Як народжується енергетична незалежність України

13 апр 2018 10:11 263 0 Экономика
Як народжується енергетична незалежність України
 
П’ятого квітня, на десять днів раніше, ніж зазвичай, у Кропивницькому закінчився опалювальний сезон. Він виявився не лише рекордним за вартістю природного газу, а й екстремальним — на межі техногенної катастрофи. Сталося це тоді, коли головний постачальник блакитного палива, ВАТ «Кіровоградгаз», у розпал зими за борги відключив від газопостачання шість котелень. Тоді, у грудні, льодовиковий період загрожував майже 60 багатоповерховим будинкам, кільком школам та дитячим садочкам. 
 
Цей безпрецедентний конфлікт, який міська влада таки спромоглася владнати, змусив серйозно замислитись над питанням енергетичної безпеки міста з населенням у чверть мільйона чоловік. Загроза існуватиме доти, доки Україна залишатиметься енергетично залежною країною.
 
Втім, з початком євроінтеграційних процесів та набуттям чинності Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом з’явився шанс ситуацію змінити. Причому не лише в напрямку здобуття енергетичної незалежності, а й у сфері охорони довкілля. 
 
 
Енергетика й екологія пліч–о–пліч 
 
— В енергетичних питаннях Україна рухається в подвійно–європейському напрямку: згідно з Угодою про асоціацію та в рамках утворення під назвою «Енергетичне співтовариство», яке також сприяє енергетичним реформам за межами Європейського Союзу, — вважає перший аналітик Ресурсно–аналітичного центру «Суспільство і довкілля» Андрій Андрусевич. — Всі ці зусилля включають й екологічний компонент, хочемо ми цього чи ні. Адже і за Енергетичним співтовариством, і за Угодою про асоціацію у нас є конкретні екологічні зобов’язання. Тут реформи відбуваються паралельно, бо довкілля й енергетика йдуть пліч–о–пліч. 
 
Нещодавно міністр екології Остап Семерак взяв участь у засіданні спеціального комітету в рамках Енергетичного співтовариства. За його рішенням держави, в тому числі Україна, домовились складати спільні (інтегровані) плани розвитку енергетики та боротьби зі змінами клімату. Логіка проста: викиди парникових газів не беруться нізвідки. Основне їхнє джерело — енергетичний сектор. На жаль, нині в Україні існує величезна залежність від газу й вугілля. Це негативно впливає на стан довкілля і головне — на здоров’я людей. 
 
Морально застаріли
По суті вся енергетична інфраструктура України була закладена в 70—80-х роках: газопроводи, теплова та атомна генерація, теплові електростанції, електроцентралі, пояснює Андрій Андрусевич. Все це морально й матеріально застаріло й не відповідає світовим стандартам. В ЄС існують жорсткі вимоги й обмеження по викидах, пов’язаних із діяльністю промислових підприємств, збирається статистика смертей і захворювань населення, пов’язаних із забрудненням атмосферного повітря. По кожній країні є дані, скільки людей померло через те, що повітря забруднене пилом. 
 
У нас такі дані якщо й збирають, то рідко пов’язують з екологічним забрудненням. Наприклад, Кіровоградщина десятиріччями є лідером в Україні за кількістю смертей від онкологічних захворювань. Однак і досі ні на місцевому, ні на загальнодержавному рівні не підтвердили їхній зв’язок із наявністю уранових родовищ на території регіону. А що вже казати про наслідки видобутку та спалювання бурого вугілля на ТЕЦ, у котельнях! 
 
 
Інтегруючись до ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання привести своє законодавство у відповідність до його правових та екологічних норм. Наприкінці минулого року уряд прийняв Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (понад 50 МВт). Цей документ зобов’язує їх операторів забезпечити скорочення викидів пилу, діоксину сірки та окисів азоту.
 
— Вони мають домогтися досягнення граничних концентрацій викидів цих забруднювачів, встановлених Директивою 2010/75/ЄС. План розрахований на 2018 — 2033 роки. Координатором його виконання визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Зазначений План розроблено на виконання вимог Директиви 2010/75/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 листопада 2010 р. про промислові викиди (інтегроване запобігання та контроль забруднення), — пояснює Урядовий портал.
 
На випередження
А поки в уряді розмірковують, з якого боку до реформ приступити, в невеликому селі Володимирівці Петрівського району на Кіровоградщині вже реалізують власну стратегію енергозбереження. Два роки тому в ТОВ «Агрофірма П’ятихатська» відмовились від газового опалення. Замість вартісного носія енергії почали використовувати відходи соняшнику, ячменю, ріпаку та інших сільгоспкультур, які в буквальному сенсі валяються під ногами.
 
— Від газу відмовились, бо цей спосіб обігріву став занадто дорогим, — каже директор підприємства Віталій Козловський. — За опалювальний сезон ми витрачали сто тисяч гривень. Вигоду відчули після того, як придбали котел, що працює на залишках полови. Біопалива потрібно небагато — п’ять мішків, або близько 100 кілограмів на добу. Котел обслуговує оператор, який засипає подрібнену сировину до резервуару. А далі, як кажуть, — справа техніки.
 
Метикуваті інженери «П’ятихатської», оглянувши новий котел, змайстрували за таким же принципом ще декілька нових. Так у господарстві одним пострілом убили двох зайців: вирішили проблему залежності від російського газу та знайшли застосування пожнивним решткам, котрі інші аграрії зазвичай спалюють або викидають. 
Будівлю, де знаходиться адміністрація «Агрофірми П’ятихатської», утеплили ззовні та зсередини, замінили вікна та двері на енергозберігаючі. Так само утеплили майстерню для ремонту машин, гараж, тракторну бригаду, їдальню, пекарню, торговельний комплекс.
 
 
Приклад «Агрофірми П’ятихатської» на Кіровоградщині не поодинокий. Чимало хазяйновитих аграріїв почали використовувати для обігріву приміщень біопаливо. Втім, фахівці застерігають, що при переході на альтернативні види опалення важливий принцип «не нашкодь».
 
— Перехід на котли, що працюють на біопаливі, — це також елемент енергетичної незалежності, ще й вигідний по грошах, — каже перший аналітик Ресурсно–аналітичного центру «Суспільство і довкілля» Андрій Андрусевич. — Що господарства намагаються використати солому для генерації теплової енергії це добре, а от для якості життя — не завжди. Якщо технологія спалювання біоресурсів неправильна, люди дихають отруєним повітрям. Відтак перехід на дрова і на солому потребує дотримання розумних технологій. 
 
Зміни надовго
Правила поводження з альтернативними видами енергетики передбачені довгостроковими програмами та директивами, що містяться в об’ємному документі під назвою «Угода про асоціацію між Україною та ЄС». Крім того, Угода містить 29 конкретних правових актів ЄС, які регулюють прямі питання по відходах, водних ресурсах тощо. Ці зобов’язання дають можливість Україні провести європейські реформи, і це найголовніша перевага, яку ми отримуємо від євроінтеграції.    
Експерт Андрій Андрусевич переконаний: заходи, які Україна вживатиме в міжнародній боротьбі зі змінами клімату, сприятимуть її енергетичній безпеці й незалежності, бо неодмінно приведуть до скорочення теплової генерації. А ще вони допоможуть поліпшити стан довкілля. Наприклад, у Європі дуже популярна тема запровадження енергоефективних технологій, розвитку відновлюваних енергій — сонця, вітру тощо. Це чисті, екологічні джерела енергії, які природі майже не шкодять. Тож і населення менше хворітиме, довше житиме й більше часу буде працездатним.
 
— У рамках цих зобов’язань й інші важливі стандарти, — продовжує Андрій Андрусевич. — Наприклад, високовольтні лінії електропередач негативно впливають на птахів, які відіграють важливу роль в екологічному ланцюжку. Ми маємо забезпечити охорону мігруючих птахів в контексті енергетичних реформ. 
А поки що система охорони довкілля в Україні за своєю сутністю все ще лишається пострадянською, малоефективною. І не треба бути міністром екології, щоб розуміти глибину проблеми.
 
Мешканці промислових міст потерпають від забруднення повітря й води, шуму та пилу. Серйозні екологічні проблеми пов’язані не лише з діяльністю бізнесу, а й з тим, що не працює державна система нагляду, контролю та врегулювання питань, пов’язаних з охороною довкілля. Це величезний обсяг робіт. 
 
-- Угода про асоціацію між Україною та ЄС — це ще одна підвалина нашої європейської інтеграції, в тому числі в галузі енергетики, зауважує віце–президент Аналітичного центру DiXi Group Антон Антоненко. 
 
— Вона суміщена з Договором про енергетичне співтовариство й так само визначає дорожню карту, якою має рухатись Україна для наближення до ЄС. Завдяки виконанню своїх зобов’язань ми спроможні увійти до Спільного енергетичного європейського простору. Ухвалення законодавства щодо ринку газу, щодо ринку електроенергії зробить нас більш зрозумілими для європейських партнерів. Правила, які діють у них, будуть діяти й у нас, — каже Антон Антоненко. 
 
Перш за все, йдеться про «Третій енергетичний пакет», ключовий принцип якого — питання конкуренції. Належний рівень прозорості й відкритості — це шлях, накреслений українським законодавством, в тому числі приєднанням України до міжнародних угод та міжнародних правил. 
 
— Все це є частиною енергетичної безпеки України, бо виводить її з контексту непрозорих ігрищ з нашими російськими партнерами, — продовжує віце–президент DiXi Group. — Можна згадати бартерні розрахунки за енергоносії, коли Україна купувала туркменський газ, не маючи грошей, а у відповідь надавала товари й послуги. Це давало чимало можливостей для маніпуляцій. Чіткі та зрозумілі правила дозволять Україні в подальшому уникнути таких маніпуляцій та виконати всі завдання, щоб почуватися сучасною, управляти енергетичним сектором у прозорий спосіб. Україна цей шлях уже розпочала. Я б розділив його на два відтинки. Перший називається юридичною мовою транспозиція, тобто перенесення європейського законодавства в українське. З ним відбуваються певні трансформації, адаптація через саме енергетичне співтовариство. Їхня суть — щоб європейське законодавство діяло в Україні, а закони мали логіку європейського законодавства. Це не буква в букву закон, який діє в ЄС, а лише загальна логіка, загальні принципи. 
 
Ми опрацювали пакет законодавств в газовому та електроенергетичному ринку щодо незалежного регулятора, питань енергоефективності, питань довкілля. Звичайно, лишаються труднощі, але це робочий рівень.
 
Далі починається другий відтинок втілення. Ми переходимо на рівень підзаконних актів, їх розробки, а головне — їх виконання. Це практика, як ці ринки мають запрацювати, як безпосередні виконавці розуміють логіку, закладену законодавцем: наскільки вони її дотримуються, наскільки ті законодавчі структури життєздатні в наших реаліях. До речі, це не є суто український шлях, а певне тестування українською практикою.
 
Людмила Макей
 
 
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
 
 
Нагадаємо: Теплі кредити, дешева електроенергія та солом’яний дім - шлях до енергонезалежності (КОМІКСИ)
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий