Із життя українських шкіл у Польщі

  • 9 лип. 2018 19:05
  • 2230
    • Новина Із життя українських шкіл у Польщі Ранкове місто. Кропивницький
     
    Наприкінці червня в польському містечку Гурові Ілавецькому урочисто відзначили 50-річчя українського ліцею. Це державний заклад, в якому навчається 160 дітей з українських родин — правнуки тих українців, яких примусово переселили до Вармії та Мазури у 1947 році під час операції «Вісла». Окрім них, рідною та польською мовою тут вчаться українці з усієї Польщі та України. Зокрема, й ті, чиї батьки воюють на Донбасі, а також сини й доньки остарбайтерів.      
     
     
    — Відтоді, як почалась війна на Донбасі, ми також почали приймати й дітей з України, — каже директорка закладу Ольга-Марія Сич. — Таких учнів уже багато в нашій школі. Вони живуть у гуртожитку, харчуються, відвідують уроки та позаурочні заняття, опановують мистецтва. 
     
    Приклад школи в Гурові Ілавецькому доводить, як на практиці діє Рамкова конвенція на захист національних меншин, підписана 1995 року у Страсбурзі. Це багатосторонній договір Ради Європи, який ратифікувала також і Україна.
     
     
    Конвенція проголошує «досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення». Таким чином, прийнявши Конвенцію, Рада Європи офіційно визнала права національних меншин, які, власне, в загальнолюдському контексті є правами людини. 
     
    Вчимо любові до України
     
    Щоправда, не всі предмети викладаються рідною мовою. Майже половина з них — державною. У деяких країнах ЄС, наприклад, у Латвії, передбачається поступовий перехід шкіл національних меншин на навчання державною мовою. У Польщі ж поки що діє традиційно-паритетна модель освіти, яка дає можливість дітям з українських сімей опановувати шкільні предмети рідною мовою.    
     
    — Європейська унія фінансує наш заклад навіть краще за звичайні польські школи, — розповідає Ольга-Марія Сич. — Фінансування складає 730 тисяч злотих (приблизно три мільйони гривень) на рік. Загальна сума дотацій складає майже 200 тисяч євро. Оскільки це школа для національних меншин, грошей на неї виділяють набагато більше, ніж для звичайної польської школи. Нас фінансує держава та маршал воєводства, а ще сеймік Вармінсько-Мазурського воєводства.
     
    Навчальні програми повністю узгоджені з польськими програмами. Ми навчаємо дітей на високому рівні, як зобов’язує програма польської школи. Але обов’язково вони вчать українську мову, географію та історію України. Тут використовуються авторські підручники, які пишуть самі вчителі та затверджує педагогічна рада.
     
     
    Батьки платять за харчування в гуртожитку, день коштує 12 злотих (приблизно 100 доларів на місяць). Якщо ж батьки напишуть заяву, що не в змозі знайти кошти через складну фінансову ситуацію, їх звільняють від сплати за гуртожиток. 
     
     
    Пані Ольга-Марія додає: після завершення навчання в українській школі учні складають екзамени на атестат зрілості (цей документ називається матура) і продовжують навчання у польських вишах. 
     
     
    — Вища освіта для молоді з України є платна, але кращі польські виші пропонують їм стипендії, щоб вони навчались далі, — пояснює керівниця. — Серед наших випускників чимало успішних людей, які живуть у Канаді, в країнах Африки, Німеччині. Ми даємо своїм учням не лише знання, а й основи дружнього, толерантного ставлення один до одного. Буває, що діти, які приїздять із Києва, Криму чи Луганська, спочатку розмовляють російською мовою. А коли закінчують школу, говорять українською. І це нас дуже тішить. 
     
     
    Ми хочемо, щоб наші учні навчились любові до України, але шануємо Польщу як державу, де ми народились і живемо. Та в серці маємо любов до України і передаємо її своїм учням. 
     
     
    — Ми забезпечуємо також харчування та медичну опіку своїх учнів, — веде розповідь пані директорка. — Батьки, які відпускають своїх дітей до нас із рідної хати, можуть бути спокійні. Вони навчаються, живуть у комфорті й почуваються безпечно. Разом з вихователями в гуртожитку тут працює близько 40 педагогів. Є серед них і українці. 
     
     
    Ми самі пишемо проекти, отримуємо грантові кошти від європейських фондів і на них організовуємо позаурочну діяльність. Маємо ансамбль пісні й танцю, багато гуртків з малювання, гри на музичних інструментах, спорту, театрального мистецтва.  
     
     
    Є при школі й державна музична школа. Серед наших випускників є професійні музиканти, які грають у складі ансамблів «Еней», «Хутір», «Країна» та інших.
     
     
    Європейська освіта рідною мовою
     
    Шістнадцятирічний Дмитро Слівінський приїхав до Гурова Ілавецького з Києва. Він — один із найуспішніших учнів. Мріє стати журналістом або політологом, повернутись в Україну та допомагати їй змінюватись на краще.
     
    Рік тому його мама дізналась про школу в Гурові Ілавецькому й запропонувала синові поїхати на навчання до Польщі. 
     
    — Ми вирішили, що це шанс отримати якісну освіту в Європі за цілком доступною ціною, — каже юнак. — Звісно, спочатку було важко: жити в інтернаті, в іншій країні, в іншому середовищі. 
     
    Тут за перший місяць педагоги дізнаються про всі слабкі сторони учнів, а потім вибудовують методику, яка допомагає їм якомога краще навчатись. Виходить, що вже за рік людина навіть при нульовій докладеній праці може спокійно говорити, писати й розуміти польську мову.
     
    Треба звикнути, що у цій школі трохи більше факультативів, ніж в Україні. Також відкидаються непотрібні предмети й залишаються найнеобхідніші.
     
    На матурі здаються розширені предмети, так звані факультативи, які значно допомагають абітурієнтам при вступі до польських університетів.
     
     
    Можна здавати матуру міжнародною, англійською, мовою, але ви вже отримаєте суто польську освіту. Ми здаємо українську мову і це виглядає так само, як і українське ЗНО з рідної мови. Відтак ми нічого не втрачаємо від того, що вчимось не в Україні. Навіть, якщо не вступив до університету, можна приїхати додому, показати атестат. Там буде видно, що ми закінчили українську школу, а також маємо знання польської мови та всіх польських предметів. Виходить, що ми маємо європейську освіту, але також не втратили української мови. 
     
    Школа починалася з казарми
     
    Директорка школи №8 імені Лесі Українки з українською мовою навчання в Бартошицях Любомира Тхір — донька вимушених переселенців з України. Пізнавши гіркоту розлуки з вітчизною, вона сьогодні робить усе, аби її вихованці не зазнали таких емоцій. 
     
     
    — Наша школа існує з 1990 року, з моменту, коли в Польщі настали суспільні зміни, — розповідає вона. — Тоді бартошицька громада вирішила створити школу, в якій діти вчитимуться української мови, вивчатимуть рідну культуру. Перші уроки ми починали в казармах. За три роки переселились до нинішнього приміщення. Сьогодні у школі навчається близько 140 дітей віком від шести до шістнадцяти років. Поки що існує три етапи навчання: садочок, початкова школа (другий та третій класи) та середня до семи класів. З наступного року в нас буде восьмирічна початкова школа. 
     
     
    Програма подібна до тієї, що існує в Гурові Ілавецькому: історія та географія України, культура України, музичні й танцювальні заняття, театральний гурток «Плеяда». Школа є закладом з українською мовою навчання, тож педагоги намагаються якомога більше предметів вести по-українськи. Всі вчителі також мусять знати й розуміти українську мову, а головне — спілкуватися нею.
     
    — Аби краще її вивчати, ми щороку організовуємо поїздки в Україну, щоб удосконалювати свої навички, — каже пані Любомира. — Для нас дуже важливо зберегти традиції, мову, дух нашої нації тут, у Польщі. Ця школа дуже популярна, тому що має високий рівень навчання. Щороку тут багато лауреатів з воєводських конкурсів, і це дає їм привілеї під час державних іспитів. 
     
    Крім того, школа є безпечною. Цьогоріч ми отримали сертифікат, який стосується безпеки в школі. Ми оберігаємо дітей від насильства. Кожна сім’я має в роду українця, і батьки прагнуть, аби діти вивчили свою рідну мову у нашій школі.
     
     
    Тому дирекція не має проблем з набором. Навпаки, доводиться багатьом охочим відмовляти у вступі до школи. Адже, якщо я прийму хоч одну дитину понад норму, заклад втрачає велику державну субвенцію. Одночасно я маю залучити всіх дітей, які мають право реалізувати завдання, пов’язані з підтримкою національних меншин у Польщі. 
     
     
    - Школа невелика, в кабінетах міститься від шести до двадцяти учнів, - підсумовує Любомира Тхір. - Польські освітні закони допомагають нам, українцям, у своїх національних меншинах зберегти мову й культуру своїх предків. Треба віддати належне бургомістру, який підтримує мультикультурність. Адже Бартошиці вважаються Містом трьох культур — польської, української та німецької. Нещодавно наші діти презентували українську культуру на фестивалях польської та німецької культур. Ми раді, що так складається наша співпраці і що немає таких перешкод, які існували на початку роботи школи. 
     
    Людмила Макей
     
    Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
     
     
    Нагадаємо: Як рідна мова стала каменем спотикання на шляху України до ЄС