Кропивничанка розповідає про Восьме березня по–норвезьки

21 марта 2018 15:07 2837 0 Общество
Кропивничанка розповідає про Восьме березня по–норвезьки
 
Як живеться жінкам у Норвегії? Як вони почуваються в політиці, громадському житті?
Дмитро Панченко, 
с. Велика Северинка.
 
Віта Атаманчук, яка донедавна обіймала посаду заступника, а потім радника голови Кіровоградської облдержадміністрації, зараз живе у Норвегії. Вона проводить дослідження з жінками–біженками з країн, де тривають військові дії. Також пані Віта проводить масштабну акцію, яка допоможе норвезькому народу більше дізнатися про Україну та, зокрема, про бойові дії на сході нашої держави. Вона організовує пересувну виставку художніх робіт дітей, чиї батьки загинули, зникли безвісти чи перебувають на війні, в норвезьких містах. 
 
Ці  малюнки будуть представлені в школах, університетах,  адміністраціях, закладах культури. 
 
— Наша мета — розповісти про війну в Україні і привернути увагу спільноти до того, як український народ відстоює свою країну, — каже Віта Атаманчук. — Виявляється, норвежці дуже мало знають про нас, і ми намагаємося ці білі плями ліквідувати.
 
Ми розпитали у пані Віти, як живеться жінкам у Норвегії. 
—  Восьмого березня в Норвегії всі працюють, хоча й пам’ятають, що це Міжнародний жіночий день, — відповідає вона. — Та він у них не для того, щоб дарувати подарунки чи робити перманент. Жінки можуть вийти на маніфестації під парасольками, робити якісь заяви, оприлюднювати звернення чи проводити інформаційні кампанії. Для норвежців святий обов’язок — привітати жінку на День Матері. 
 
— Днями я спілкувалася з 80–річним чоловіком, він поцікавився, чи відзначають Восьме березня в Україні, — продовжує Віта Атаманчук. — Я пояснила, що цього дня наші жінки чекають на квіти, подарунки, каву в ліжко. Він здивувався: «Ми жінці каву в ліжко й так можемо подавати!». «А який відсоток жінок в українському парламенті, скільки лідерок очолюють політичні партії?» — продовжує співрозмовник. Що я могла відповісти? Так, у нас гірша ситуація, ніж у Норвегії, але ми на шляху до гендерної рівності, тільки починаємо усвідомлювати роль жінки в суспільстві...
 
У Норвегії жінка дуже вільна, причому в усіх сенсах. Починаючи від народження, дівчинці не нав’язують ярлики, що їй пасує ходити з бантиками, гратися ляльками, що її доля неодмінно пов’язана з кухнею та вихованням дітей. Я спостерігала у родинах своїх знайомих, що дівчинка залюбки грається машинками, тракторцями, які у нас вважаються «хлопчачими» іграшками. Там немає взагалі такого розподілу на «жіночі» й «чоловічі» справи. 
 
Зазвичай норвезькі подружжя виховують дітей разом. Чоловіки поважають вільний простір та право своїх дружин на відпочинок. Мабуть, саме тому на вулицях можна часто побачити чоловіків та дідусів із візочками.
 
У норвезькому парламенті більше 40 відсотків жінок. Серед міністрів теж чимало жінок, у тому числі міністр оборони та прем’єр–міністр. Жінки очолюють місцеві адміністрації та політичні партії, хоча останніх набагато менше, ніж в Україні. Жінки, які мають статус біженців, навіть з мусульманських країн, інтегруються в місцеве життя та політику, нерідко досягаючи успіху. 
 
Серед жінок найбільший відсоток громадян з вищою освітою, її має лише 25 відсотків населення. Дуже високі вимоги до вступу в університет та велике значення має успішність учня по всіх предметах, навіть із фізкультури. 
Більшість населення по закінченні школи отримує ще й робітничу професію, навчається в коледжі та здобуває можливість працювати в різних місцях, навіть в адміністрації, банках та інших установах. Така освіта вважається досить пристойною, університетську ж в основному отримують для подальшої кар’єри чи наукової праці.
 
Як я вже зазначала, жінки в Норвегії внутрішньо вільні, не закомплексовані й не переобтяжені умовностями з приводу манікюру чи перманенту. Їм не потрібно доводити, що вони кращі за чоловіків. По телебаченню регулярно транслюють соціальні ролики, гендерно чутливі казки, які пропагують незалежність жінок. Наприклад, всім відомий сюжет про Сплячу Красуню. Коли Принц цілує дівчину та повертає її до життя, Сова запитує: «А вона цього захотіла?». На телеекранах та сторінках газет і журналів процентів 60 чи навіть 70 — герої та героїні старшого віку, причому без ретуші та фотошопу. Ніхто не приховує свій вік і не соромиться його. Адже головне — не імідж чи посада, або ж гарне вбрання, а особистість.  
 
Дійсно, у повсякденному житті норвезькі жінки виглядають не так святково, як українки. Не носять косметику, одягаються дуже просто, волосся трохи закуйовджене… Але коли приходить свято або ж візит у гості чи до театру — вони гарно вдягаються й виглядають бездоганно. І, до речі, обираючи між красою та комфортом, вони все ж таки надають перевагу комфорту. 
 
Наприклад, я збиралася на захід і ніяк не могла вирішити, взувати гарні, але не дуже зручні туфлі на високих підборах, чи все ж таки залишитись у взутті на низькому ходу. Моя сусідка зауважила: тільки зручність! І я відклала підбори в шафу. 
 
Для цього народу дуже важливі поняття особистого простору, особистої свободи, простору для розвитку та самовдосконалення, самореалізації. Причому дитину націлюють на це, незалежно від здібностей чи вад здоров’я, а тим паче — від чиєїсь думки.
 
Мені доводилося спостерігати, як дівчина модельної зовнішності керувала процесом ремонту дороги. Інша, не менш вродлива, працювала водієм снігоочисного автомобіля. На моє здивування відповіли: «Ми живемо у вільній країні, де кожна людина робить те, що хоче». Тут жінка може бути ким завгодно, навіть священиком. Я познайомилася з такою жінкою, вона була двічі одружена, але це не стало на заваді її кар’єрі. «Я була нещасливою у першому шлюбі, і ми з чоловіком прийняли спільне рішення розлучитися», — пояснила вона мені. 
 
Я досліджувала питання, чи може жінка сама народжувати й виховувати дитину. І в цій царині виявила суттєві розбіжності між менталітетом норвежців та українців. У нас таких жінок називали покритками та зневажали (згадайте Шевченкову Катерину). У норвежців історично склалося, що жінка має право на особистий вибір. Ніхто не буде їй ставити зайвих запитань або засуджувати.  
 
Я запитувала у норвежців, скільки часу їм знадобилося, щоб дійти до такого способу мислення? Вони відповідають: майже півсторіччя. Сорок років тому про це почали говорити в суспільстві, а в останні двадцять уже усвідомлюють, як отченаш.
 
Людмила Макей
 
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
 
 
Нагадаємо: Як створити громадську організацію?
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий