичилася втома, я хронічно недосипала, почалися проблеми з пам'яттю. Але ми пройшлися Карпатами, і я повернулася до роботи іншою людиною. Ми набралися моральних сил, і це була справжня реабілітація і для хлопців, і для мене.

     

    - Чи плануєте надалі такі походи?

     

    - Так, зазвичай ми пропонуємо подібні заходи бійцям АТО, які звертаються до нашого волонтерського центру. Але якщо захоче хтось, хто не перебуває на реабілітації, ми з радістю організуємо такий похід.

     

    Наталка Нічишина

     

    Фото зі сторінки Наталії Салімової у Фейсбуці