Як діють кропивничанки

12 апр 2018 15:10 238 0 Общество
Як діють кропивничанки
 
Третього квітня стартувала громадська кампанія зі збору коштів на встановлення барельєфу Ганні Дмитрян на будівлі лікарні святої Анни у Кропивницькому. Її ініціатори — членкині організації «Дія». Юлія Шкурупій, яка віднедавна очолила організацію в Кропивницькому, ділиться з читачами планами та історією з власного життя.
 
— Один із основних напрямків асоціації жінок України «Дія» — відзначення історичних жіночих постатей в кожному місті або регіоні, — каже Юлія. — В нас багато табличок та пам’яток на честь чоловіків. Та у Кропивницькому немає жодної на честь видатних жінок, хоча такі в історії міста є. Наприклад, Ганна Дмитрян збудувала лікарню святої Анни, створила те, що працює вже багато років. Ця жінка — приклад меценатства. Окрім того, що дала кошти на лікарню, вона брала участь в усіх етапах її будівництва. Після своєї смерті Ганна Дмитрян залишила кругленьку суму, щоб у лікарні постійно діяло 20 ліжок для нужденних. Це унікальний приклад благодійності, тому наша організація, що займається переважно благодійними проектами, почала вшановувати жінок у Кропивницькому саме з Ганни Дмитрян.
 
— Розкажіть про вашу організацію.
 
— Головний офіс організації знаходиться в Одесі. Наразі «Дія» має вісім представництв у різних містах України, в тому числі у Кропивницькому, яке я очолюю. Наша мета — захищати права жінок, підтримувати їх у різних ситуаціях. Також намагаємось робити свій внесок у розвиток соціальних питань, бо жінки на них розуміються краще.
 
— Розкажіть про соціальні проекти, які вже проводила «Дія» у Кропивницькому.
 
— Ми нещодавно взяли під опіку будинок для стареньких на Кущівці. Вирішили привітати їх зі святом Миколая, оголосили збір м’яких іграшок. Це був трохи ризикований крок, бо не всім зрозуміло, для чого старим людям м’які іграшки. На цю ідею надихнула одна з наших членкинь. Своїй 80–річній матусі вона спонтанно купила м’якого ведмедика. Мама була розчулена таким подарунком, бо в дитинстві такої іграшки не мала. Більшість людей цього віку жили у тяжкі часи, дитинство було безбарвним. Вирішили зібрати іграшки і таким чином долучити містян, а особливо дітей, які їх приносили. Радість бабусь та дідусів не мала меж. Вони притискали іграшки до себе та раділи, як діти. Після цього ми влаштовували Дні іменинника. Перший раз ми поїхали наприкінці лютого та привітали всіх, у кого був день народження взимку. Повезли їм смаколиків і чашечки. Робимо це не просто для галочки, ми поїхали до них, поговорили з ними, приділили їм увагу, і це, мені здається, найголовніше. Діти, літні люди — це ті, хто потребує уваги, часу і втручання.
 
— З чого почалася гендерна діяльність загалом для вас?
 
— Я вже не пам’ятаю, з чого все почалося. У дитинстві хотіла стати піаністкою, але працюю в бізнесі, тренер з підприємництва, маю багато професійних напрямків. Мої колежанки також досягли успіхів у професійній сфері, в родині, і мають глибоке переконання: якщо ти хочеш, аби щось змінилося на краще, почни із себе. Ми зробили для себе, у своїх родинах, в бізнесі краще і зрозуміли, що треба рухатись далі. Отак прийшли до того, що треба робити якісь гарні справи для міста, в якому живемо.
Хочу наголосити, що це не феміністський рух у стереотипному баченні, в якому його знають: що чоловіки погані, жінок дискримінують на кожному кроці, ми кращі, сильніші. У кожного своя робота: у жінок жіноча роль, у чоловіків — чоловіча. Усі більш м’які питання жіночі і мають вирішувати жінки. Це абсолютно нормально і природно не відволікати чоловіків від їхніх основних завдань, наприклад, заробляння грошей, кар’єри. Хоча я вбачаю дисбаланс у співвідношенні депутатів–чоловіків та жінок у міській раді. Наразі їх 42, з них усього п’ять жінок. Але жінки мають у деяких питаннях великий досвід, унікальні знання. Вони активні і мають бути там, де приймаються важливі рішення. Не просто висловлювати свою думку, якісь свої побажання, а мати змогу впливати. На наступних місцевих виборах треба привернути до цього увагу виборців, аби вони це розуміли та більше голосували за жінок.
 
Я народилася й виросла в Одесі і там побачила, як жінки роблять гарні речі, — продовжує голова громадської організації «Дія» у Кропивницькому Юлія Шкурупій. — Декілька разів була на їхніх «дієвих» кавах і зрозуміла, що жінки об’єднались не навколо політичних сил і це не грантовий проект, не світське зібрання. Це жінки, які зібралися і реально роблять щось конкретне і дієве. Потім у березні в Одесі відбувся  форум, на який я поїхала вже не сама, зі мною були ще декілька моїх знайомих активних жінок. Ми так надихнулися презентованою на форумі діяльністю, що вирішили відкрити представництво цієї асоціації у Кропивницькому, і 3 листопада це відбулося.
 
— А чи були у вас гендерні проекти?
 
— Із суто гендерних проектів це перший, щоб надихнути сучасних жінок на дії. Мені здається, для жінок України зараз саме час об’єднатися та робити корисні речі. 12 квітня відбудеться круглий стіл з питання подолання сирітства. Цей захід стане першим кроком у такому напрямку. Ми прагнемо, щоб діти росли в сім’ї, навіть якщо з якихось причин вони опинилися не зі своїми батьками. Багато людей можуть дарувати їм свою любов, родинний затишок. Ми, жінки, маємо зробити все для того, щоб так було.
Ми також плануємо втручатися у гендерні питання, пов’язані зі зрівнянням кількості вулиць, названих на честь представників обох статей. Одна членкиня нашої організації вже взяла на себе топонімічний напрямок.
 
— Ви прийшли сьогодні зі скринькою для збору кошів на барельєф Ганні Дмитрян. Чому не вимагаєте встановлення за рахунок бюджету, а збираєте серед людей? Скільки коштує пам’ятка?
 
— Ми розпочали кампанію зі створення барельєфу, який коштує 10 000 грн. Сума невелика, можна було б попросити виділити її з місцевого бюджету чи звернутися до спонсорів. Але ми навмисно цього не робимо, оскільки хочемо привернути до цієї кампанії увагу містян, які, по–перше, не знають, яка ситуація в цьому питанні, а по–друге, навіть ніколи не замислювалися, як усе відбувається. Ми вирішили ніби жартома збирати з жінок по одній гривні, а з чоловіків — скільки дадуть. Насправді сума не має значення, важливо, щоб люди зробили свій внесок та звернули на це увагу, долучившись до акції. Відкриття барельєфу відбудеться 9 липня. Це день, коли була закладена перша цеглина лікарні Святої Анни, і ми хочемо водночас і вшанувати пам’ять Ганни Дмитрян, і встановити барельєф.
 
 
— На вашу думку, кого ще з жінок потрібно увіковічнити, окрім Ганни Дмитрян?
 
— Гадаю, Марію Заньковецьку, адже вона починала свою кар’єру в нашому театрі. Я би встановила на Театральній площі пам’ятник їй. Найвідоміша її роль —  це циганка Аза, можна було б зобразити її в такому амплуа.
 
— Коли та де збираються жінки «Дії»? Розкажіть про «дієву» каву.
 
— Ми збираємось щотижня на «дієву» каву, вирішуємо поточні питання з проектів, які реалізовуємо, плануємо щось наперед, розглядаємо майбутні проекти. До нас може будь–хто долучитися. Зазвичай, коли до нас приходять членкині з новими пропозиціями, починаємо їх втілювати в життя, і ці жінки приєднуються до нас. Вирішили збиратися кожного разу в новому закладі: кафе, ресторані — і проводити міні–інспекцію: наскільки цей заклад орієнтований на жінок. Наприклад, більшість з нас мають дітей, і важливо, чи є у закладі ігрова кімната, дитяче меню, вішаки для одягу та сумок, якою є мова обслуговування, привітність персоналу, загальне враження, креативність інтер’єру. Це звичні для усіх відвідувачів вимоги, нічого незвичайного. На кухню не заходимо: якщо смачно, то смачно.
 
 
Ми не претендуємо на суперову об’єктивність, як, скажімо, «Ревізор». Це суб’єктивно жіночий погляд на заклади харчування. У нас є форма, яку ми щоразу заповнюємо, і через певний час зробимо рейтинг закладів. Можливо, запросимо власників та адміністрацію цих закладів. До речі, прихильність адміністрації та персоналу — один із критеріїв нашого оцінювання. В деяких кафе, наприклад, навмисно не роблять тихіше музику, посилаючись на те, що адміністрація вимагає зберігати гучність на одному рівні.
 
Як жінки можуть долучитися до вашої організації?
 
— Можна прийти на нашу зустріч у вівторок. Ми збираємося о 12–й або 13–й годині. Жінки можуть і просто відвідувати наші засідання, не вступаючи до організації. Відстежити, де ми збираємось, можна на нашій сторінці у Фейсбуці. Також там же можна переглянути всі наші анонси, звіти, плани.
 
— Чи можуть чоловіки вступити в організацію?
 
— Якщо є бажання, то так, дискримінації у нас немає. Проте мені здається, що чоловікам з нами важко, бо ми дуже емоційні (жартує).
 
— Ви брали участь у подіях революції Гідності. Розкажіть про це.
 
— Так, це був найсвітліший період мого життя. Коли почалася революція Гідності, моїм діткам–двійнятам було три місяці, тому я не могла бути в Києві на Майдані. Але сидіти й нічого не робити я теж не могла. Тому прямо з другого чи третього дня нашого кіровоградського Євромайдану я стала брати в ньому участь. Разом зі своїми малюками ходила на всі майданівські віча. Засинали мої дітки під славень України. Наш патріотичний візочок зі стрічками знали усі майданівці. У той період я зустріла багато гарних людей з нашого міста. З ними досі поруч і щаслива з цього приводу.
 
Дмитро Семенюк 
 
   
 
Нагадаємо: На передодні Великодня кропивницька "Яворина" вітає дружин військових зі святом
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий