Кіровоградщина: Три покоління вчителів

3 окт 2018 20:02 1162 0 Общество
Кіровоградщина: Три покоління вчителів
 
Якщо запитати у людини, що є найважливішим елементом у навчанні дитини, мабуть, кожен відповість: хороший вчитель. Адже тільки під умілим керівництвом дитина зможе не лише отримувати знання, а й ефективно їх використовувати.
 
Сьогодні ми вам пропонуємо познайомитися з родиною, в якій вже три покоління вчителів української мови та літератури. 
Вчительська історія цієї сім’ї почалася майже півстоліття тому з Ольги Миколаївни Лопанчук, продовжили її донька Валентина Іванівна Яцейко (на фото) та онука Руслана Станіславівна. 
 
Ще у п’ятому класі Ольга Миколаївна чітко вирішила, що буде вчителем, і йшла до цієї мети.
 
— У мене був чудовий учитель української мови, який дуже гарно викладав: мова у нього була барвиста та золотиста. І для мене він став ідеалом. Ще тоді я вже собі надумала, що також стану вчителем української мови. І після закінчення школи намагалася вступити до педагогічного інституту. Задала екзамени, але мені одного балу не вистачило для вступу. Я була дуже засмучена.
 
Після першої невдалої спроби Ольга Миколаївна працювала і продавчинею, і на кондитерській фабриці, але відчувала, що це не її. 
 
— Я почала знову готуватися до вступу, вирішила не здаватися і будь що досягнути своєї мрії, — усміхаючись, згадує Ольга Миколаївна. — За три роки я вступала п’ять разів: на денну та заочну форми навчання. І лише п’ята спроба завершилася успіхом. На той час мене вже всі викладачі знали. Навчалася я із задоволенням, адже моя мрія майже здійснилася. Пам’ятаю, коли провела свій перший урок у Новомиргородській школі, що на Кіровоградщині, я відчула таке натхнення та радість, що важко передати. Я не була боязкою, і мій клас мене гарно прийняв.
 
За 43 роки роботи в школі Ольга Миколаївна була і завучем, і директором, і класним керівником. За цей час жінка встигла навчити тисячі дітей та ще й досі вважає свою професію найкращою.
 
— Найголовніше — любити дітей, а я їх безмежно люблю. Якби переді мною стояв вибір, яку професію обрати, я б знову стала вчителем. Це для мене найкраща робота, — підсумовує Ольга Миколаївна.
На вибір професії Валентини Іванівни вплинули обставини і тільки в 11 класі жінка обрала педагогічний інститут.
 
— У дитинстві я дуже хотіла бути вчителем. Постійно вилазила мамі на ручки, коли вона перевіряла зошити. Я тоді сиділа і благала бодай потримати червону пасту в руках. Взірцем для мене була моя мама та мій вчитель української мови Володимир Григорович Добровольський. Потім ким тільки не мріяла бути. А коли постав серйозний вибір — обрала цю професію. Вступила до вишу я дуже легко, адже ще в школі ставала кілька разів чемпіонкою республіканських олімпіад з української мови, — ділиться спогадами Валентина Іванівна.
 
Перший свій урок молода вчителька запам’ятала дуже добре: не встигла вона зайти до класу, як над головою пролетів вазон.
 
— Це вже потім з’ясувалося, що двоє учнів просто гралися, ось такі у них ігри. Із ними я знайшла спільну мову швидко. Я розуміла, що діти поважатимуть і слухатимуть тебе тоді, коли ти сам поважатимеш кожного з них, — розповідає Валентина Іванівна. 
 
За 20 років роботи в школі найтяжчим було для жінки налагодження роботи з документацією.
 
— Цього ж не навчають в університеті. Тому спочатку було трохи складно. Оскільки я працювала в школі, де моя мама була завучем, я швидко всьому навчилася. Якби довелося вибирати, я б знову обрала цю роботу. Звісно, бувають різні перипетії, коли робота чекає тебе вдома, у школі і навіть по дорозі додому. Буває важко, але ти розумієш, що все можна перемогти. Вчителювання — це найліпше, що в мене виходить. Іншого я, мабуть, і не хотіла ніколи, — розповідає пані Валентина.
Зі своїми випускниками Валентина Іванівна підтримує зв’язок і досі: колишні учні вітають улюблену вчительку зі святами та запрошують на зустрічі випускників.
 
— Пам’ятаю, один учень, з яким у нас були складні взаємини, сказав: «Я виросту, стану президентом, приїду до Новомиргорода. І буде дощ, болото… Я  їхатиму на крутій машині, і будете йти ви. Я наберу газу і обляпаю вас з голови до ніг», — сміючись розповідає жінка. — Тепер цей учень досить часто підвозить мене по місту, коли бачить. 
 
На завершення Валентина Іванівна побажала молодому поколінню вчителів любити дітей.
 
— Усього іншого можна навчитися та досягти, але якщо людина не любить дитину — вона не зможе бути вчителем.
 
Ще з дитинства Руслана Станіславівна любила виправляти помилки в зошитах, які їй давала бабуся, та підкреслювати червою пастою всі слова. Своїм прикладом для наслідування вчителька у третьому поколінні називає маму та бабусю.
 
— Мені подобалось, як вони працюють. Завдяки їм я і полюбила українську мову та літературу. Окрім них, була ще одна вчителька, Світлана Миколаївна, яка також надихала мене вчити ці предмети. Коли вступала до університету, акцентувала увагу на тих предметах, які знала та любила. Так і обрала факультет філології. 
Перший свій урок тоді ще студентка четвертого курсу провела у сьомому класі.
 
 
— Спочатку дуже боялася та переживала. Мені спочатку здавалося, що я не знайду з ними спільної мови. І вже коли урок почався, я поринула в цю атмосферу і взагалі забула, що веду урок вперше. Урок провела добре, виклалася на всі сто. З дітьми швидко вдалося налагодити контакт. Головне з ними спілкуватися на рівні, поважати їх, і тоді вони тобі відплатять тією ж монетою, — розповідає Руслана Станіславівна.
 
Найважчим у своїй роботі дівчина вважає написання конспектів для підготовки до уроку. А точніше затрачений час на них. 
 
— На написання цих конспектів йде дуже багато часу. Я ж не можу абищо скопіювати з інтернету та принести це дітям. Потрібно підготувати цікавий та дійсно корисний матеріал до уроку, щоб учні хотіли тебе слухати та навчатися. На це йде дійсно багато часу. Старші колеги говорять, що до 40 років вже можна не готувати конспекти й так все знатиму, а зараз доведеться трохи потрудитися, — ділиться труднощами пані Руслана.
 
На завершення спілкування дівчина зізнається, що раніше була категорично налаштована не працювати в школі, проте зараз все частіше над цим замислюється, адже це почало їй подобатися.
Ми вітаємо усіх працівників освітньої сфери з Днем учителя, яке цьогоріч святкують п’ятого жовтня. Бажаємо вам сили, міцного здоров’я та натхнення!
 
Аліна Кулик   
 
Нагадаємо: Буковельське щастя українських журналістів
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий