Дмитро Завражний. Короткий шлях до європейської культури

  • 14 черв. 2018 14:34
  • 3178
    • Новина Дмитро Завражний. Короткий шлях до європейської культури Ранкове місто. Кропивницький
     
    Кропивничанин Дмитро Завражний ще до майдану займав активну громадську позицію. Займався та займається волонтерством. Свідомий громадянин та активний український євромейкер. 
     
    — Народився у Кропивницькому, все життя мешкаю тут, — каже він. — Закінчив школу, рік навчався у військовому ліцеї імені Богуна в Києві. Очолюю обласний благодійний фонд “Наш дім”, який допомагає сиротам та випускникам дитячих будинків. З початку війни переорієнтував свій фонд на допомогу АТОвцям. 
     
    — Як саме допомагали захисникам?
     
    — Дуже багато ремонтували техніки 42-му батальйону, потім 34-му, 17-му та 3-й роті спецпризначення. Коли почалися польоти на аеродромі в Канатовому, допомагали ремонтувати техніку, яка обслуговувала злітно-посадкову смугу. Збирали кошти всіма можливими способами. З інших волонтерів, з різних фондів, отримували допомогу від бізнесу. Спільними зусиллями ремонтували техніку бійцям. Ці машини врятували багато життів. Пам’ятаю, коли треба було, то витягали все, що було вдома. В мирний час хотів собі будувати гараж і придбав балки, швелери та інші матеріали. В результаті це все пішло на бронювання  131 ЗІЛа, які відправлялися з військовими 42-го батальйону в Донецький аеропорт. Пам’ятаю, як з покійним Юрієм Олефіренком, який тоді очолював батальйон, дуже багато зробили разом, просто з нічого. Їм виділили ділянку на території Канатового, яка зовсім не охоронялася. На армію тоді всі віддавали те, що могли. Фермери повіддавали зерновози, пасажирські автобуси, та і в батальйону було трохи військової техніки. Це все лагодили. Воно було в дуже поганому стані. 
     
    В дитинстві мріяв бути військовим. Дисциплінованим та підтягнутим. Моїм кумиром був мій дідусь, який навчався у льотно-штурманському училищі. Він сам пробився до дуже високих рангів.  Завжди був вишколений та дисциплінований. На той час (початок 2000-х років) я бачив, який безлад навколо, тому намагався дисциплінувати себе сам, щоб щось дати суспільству. 
     
    — Коли зародився дух волонтерства та громадської активності? 
     
    — Це в мене ще з дитинства. Мої батьки, як і багато інших тоді, їздили до Польщі на заробітки. Привозили мені цукерки, якими до останньої ділився з однолітками в дитячому садку. Завжди віддам останнє, але розумію, що люди бувають різні. Подобається бачити тих, які насолоджуються тим, що отримали. Особливо, якщо бажане отримали нужденні. 
     
    — Допомагаючи іншим, чим заробляєте на життя?
     
    — Торік із-за кордону я пригнав собі автомобіль за законом №3251. Я місяць не міг розмитнитись, тому що чиновники всіх рівнів саботували цей закон, лобіюючи інтереси українських автовиробників, продукція яких є не конкурентоспроможною. Через два місяці я все ж поставив автомобіль на облік. Якщо в розмитненні авто люди не хочуть мати справу з корупцією, паперовими проблемами, бігати від кабінету до кабінету, то такий супровід я можу організувати. Через ці кола пекла я пройшов сам, а зараз для мене це є основним видом прибутку. Також планую організовувати свій бізнес, але це залишаю на майбутнє. В час змін у нашій країні я не хочу мати бізнес в Україні… До речі, після того, як я розмитнив авто, мене запросили працювати на обласне телебачення, де я працював ведучим рубрики “Ранковий тест-драйв”.
     
    — Чому займаєтесь громадською діяльністю? Інші не займаються, а Ви займаєтесь.
     
    — Я не бачу себе пасивним громадянином України. Я бунтар з дитинства. Якщо мені щось не подобається і це мене гнітить, то я намагаюся це змінити в масштабах себе, міста та, можливо, країни. Я бачу, як живуть європейці, та не бачу сенсу “вигадувати велосипед”, коли все хороше до нас придумали. Зараз все найкраще з досвіду потрібно просто перейняти для нашої країни. 
     
    — Активізм без партійності. Таке можливо?
     
    — По собі скажу таке, у 18 років (2006 рік) спробував балотуватися в депутати обласної ради від однієї політичної партії. Побачив кулуарні рухи, домовленості та як це все відбувається — мені не сподобалось. На виборах наша партія не пройшла. Я зробив висновок, що в політику йти не хочу. Мені краще бути людиною, яка контролює та направляє можновладців, ніж бути у їхніх лавах.  
     
    — Від громадської діяльності грошей не отримуєте. А що надихає тоді?
     
    — Мене тішить факт, що до усвідомлення людей приходить те, що не все за гроші купується в суспільстві. Це робота чиновників вирішувати суспільно важливі питання. Чиновник — людина, обрана народом. Треба їм про це служіння час від часу нагадувати. 
     
    — Що потрібно зробити, аби у Кропивницькому дороги стали, як у Європі? 
     
    — Потрібна комплексна робота. Є банк ЄБРР, який пропонує дуже багато програм. Треба з усіма ними знайомитись та писати і вигравати грантові програми. Чим краща інфраструктура буде в нашому місті, тим це місто буде економічно привабливішим. Щоб не було проблем із ямами, потрібно втілювати високотехнологічні рішення, які Європа вже давно має і вона готова ділитися. Зокрема, це підземні комунікації, бо, як свідчить практика, поклали новий асфальт, аварія, приїхав водоканал — і асфальту немає. Перед будівництвом дороги потрібно перевірити зношеність комунікацій, а вже потім будувати. Що стосується тротуарів, то варто враховувати велодоріжки та інклюзивність. Всі ці технології можна брати в Європі.
     
    — Чому у нас не так? Чому обласний центр не схожий на Париж чи Прагу?
     
    — Є ще дуже багато людей з радянським мисленням. Багато з них займає важливі посади. Коли від керівництва державою відсторонять останню людину, яка пам’ятає радянський лад, тоді Україна вистрілить у розвитку. Всі передумови для цього є. Зараз важливі посади займають люди з радянським якорем у голові.
     
    — Ви проводили акції з фарбування доріг та креативні фотосесії. Берете дозволи на свої заходи в міській раді?
     
    — Це моя громадська позиція, тому я не бачу причин питати в когось дозволу. В конституції написано, якщо влада не виконує своїх обов’язків, то потрібно все брати у свої руки. Для чого в них брати дозвіл, якщо цей безлад вони не можуть вирішити? 
     
    — Ви були у Європі. Порівняйте одне з її міст та Кропивницький.
     
    — Візьмемо до прикладу Амстердам. По-перше, як і по всій Європі, там повна відсутність безпритульних тварин та людей. Чистота на вулицях. У Кропивницькому ці явища є, і це недопрацювання влади та суспільства. Якщо взяти до прикладу Литву, то вони пройшли в 1991 році відокремлення від СРСР та Росії. Це було досить жорстко. Зараз ми проходимо те саме, але в пришвидшеній формі та в умовах війни. Якщо у Литві відлік до Європи почався з 1991-го, то в нас з 2014-го. Відповідно за мірками цієї держави, ми живемо у 1995 році. Перші і найкращі зміни — це зрушення у свідомості громадян. До революції ми жили в рожевих окулярах. 
    Вражає культура вживання алкогольних напоїв в європейців. Ви ніколи не побачите нетверезого, який десь валяється або дуже агресивно себе поводить, або ж йде з пляшкою пива по вулиці. В Амстердамі мало поліції. Є патрулі, але вони зустрічаються рідко. Через низьку злочинність закриваються в’язниці. І там м’яке законодавство. Відомо, що в цій країні легалізована марихуана. Її можна вживати у спеціально відведених місцях. Там не можна вживати алкоголь та, окрім марихуани, жодних наркотиків. Всі кошти від продажу наповнюють бюджет країни. Також завдяки цьому закону в Голландії зменшилася кількість злочинів, пов’язаних з наркотиками. Там дуже толерантно ставляться і до проституції. Секс-працівниці зобов’язані пройти медичне обстеження на відсутність хвороб і мають право працювати. В них за роботу йде трудовий стаж. Також вони сплачують податки і отримують пенсію. Я гадаю, що цього в нас не вистачає. 
     
    — Як ставляться до українців у Європі?
     
    — Європейці дуже добре ставляться до українців. Вони вважають нас країною, котра стримує російську агресію. Розуміють, що якщо Росія піде далі, то в Європі її мало хто зможе зупинити. 
     
    — Яке у Вас хобі? Чим займаєтесь окрім волонтерської діяльності?
     
    — Люблю екстрім. Полюбляю стрибати з банжі, поплавати на рафтах, покататися на лижах, політати на літаку і попілотувати в тому числі та постріляти. Маю ступінь кандидата в майстри спорту з настільного тенісу. Займаюся йогою та медитацією, бо для мене важливою є духовна рівновага.  
     
    — Завжди зустрічаю Вас в піджаку зі значком Національної спілки журналістів України. Пишаєтесь членством у спілці?
     
    — Це мій улюблений піджак, куди я причепив значок та не знімаю його. Я займався журналістикою, але побачив перспективність у соціальних мережах. Пост на Фейсбуці може набагато більше охопити людей в Інтернеті, ніж звичайна стаття. Через громадську діяльність писати статті та знімати сюжети просто немає часу. 
     
    Дмитро Семенюк   
     
    Нагадаємо: Безпрецедентна допомога Євросоюзу Україні: кошти є, але робити треба самим