Як кропивничанин німецькі технології вивчав. Декілька історій однієї подорожі

8 нояб 2018 20:11 176 0 Общество
Як кропивничанин німецькі технології вивчав. Декілька історій однієї подорожі
                       
Директор благодійної організації «Нове покоління», яка займається реабілітацією алко— та наркозалежних, Віталій Кодацький нещодавно повернувся з Німеччини. Майже місяць наш земляк жив у так званих общинах. Про свої враження, здивування та здобутки чоловік розповів журналістові «Первой городской газеты».
 
— Я віруюча людина і ходжу до церкви. Одного разу пастир церкви «Жива надія» запропонував поїхати до християнської общини в Німеччину, аби подивитися, як вони там живуть, та перейняти їхній досвід. Адже, щоб щось робити, треба спочатку побачити. Така подорож стала можливою завдяки проповіднику з Німеччини Тімотіусу, який приїжджає до нас раз на рік. Він зв’язався із общиною та домовився про поїздку, — розповідає Віталій Кадацький.
 
Наш герой відправився до місця із теплою назвою Мір, що з німецької перекладається як «море». Заснували його декілька сімей ще в 40-х роках минулого століття, одразу після війни. Зараз там проживає близько 100 осіб. Зустріли кропивницького гостя в далекій Німеччині дуже привітно та тепло.
 
— Спочатку я жив у одній общині, яка має велике сільське господарство. Там кожна сім’я має свою справу: хтось розводить тварин, хтось бджіл, хтось вирощує овочі та фрукти. Одна сім’я займається виготовленням ковбас та м’яса, а інша — сирами, а третя має свої теплиці. Там іде взаємодія між людьми і кожен допомагає один одному, завжди. Вони повністю самодостатні, — згадує директор благодійної організації.
 
Окрім того, що у цій общині люди працюють самі на себе, вони ще й виробляють продукцію на продаж. 
 
— У них сири, ковбаси — все ліцензійне та має власні наліпки. Своїх дітей вони ще змалку навчають працювати на будь-якій техніці та у всіх сферах сільського господарства. Це робиться для того, щоб, коли діти вростуть і створять сім’ю, вони вміли щось робити та могли забезпечити і себе, і родину. До того ж ці діти знають по декілька мов та їдуть навчатися за кордон. У них немає мети затримати молодь. Вони їх лише навчають та відпускають. Хтось повертається жити в общину, а хтось лише іноді приїжджає. Вони дають дітям право обирати, — захоплено розповідає пан Кадацький.
 
 
Не лише ведення сільського господарства здивувало нашого героя. Архітектура цього поселення теж не залишила байдужим. 
 
— У них там будинок для літніх людей виглядає так, неначе наш п’ятизірковий готель, — веде розмову далі Віталій Кадацький. — Хоч там і три поверхи, проте скрізь є ліфти, побудовані пандуси та навіть паркінг, де стоять машини мешканців. Вони можуть запросто взяти та поїхати кудись. Та що казати, до корівника підходиш, а там все тротуарною плиткою вимощено, скрізь чисто. Ніби й таке собі село, а Wі-Fі на кожному кроці є. Все зроблено за останнім словом техніки. 
Побувавши в одній общині та поспілкувавшись із її мешканцями, Віталій Кадацький вирушив до іншої комуни.
 
 
— Це поселення було трішки меншим і нагадувало одну велику сім’ю. Вони теж займаються виробництвом різних видів сирів та розведенням кіз. У цій общині також є декілька будиночків, облаштованих для туристів. Люди приїжджають сюди з сім’ями на декілька днів, щоб відпочити. А гори, кози, лами, страуси та навіть маленький зоопарк, який там є, дуже цьому сприяють, — із захопленням згадує Віталій.
 
 
Оскільки у своїй благодійній організації пан Кадацький також займається розведенням корів, він дуже багато чого побачив та перейняв певний досвід для себе.
 
— Я побачив, як вони займаються сільським господарством, які у них є технології. Втілити це у нас поки складно. У нас просто немає таких технологій, як у цих общинах. Взяти хоча б їхні корівники, де стоять автоматичні чухалки для корів. Там знаходиться 70 голів худоби, а ними займаються лише троє осіб і одна доярка, якій вже 70 років. Ви собі таке у нас уявляєте? А дах у корівнику зроблений так, щоб сонце потрапляло до худоби. Я взяв у них креслення цього приміщення, хочу хоча б цим зайнятися для початку, — розповідає наш співрозмовник.
 
Проте технології — це не єдине, що здивувало кропивничанина у цих общинах. За його словами, там багато чого цікавого, а люди вміють цінувати один одного.
 
 
— Усі все роблять разом, допомагають один одному.  І вони самодостатні, у всьому. Я не побачив там і клаптика брудної землі, не було такого, щоб хтось з ранку до вечора підмітав. Вони просто не смітять. До того ж це дуже відкриті та радісні люди,  і я почувався там немов удома. От настільки було комфортно у цьому місці, — додає на завершення Віталій Кадацький.
 
Аліна Кулик 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий