Анатолій Каретний: Відчуваю, що можу ще багато сказати людям

5 нояб 2018 20:21 1225 0 Культура
Анатолій Каретний: Відчуваю, що можу ще багато сказати людям
 
«Дій активно! Живи позитивно!»
 
Анатолій Каретний – володар титулу «Великі українці» та Ордена честі. Цієї відзнаки наш земляк-кропивничанин був удостоєний торік за рішенням Президії Асамблеї ділових кіл України як підприємець, чия діяльність спрямована на благо народу й держави. Анатолій Дмитрович багато років працює в будівельній галузі Кіровоградщини. Він заслужив репутацію мудрого керівника, мецената, волонтера, який допомагає українській армії. 
 
А ще Анатолій Каретний пише вірші. Він автор шести поетичних збірок, які виходили в різні роки. Відкрию таємницю: зараз триває творення наступної, сьомої книги під назвою «Політ яблука». Про роботу, творчість, кохання і натхнення Анатолій Дмитрович розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Первой городской газете».
 
– Анатолію Дмитровичу, в чому, на ваш погляд, полягає секрет успішного керівника?
 
– Сьогодні від успіху людини, яка очолює колектив, залежить життя будь-якого підприємства і навіть цілої країни. Є багато факторів, які потрібно вміти долати. Економічні, об’єктивні, суб’єктивні, зовнішні, внутрішні… А головне лежить на поверхні. Керівник уміє заробляти сам і дає можливість заробити іншим. Це основа будь-якого самоуправління. І все, більше ніяких секретів! В основі розвитку лежить співпраця. Співпраця бізнесу, громади та влади. Подивіться, така формула діє в усіх розвинених країнах світу. І це єдине, що може врятувати нашу державу. 
 
– Як ви при постійній зайнятості встигаєте займатись творчістю? Як поет уживається з керівником? Взагалі, що для вас означає – бути поетом?
 
– О, головне, щоб вони один одному не заважали (сміється). А якщо серйозно, то вміння бачити красу, відкликатись на неї серцем передали мені батьки, які, у свою чергу, успадкували ці якості від своїх предків. Ще з дитинства пам’ятаю, що інструменти мого дідуся лежали в ідеальному порядку на поличці в сараї. На подвір’ї бабуся висаджувала квіти, які цвіли аж до заморозків. В хаті були розвішані вишиті рушники. Це дивовижно, як українські жінки примудрялись творити вишивані шедеври, не маючи ні копіювальної машини, ні Інтернету, ні, зрештою, комфортних умов для праці… Певною мірою усвідомлення цього спонукало мене обрати професію, яка допомагає іншим людям жити в комфорті й затишку. 
 
Згодом, коли я вже відвідував літературну студію «Сівач» у Кіровограді, моїм другом і наставником був Валерій Гончаренко. Йому вдалось побачити в мені щось таке, чого не помічали інші. Побачити й підтримати. Валерій окрилив мене своїм розумінням і високоінтелектуальним спілкуванням. Думаю, саме ці незабутні години стали для мене відправною точкою у творчості.  
 
– “Автор іноді змішує форми вільного і білого віршів. І це своєрідне “схрещення” дає несподівані результати нового, поетичного бачення. А ще Анатолій Каретний добре володіє розгорнутою метафорою. І в такому разі приємно дивує свіжою мовою, коли йдеться, здавалось би, про зовсім буденні речі”, — писав про творчість молодого поета керівник літературної студії «Сівач» Валерій Гончаренко. А чи пам’ятаєте ви, з яким почуттям зустріли вихід своєї першої книги?
 
– Ви не повірите, ця книжечка була така маленька, непомітна, у м’якій обкладинці… Але важила вона для мене дуже багато. Мій товариш навчав: «Як ти човен назвеш, так він і плистиме. Треба казати не книжечка, а книга!» Відтоді я намагаюсь більш виважено оперувати словами. 
 
– Що надихає вас на творчість? Адже непросто в буденності побачити поетичність.
 
– Це все робить зі мною музика. Коли я відкрив для себе твори видатних композиторів-класиків, світ ніби перевернувся. Паганіні, Бах, Моцарт, Вівальді – це всесвіт нечуваних раніше мелодій. Згодом я пізнав творчість Альфреда Шнітке, геніального композитора сучасності, який дуже близький мені по духу. Він навчив мене чути музику в усьому: в шумі вітру, в шелесті листя, в променях сонця. Навчив відчувати гармонію буття. В цьому відношенні для мене залишається взірцем іспанський поет Гарсія Лорка, який сміливо експериментував, творив і відтворював у віршах складну картину світу. 
 
– Кажуть, поети мають ще один особливий дар – передбачати майбутнє. З вами таке трапляється?
 
– Шекспір писав: 
Есть в жизни всех людей порядок некий,
Что прошлых дней природу раскрывает.
Поняв его, предсказывать возможно
С известной точностью грядущий ход
Событий, что еще не родились,
Но в недрах настоящего таятся,
Как семена, зародыши вещей.
Их высидит и вырастит их время.    
 
Справді, іноді у віршах, незрозуміло звідки, можуть з’явитися образи, майбутні події чи інші пророцтва. Так Тарас Шевченко передбачав наше майбутнє задовго до здобуття Україною незалежності. Гарсія Лорка передбачив свою ранню загибель, так само як Пушкін і Лермонтов пророкували свою долю та долю країни. Мали дар передбачення Анна Ахматова, Максиміліан Волошин, Марина Цвєтаєва. На щастя, мої передбачення більш оптимістичні. Загалом, я вірю в людей і у світле майбутнє нашої держави і нашого міста.
 
Наприклад, мені дуже до вподоби тенденція, яка вже стала для Кропивницького традицією, – проводити щороку мистецький фестиваль, запрошувати на Кіровоградщину акторів, художників, музикантів. Значить, є у нас щось іще, крім урану. І крізь каміння обов’язково проб’ється квітка. 
 
– Звідки у вас така впевненість?
 
– Я народився й виріс у селі Крупському Кіровоградського району. Змалечку нас дорослі привчали до праці, а це додавало впевненості у власні сили. Моя бабуся була неписьменна жінка, але її мудрість і досі стає мені у пригоді. «Коли тобі погано, виходь у люди», — казала вона, навчаючи не зациклюватись на власних переживаннях, бачити світ навколо себе, а не лише у власному вікні. Відтоді я знаю: у поганому завжди можна знайти щось позитивне. Колись у моєму житті був епізод, коли я, молодий художник-оформлювач, мав різко перейти на роботу слюсаря-сантехніка. Тоді були суворі правила – людина повинна відпрацювати на посаді два обов’язкових місяці. З одного боку, це мене лякало. А з іншого, відкривало можливість спілкуватися з цікавими людьми, відвідувати літературну студію, займатися творчістю, розвиватися як особистість. Так я знайшов нові знання й нові можливості. Хтось допомагав мені, комусь – я. Тепер, озираючись на прожиті роки, сам дивуюся, скільки всього довелось пережити. І злети, і падіння, і втрати близьких по духу людей. Підтримує усвідомлення, що ми все одно продовжуємо з ними спілкуватися – подумки, під час молитви.
 
– Що для вас у житті найголовніше?
 
– Це кохання, жінка, натхнення. Вони дарують крила, спонукають творити. А ще — поезія. Іноді в мене виникає страх, що можу залишити поезію й перейти до прози. А я ж відчуваю, що можу ще багато сказати людям.
 
Людмила Макей 
   
Грайливо падали зірки
По всьому небу…
Калейдоскоп міняв віки
Тобі на требу.
 
А ти тримала день в руці,
Немов монету,
І зірка гасла на щоці
З усього лету…
 
І очі в очі їй світив
Чумацьким шляхом.
А ти одна на всі світи – 
Казкова птаха.
 
Над звёздным небом 
Ночь, окутав шелком,
Таинственною дамой 
Ходит по просёлкам.
 
Завоет волком,
Птицей прокричит,
И лишь с любовью 
В сердце постучит.
 
Открою сердце,
Пусть войдет сама
Незваной гостьей
В сонные дома.
 
И до рассвета 
В молчаливом взгляде
Немое сердце 
Промолчит. Так надо…
 
 
Нагадаємо: Анатолій Каретний: Відчуваю, що можу ще багато сказати людям
 
 
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
 
Людмила Макей
       
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий