Як реформувати ринок праці, не втративши працівників (ВІДЕО)

12 июля 2018 18:12 304 0 Общество
 
У липні стартував проект «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні», який реалізують Державна служба зайнятості за партнерської участі Мінсоцполітики, уряду Данії та Міжнародної організації праці. Розрахований він на п’ять років і має на меті поліпшення управління системою суспільних відносин на ринку робочої сили.
 
Українцям допомагатимуть знайти комплексне вирішення проблем зайнятості на національному та регіональному рівнях. Ініціатори програми вважають, що реформування допоможе, в тому числі, подолати дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили, коли охочих працювати юристами, економістами й банкірами у десятки й сотні разів більше, ніж запит на ці професії. 
 
До речі, на сьогодні в службі зайнятості залишається рекордна кількість вакансій для кваліфікованих бухгалтерів — 10 тисяч! Удвічі менше пропозицій для медичних сестер, утричі — для економістів, інженерів та педагогів. Найменше вакансій для директорів підприємства (779) та менеджерів з постачання (682).   
 
На Кіровоградщині ж бракує фахівців з робітничих професій, лікарів та медсестер. Про це розповів заступник директора обласного центру зайнятості Богдан Стоян. 
 
 
— Протягом 2017 року роботодавці шукали працівників на тридцять тисяч вакансій, — каже він. — Трійку лідерів очолили робітничі професії — майже 60 відсотків. Гостро бракує також лікарів та медсестер. Лікувальні заклади області потребують близько 90 медичних працівників. Найбільше їх не вистачає в Кіровоградському, Олександрійському, Маловисківському та Добровеличківському районах. 
 
«Ситуація на ринку праці Кіровоградської області характеризується постійним попитом на фахівців (6,0%), на працівників сфери торгівлі і послуг (11,9%), на робітників з обслуговування, експлуатації і контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування і машин (20,2%) та на кваліфікованих робітників з інструментом (24,7%). 
 
Станом на 1 червня 2018 року кількість вакансій у базі даних центрів зайнятості області становила майже 3,3 тис. одиниць.
 
 
У  середньому на одну вакансію претендувало чотири особи: серед кваліфікованих робітників з інструментом на одну вакансію претендувала одна особа, серед робітників з обслуговування технологічного устаткування — три, серед кваліфікованих робітників сільського господарства — п’ять, серед фахівців — п’ять, працівників торгівлі та сфери послуг — шість, серед технічних службовців — дев’ять осіб», — йдеться в доповідній записці відділу статистики та прогнозування обласного центру зайнятості.
 
Звісно, кожен регіон має свої особливості. В одних не вистачає юристів, в інших — вчителів чи комбайнерів. Але проблеми залишаються спільними, й однією з найгостріших є безробіття. 
 
Як пояснив в.о. голови Державної служби зайнятості Валерій Ярошенко, проект «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні» покликаний знайти механізми для комплексного подолання безробіття та його причин. Базовими ж стануть чотири регіони, які отримають практичну й методичну допомогу. Їх обиратимуть залежно від кількості безробітних серед різних соціальних категорій: молодь, жінки, вимушені переселенці. Збираються провести модернізацію навчальних планів профтехосвіти, підготувати тренерів програми «Розпочни та вдосконалюй свій бізнес» та навчити на курсах із підприємницької діяльності майже п’ять тисяч осіб. 
 
— Ми плануємо створити п’ять платформ для ведення колективних переговорів у кожній конкретній галузі. Також надамо можливість освоїти техніки ведення колективних перемовин кільком сотням фахівців. Це має в кінцевому результаті призвести до більш плідного соціального діалогу, на який чекає країна, — каже посадовець.
 
Передбачено Угодою про асоціацію
 
Цей проект є частиною комплексної програми дій з поступового наближення українських реалій до європейських моделей, що передбачає Угода про асоціацію між Україною та ЄС. 
 
 
— Так, у главі 21 Розділу V Угоди визначено основні напрямки співробітництва між Україною та ЄС щодо забезпечення гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових умов праці, соціального діалогу, соціального захисту, соціального залучення, гендерної рівності та недискримінації, — роз’яснюють на офіційному сайті Державної служби України з питань праці. — Загалом, додатком XL до цієї Глави передбачено імплементацію вимог 42 директив. Розділом IV “Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею” передбачено імплементацію семи директив, які відносяться до соціально-трудової сфери, у вигляді технічних регламентів, що дозволить значною мірою усунути нетарифні (технічні) бар’єри у торгівлі між Україною та ЄС та забезпечити розширений доступ до внутрішнього ринку ЄС для українських експортерів і навпаки — європейських експортерів до українського ринку.
 
Все просто: з розвитком торгівлі пов’язаний рух робочої сили. Нормативно-правові акти, якими регулюється соціально-трудова сфера, містяться частково у розділах IV та V Угоди про асоціацію, відповідних главах і додатках до них. 
 
Загалом же Угодою про асоціацію між Україною та ЄС передбачено кардинальні зміни по трьох ключових напрямках: законодавство про працю, боротьба з дискримінацією та гендерна рівність, охорона здоров’я та безпека на робочому місці. 
 
 
— Україна успадкувала ще радянський Кодекс законів про працю, прийнятий у 1971 році, — каже виконавчий директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, керівник неурядової організації «Діалог зі сприяння торгівлі» Оксана Кузяків. — Його правові норми давно не відповідають вимогам часу й потребують серйозного оновлення. Зокрема, він за своєю суттю в нинішній редакції є дуже жорстким і не враховує стрімких змін в економіці та на ринку праці. Кодекс робить основний акцент на правах та гарантіях працівників, але водночас дуже мало уваги приділяє іншим учасникам трудових відносин — роботодавцям. Дуже складною процедурою є звільнення працівників
тощо.
 
Старий не годиться, новий ще не діє
 
Дискусії з приводу нової редакції Кодексу законів про працю тривають не один рік. Новий закон, хоча й враховує новітні економічні реалії України, до сих пір не прийнятий Верховною Радою. Законопроект передбачає більшу гнучкість у трудових відносинах і надає більше прав роботодавцям, зазначають упорядники Короткого довідника «Україна та ЄС». Там же розтлумачують основні розбіжності поточної редакції Кодексу законів про працю:
 
— письмовий договір набуває обов’язкового характеру;
— роботодавці матимуть право звільняти працівників на підставі чітко визначених причин;
— робочий тиждень має бути обмежений 40 годинами, проте може  бути збільшений до 44 годин за згодою обох сторін;
— передбачено регулювання гнучкого графіку роботи в дистанційному режимі (роботи з дому);
— передбачено положення проти гендерної дискримінації;
— перелік підстав для укладання договорів на фіксований строк має  бути розширений;
— розмір виплати при звільненні має бути збільшений.
 
У гарячих дебатах з приводу цих позицій беруть участь представники влади та громадськості. Цікаво, що чим ближче до виборів, тим більше змінюється риторика учасників цих обговорень. А тим часом все більше українців їдуть шукати більш високооплачуваної роботи до Європи.
 
Трудова міграція 
 
— В Україні я заробляла 2 700 грн на місяць, — розповідає колишня медсестра Вікторія. — Цих коштів мені ледь вистачало на оплату комунальних послуг. Знайома поїхала до Польщі на збір полуниці, заробила за сезон стільки, скільки я не зароблю за рік. Я подумала, подумала, та й вирішила звільнятися з лікарні. Знайшла через агенцію роботу в Польщі пакувальницею на взуттєвій фабриці. Тяжко, але вдома я таких грошей не матиму. 
 
Павло, який має два дипломи про вищу освіту, також подався до Польщі. Щоправда, знайшов роботу не за фахом, а в столярному цеху. Невдовзі до нього переїхала дружина, яка влаштувалась масажисткою в салоні краси. А ще через півроку родина забрала до себе й доньку, яка навчається в польській школі.
 
Таких, як Вікторія та Павло, сьогодні багато. За офіційною статистикою, наданою Міністерством закордонних справ, майже п’ять з половиною мільйонів українців живуть і працюють за кордоном. Лише торік на заробітки виїхало більше мільйона осіб. Людей спонукає, передусім, зарплата, яка перевищує українську у чотири-п’ять разів, а то й більше. Насправді ж трудових мігрантів може бути значно більше. Так, соціологічна група «Рейтинг» наводить іншу цифру: дві третини наших співвітчизників працюють «за бугром» нелегально.
 
В українському уряді млюють, що відтік фахівців набуває масового характеру. Йшлося про це й під час зустрічі журналістів з віце-прем’єром з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе.
 
 
— План виконання УА та моніторинг її виконання розрахований на поквартальне звітування в усіх галузях, — каже пані Іванна. — Попередню інформацію ми маємо на десяте квітня й у плані трудових відносин та соціальної політики продовжуємо рухатися в позитиві щодо виконання своїх зобов’язань. Однак ми зараз стикаємося з викликами на ринку праці у зв’язку з великою міграційною хвилею. Велика кількість наших громадян змушена виїхати через те, що не знаходить собі реалізації в Україні. Люди змушені шукати такої можливості за кордоном. Нас не може не турбувати той факт, що велика кількість українців виїздить чи то на сезонні роботи, чи на більш тривалий термін в інші країни Європейського Союзу.
 
Водночас ми бачимо, що суми грошових переказів українських громадян з-за кордону становлять чималий відсоток у надходженнях до державної казни. Лише за минулий рік наші співвітчизники перерахували в Україну дев’ять мільярдів доларів. Це набагато суттєвіша цифра  порівняно з тими коштам, які ми отримали в якості кредитної допомоги від міжнародних фінансових інституцій або у вигляді безповоротної технічної та фінансової допомоги з боку наших партнерів. Ми, розуміючи ці ризики, бачимо, як велика кількість країн активно залучає українських громадян до праці в себе. Така політика характерна для багатьох країн, котрі хочуть замінити втрачену робочу силу. Їхні громадяни теж поїхали до країн Західної Європи та центрально-східних європейських країн.
 
Головна відповідь для нас — це, в тому числі, законопроекти, які ми подали до Верховної Ради на початку року. Це 35 законопроектів, спрямованих на підвищення економічного зростання. Більша частина з них уже розглянута й прийнята парламентом, і, сподіваюся, вони скоро почнуть давати результати. Поза тим, це інші інституційні зміни, за рахунок впровадження яких ми намагаємось отримати покращений інвестиційний клімат і, відповідно, збільшення прямих надходжень іноземних інвестицій до України.
 
Вони, у свою чергу, мають допомогти у створенні додаткових робочих місць і залученні наших фахівців та можливостей. І тоді повернуться додому ті, хто поїхав, а ті, хто є на місці, зможуть себе реалізувати. Всі ці речі спрямовані на економічний розвиток, на бізнес-клімат та економічне зростання. Вони сукупно мають дати результат для того, щоб наш ринок праці був повноцінно насичений фахівцями, яких дуже не хочеться втрачати, підсумовує Іванна Климпуш-Цинцадзе.
 
 
Європа —  це не Ельдорадо     
 
Директор європейських проектів ГО «Інтерньюз-Україна», експерт проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа» Володимир Єрмоленко три роки прожив у Франції й не з чуток знає про справжні європейські трудові реалії. 
 
— Я жив у Парижі, поки писав докторську дисертацію в Школі вищих досліджень соціальних наук, й бачив утопічні надії людей на те, що там буде краще, — каже він. — Так, Україна втрачає робочу силу, але цього не уникнути. Це пережили свого часу й інші країни Європи на початку ХХ століття. Тепер у країни, які зараз налаштовані антиемігрантськи (Польща, Італія, Португалія, Іспанія, Ірландія), їдуть мігранти. А ще якихось сто років тому ці держави самі були постачальниками мігрантів для Європи. 
 
З одного боку, еміграція — це добре, бо багато людей їдуть в інші країни. Вони там закріплюються, зберігають свою ідентичність. Вони розповідають про Україну, й таким чином наша країна ніби пускає коріння через своїх громадян. Під час Майдану ми бачили, як змінювалася діаспора. Насправді трудова міграція — це великий комунікаційний ресурс. Наші співвітчизники хороші люди, їх на заході люблять і цінують. 
 
З іншого боку, дуже важливий економічний момент. Робоча сила — це одна зі статей експорту. Люди пересилають багато грошей додому, своїм рідним. Ці доходи можна порівняти з доходами від агросектору, наприклад. 
 
Одночасно це означає, що чим більше людей виїздить, тим менше громадян залишається працювати в Україні. Особливо гостро це вимивання робочої сили відчувають західні регіони: Закарпаття, Галичина. 
 
 
Україна, де й так погана демографія, де й так старіє населення, й надалі стикатиметься з викликами — хто працюватиме. Потім може бути міграційний виклик, бо до України хлинуть на ці місця люди з центральної Азії, Кавказу та Близького Сходу…  
 
Тож ситуація має два боки — позитивний та негативний. Але, звичайно, треба намагатись утримувати людей за допомогою економічних важелів. 
 
Насправді Україна зараз набагато більш динамічна держава, ніж Франція чи Німеччина. Тут зробити кар’єру набагато простіше. Емігранти, які приїздять до чужої країни, працюють на не дуже хороших роботах. Треба розуміти, що Європа — це не Ельдорадо. Там ринок праці набагато вужчий і працювати набагато складніше.
 
Людмила Макей
 
 
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства  США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
 
 
Нагадаємо: Національно-культурний розвиток Кіровоградщини: різні мови, спільна батьківщина (КОМІКСИ)
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий