Галактика на ім’я Антоніна Корінь. Завтра святкує день народження пані, яка зробила честь нашому місту

5 авг 2018 10:04 224 0 Культура
Галактика на ім’я Антоніна Корінь. Завтра святкує  день народження пані, яка зробила честь нашому місту
 
(неперед’ювілейні думки у перед’ювілейний час)
 
Вітаємо ювілярку!
Шостого серпня святкує день народження пані, яка зробила честь нашому місту, Україні та світу своєю появою. Антоніна Корінь. Людина-оркестр. Жінка з енергією Везувія, спрямованою у творче, життєдайне русло. Берегиня красного слова, клечальниця талантів. 
 
Ми пишаємося, що живемо разом із Вами в одному місті. Ми обожнюємо Ваші «Шарварки», поетичні імпровізації, українсько-болгарську ніжність і жіночність, якою Ви чаруєте і, сподіваємось, іще довго чаруватимете сильну частину людства.
 
Дорога Антоніно Михайлівно, ми всією редакцією закохані у Вашу любов до життя. Захоплюємось вашим талантом бачити в кожній людині — Людину. Дякуємо, що Ви з нами, з нашими читачами, на одній орбіті з «Первой городской газетой»! Многая благая літа!
 
Редколегія        
 
Де ти була?
Де ти була,
По всесвіту блукала?
А всесвіт, знамо,
Той ще пройдисвіт!
Срібляста верба
Косами хитала
І не пускала
Осінь на поріг.
 
Вона прийшла
Зненацька і надовго,
Та точно знаю,
Час ще в мене є
Сказати тобі
Моє щире слово.
«О, сестро моя,
Серденько моє»!
 
Віки біжать,
Неначе подуріли,
Кружля за листопадом
Листопад;
Тікали весни,
Літа пломеніли,
Відтанцював своє
Кіровоград.
 
Та хай їм грець!
Вони на кіноплівці!
І взявся час
Змивати ті сліди,
Та ще живі вірші
І чорнобривці,
Які старанно
Зрощувала ти.
Сім літ лишень!
Кому потрібен нолик?
Як врахувати те,
Чого нема?
Та є вино болгарське,
Повний келих,
А все останнє дуже
Задарма.
 
Бо ти душею досі
Молодиця!
Приваблива
І зовні, і в душі.
Один козак
Тобі вже мовив: «Киця»,
Та не один
Присвячує вірші.
 
Ти ще ростеш,
Хоча й не малолітка,
Як зірочка,
Вродлива і руда,
 
Та серпень завітав,
Здригнулась хвіртка,
Його ти дочекалась
Молода.
 
Спливає час,
Журитися не треба,
Відсутній термін
Вічної душі!
То від любові
Похилилась верба
І напросилась
Зранку у вірші.
 
Актриса, поэтесса 
и замечательный человек
 
Ещё многих определений я не употребил, которые можно было бы употребить, но, как по мне, этого вполне достаточно, чтоб раскрыть образ Антонины Корень. Спросите — почему актриса? Отвечу — это моё внутреннее ощущение. Причём актриса выдающаяся. Любая беседа с ней — моноспектакль.
Я с упоением слушаю её украинскую речь. Так сладко, ярко и образно, как она, со мной не разговаривал никто. Речь её, как ручей, бегущий сквозь чащи и поля, всё по пути замечая и всему сопереживая. Не упуская нюансов, на которые я бы не обратил внимания. А они такие незначительные, но многое определяющие. Только актёру, работающему над образом это свойственно. Тонечка из таких.
Почувствуйте её бездонное погружение в образ:
 
Цей дощ — 
межа між осінню й зимою –
Як холодно і прикро жебонить!
Немов межа поміж селом і мною,
Ані зорать її, ні запалить…
Для весен солов’ї 
десь голос бережуть,
Та й то хіба ж почуєш їх над містом?
Аж раптом «цвінь-цвірінь!» 
і горобець межу
Переорав рішучим оптимізмом.
Неначе небо над містом піднялось,
Ось-ось вже 
й сонце блисне поміж хмар.
Горобчику! Серед осінніх безголось
Тобі, артисте мій, ціни нема!
 
Этому стихотворению уже немало лет, и так больно мне, что таких у Тонечки сотни, а до слушателя они не доходят.
Растёт поколение людей, не замечающих таких явлений. А любовь к родному краю именно на таких образах и воспитывается. Ну, выйдет книжка тиражом в триста экземпляров, обогреет и осветит триста человек, а остальные чем будут согреваться и освещаться — «Пающими трусами»..? И что за поколение мы вырастим в результате?
А её публицистика — это жемчужина украинской литературы.
 
Хорошо, хоть одну книжку издали и статьи нет-нет да выходят. Совершенно не востребованна её телегеничность.
А ведь её рассказы о кировоградских и кропивницких писателях, поэтах, художниках и т.д. не хуже Ираклия Андронникова, если вы ещё помните этого выдающегося артиста и литератора. Для Украины это бесценный подарок.
А она, наша ненька, этот подарок заставляет выживать на скудную пенсию. Не в состоянии даже обеспечить её интернетом. Стыдно быть благополучным кропивничанином и не поспособствовать такому выдающемуся явлению, как Антонина Корень.
Хотелось в её семилетний юбилей написать что-нибудь весёлое, ободряющее, но плачет душа и никак ей на весёлый лад не настроится.
 
Ладно, давайте я ещё одну Тонечкину крохотулечку приведу:
 
Малий «козак» командує: 
«По конях!»,
І будяки збиває дітвора.
…Мов хлопчик синьоокий, 
з підвіконня
У двір вертлявий глобус визира:
І плач дитини, і доросла пісня,
І ця дитяча в будяках «війна» —
Між суш і вод, де боляче і тісно,
То втопиться, то знову випірна…  
 
Скажите, какие ещё нужны аргументы, какие слова я должен отыскать, чтоб дать этому чуду выразиться во всю глубину?! Где мамонтовы, морозовы, третьяковы? Где бездонная украинская душа? Неужели она сосредоточилась только в Тоне? Где вы, патриоты, ратующие за рай в Украинской земле? 
 
Старіє антонівка
в мами в саду,
все виглядає
мене молоду.
Вірить — погладжу їх, обполю
І, може, сльозами в засуху поллю.
 
Польёшь, Тонечка! Куда ты денешься со своей любовью ко всему живому и трепетному! Скольких поэтов ты за руку привела и усадила Пегасу на спину, скольким дала путёвку в литературу! Наверное, и не сосчитать. В принципе,  эта арифметика не твоя планида. Рад тебя видеть и знать! Радуюсь тому, что меня знаешь.  
Везде, где ступала твоя нога, вырастали цветы и рождались стихи. Многая тебе лета!
 
Владимир Стафидов
 
 
Коли перед тобою багатогранна постать, то око губиться за найменшої спроби охопити всі її обрії. З цієї ж причини часом критикові важко втриматися від спокуси зосередження на деталях, що власне й формують цю постать. 
 
Щось подібне відчуваю, намагаючись осмислити все, що я знаю про Антоніну Михайлівну Корінь — реактивну й пристрасну поетесу, ґрунтовного критика й літературознавця, який себе не наважується на повен голос назвати ні критиком, ні літературознавцем, хоча краще за деяких маститих колег уміє бачити обдарування у їхній перспективі, вдумливого й заповзятого перекладача, літературного мандрівника, невгамовного шукача й відкривача талантів, пригод і таких же простих і щирих у творчій дружбі людей, як і сама. А ще вона — така ж крута дружина, бабуся й мама, колега, наставник, ініціатор багатьох цікавих заходів, мегаактивний учасник різних літературних студій, а також очільник і засновник славнозвісного «Євшану», інтелектуал, який ніколи не хизується своєю мудрістю, а щедро нею обдаровує охочих, а ще — просто прекрасна яскрава жінка…
 
З чого ж почати? Звісно, з того, що поетеса народилась 6 серпня 1948 року в с. Софіївці Щорського району Чернігівської області. Здобувши у Харківському державному інституті культури фах бібліотекаря, все життя працювала у бібліотеках України і Білорусі, науковим співробітником літературно-меморіального музею І.Карпенка-Карого. Ось ніби коротко окреслила основні віхи життєпису, але ж не даремно класик говорив: «Дивись у корінь!»… Тут майже те саме: дивись на Корінь — і побачиш багато цікавого. 
 
З дитинства всім відомо, що слово корінь за своєю природою багатозначне… Зокрема, корінь може бути квадратним, кубічним, тобто мати багато рівних граней. Наша ювілярка теж багатогранна. Про це трохи нижче. Ще корінь — це основна морфема, твірна частина слова… І тут теж Антоніна Михайлівна має щось подібне своїй вдачі, адже її внутрішня енергетика спрямована на добротворення — для рідних, для себе, для людей, що поруч. Через це у неї багато друзів різного віку, для яких Антоніна Михайлівна і перший редактор, і рецензент, і критик, і навіть свого роду піар-координатор, який підкаже, як працювати з аудиторією, як шукати меценатської підтримки, як знайти хорошого видавця. Та що говорити, у неї навіть пародії добрі, наснажені оптимізмом… Ще корінь — це система, що тримає при ґрунті… Антоніна Михайлівна, як і годиться власнику такого колоритного і багатозначного прізвища, своєю вдачею гуртує довкола себе дуже багато різних людей, проростаючи крізь їхні серця своїм позитивом, людяністю, бадьорим духом української щиросердності. 
 
Її шлях у літературу почався із «Молодого чорнила», яке тоді, у далекі студентські роки ще не було книгою, а лише рукописними аркушами у її дівочих нотатниках… А от побачити світ цій неймовірній книзі, в якій варто шукати витоки багатогранності поетеси, судилось вже не за довго до сімдесятиріччя поетеси… Шлях до цієї книги був виваженим і складним. У непростий 1993 рік авторка дебютувала до цього світу не то збіркою, не то пропозицією: «Заворожи мене». Не знаю, чи відчуває наша шановна ювілярка сьогодні себе завороженою, але от світ заворожений нею по вінця. А в ті непрості часи А.Корінь продовжує залишатися щиросердною людиною, яка відкрито ділиться не лише своїм великим серцем, а й мудро частує гурманів слова тим, що в обласному літературному колі відомо як «Веселі дрібнички із сімейної скарбнички» (1994).
У непростий 2000 рік, коли людство очікувало кінця світу, поетеса не гаяла часу. Адже на неї чекала довга й складна медитація і світоглядне перезавантаження від «Семи нот мінору» (2000) до моменту, коли лірична героїня, осмисливши сучасність, нарекла її простою формулою: «Віку мого день» (2000). Справді, у людей з такою активною життєвою і громадянською позицією життя ніколи не стоїть на місці, бо їм і тисячоліття замало часом, аби втілити все заплановане. У цьому плані Антоніна Михайлівна особлива людина, бо скільки її знаю, то все дивуюсь, як поетесі вдається гармонійно поєднувати сувору стрункість доби із жіночністю, легкістю, граційним ліризмом. Тому в той час, коли на зламі тисячоліть всі шукають натхнення й сили духу, щоб пережити всі природні й моральні катаклізми, пані Корінь зізнається, що теж шукає, але щось інше — «Шукаю папороті цвіт» (2000).
 
Одночасно з ґрунтовними лірико-філософськими розмислами, чутлива до світу дитинства як невичерпального джерела природності й натхнення, наша Антоніна Михайлівна замислюється над ще більш складними питаннями на кшталт «Чому у сойки крила голубі?» (2003), «Як стати другом?» (2010)… Опісля цих непростих пошуків і самозаглиблень А.Корінь стала для багатьох тією людиною, яка може взяти й піти «За руки по райдузі» (2008), яка живе за тим, що називається «Неписаний закон зорі» (2013)…
А.Корінь не випадково має таке колоритне прізвище. Скільки гарних асоціацій викликає воно! З одного боку — щось таємниче, глибоке, закорінене… З іншого — це прізвище ідеально описує внутрішню сутність і самої Антоніни Михайлівни. Вона — глибока людина, вона вміє заглиблюватися у роботу над пошуком і відкриттям талантів так, як ніхто інший, і вона пускає коріння своїми добрими справами, дружнім словом, творчістю всюди, де є серце, що готове резонувати на її ініціативи. Саме тому у неї чимало друзів як у літературних колах, так і поза ними. Саме тому до неї прислухаються маститі колеги по перу й автори-початківці… 
Моє особисте знайомство з поетесою відбулося у далеких 2000 роках, коли вона разом з О.Гаращенко приїздила виступати у міську бібліотеку мого рідного Світловодська. Я тоді була старшокласницею і дуже раділа, що познайомилася з людиною, творчість якої до того тільки оглядово знала з уроків літератури рідного краю… Так само раділа я нашій зустрічі в обласному літературному об’єднанні «Степ», коли я вже стала студенткою… Робота в одній письменницькій організації зближує і надихає. Антоніна Михайлівна невсипущо шукає таланти серед молоді. Саме тому вже двічі нам пощастило працювати з нею під час обласного конкурсу творчих робіт секції літературної творчості МАН. Талановиту людину з-поміж інших вирізняє не вміння зациклюватися на власних амбіціях чи комплексах, а рідкісний дар уміти допомогти іншому. Для скількох із нас саме Антоніна Михайлівна стала редактором першої книги, першим вчителем, провідником у непростий світ літератури. 
 
 
Дуже ціную активність і сміливість Антоніни Михайлівни. Більшість її ініціатив і починань пов’язані, звичайно, зі словом. 
Одна з них — це перекладацькі проекти. Поетеса впевнено й завзято відкриває для себе і для всіх охочих світ болгарської літератури, здійснюючи переклади багатьох класиків і сучасників. І я не здивуюсь, якщо Антоніна Михайлівна найближчим часом повідомить, що переклала з сербської, білоруської  чи якоїсь іншої, братньої їй за духом, мови.
 
Поважаю цю людину за її легкість, простоту, самовідданість творчій роботі. Щоразу у телефонній розмові я дізнаюсь про чергову проїздку то в Долинську, то в Помічну, то Новоукраїнку, то в Знам’янку… Жодного з представників НСПУ так широко не знають у районах, як Антоніну Михайлівну. Підсумками таких поїздок стають серйозні відкриття, що я б умовно назвала «мандрівним літературознавством» А.Корінь. Одним із таких підсумків є хроніка літературного життя смт Долинської під назвою «Долинська галактика»… Колись я вже мала змогу висловитись з приводу цієї праці. І, знаючи нашу невсипущу ювілярку, вірю, що невдовзі мають бути аналогічні книги про митців і творчі колективи Новоукраїнки, Помічної, Світловодщини, Новоархангельська, Голованівська і т.п. А все тому, що неписаний закон Всесвіту, а тим паче літературного, обумовлює ситуацію, за якої подібне притягує подібне, і кожен віддає світові те, що виповнює його зсередини. Тому й не дивно, що про таких людей, як Антоніна Михайлівна, хочеться говорити не лише у перед’ювілейний час. Бо й сама поетеса — це ще не звідана ніким галактика…
  
                      Кропивничан запрошують на «Чута Фест»
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий