Про книги–відкриття і ТОП–3 що читають жителі Кропивницького
Книга — це приклади, досвід, помилки, уроки. Кожен з нас по–своєму черпає особливий ковток інформації від прочитаної книги. І щоразу ці ковтки стають теплими, щирими і неймовірними. Книги вчать і застерігають, дарують і окрилюють, надихають і навіюють спогади. Які книги читають жителі обласного центру зараз і які для них стали ТОП–3, яка книга стала відкриттям — про це ми запитали у наших гостей.
Анна Гришко, акушер–гінеколог, гінеколог дитячого та підліткового віку, косметолог:
«Для мене книга–відкриття — «Доктора зарабатывайте». Намагаюся прочитати книгу «Стратегия голубого океана» — важко йде, ще основну думку ловлю.
Я читаю професійні книги і журнали. На художню літературу не вистачає сил. А може, немає бажання. Читаю тільки, коли треба прогалини в знаннях прибрати».
Аліна Зосімова, жителька м. Кропивницького:
«З топом важко визначитися. Усі по–своєму гарні книги, але якщо вже виділяти — то на першому місці «Іскра життя» Ремарка, про концтабори. Читаючи її, я просто ридала... Саме розуміння того, що люди й справді так жили, шокує... І, незважаючи на знущання над їхньою особистістю, на жорстокість, вони не втрачали надії...
Друга — «Соло для Соломії». Нещодавно прочитала. Вона змушує взагалі задуматись про життя, чого воно варте... Показує, що ти можеш бути успішною людиною, але чого то варте, коли прийде час помирати — всі стають рівними... Багатою є та людина, що багата родиною, дітьми, внуками... Це є багатство... Але й таке багатство нелегко дається.
Третя — не змушує задумуватись про якісь речі, просто читаєш на одному подиху. Я як мінімум три рази перечитувала сама, чоловіку вголос. Потішна така, разом сміялися. Це — «Щоденники Домового». Після цієї книги почала слідкувати за шкідливими вчинками кішки, може, то й не вона шкодить».
Наталя Мокряк, вчитель Карлівської школи: 
«Мої ТОП–3 — це «Доки смерть
не розлучить нас» Юрка Вовка, «Бабий Яр» Анатолія Кузнєцова, «За те, що євреї» Василя Даценка. Взагалі, люблю історичні книги. Відкриттям для мене став Антін Мухарський. Зараз читаю «Московську вошу» Симона Петлюри — шукаю відповіді на деякі питання, але поки не знаходжу».
Наталя Брайченко, громадська діячка, жителька села Високі Байраки:
«Я взагалі дуже люблю читати. Раніше це виходило частіше, а зараз бракує часу, але все одно хоч трішечки стараюсь викроїти час для читання. Прочитано дуже багато книг: і детективів, і романів про кохання, й історичних повістей, і простих життєвих розповідей–оповідань. Та найбільше припав до душі роман Коллін Маккалоу «Ті, що співають у тернах» («Поющие в терновнике»). Він виданий в 1977 році — мій ровесник. Свого часу став бестселером. Роман про любов. Трагічну і болісну, але неймовірно глибоку і сильну, яку головні герої пронесли через усе життя. Цей твір полонить з першої сторінки й інтригує до останньої. Він змушує задуматися над багатьма речами і подивитись на життя іншими очима.
Авантюрно–утопічно–історичний роман Марини Гримич «Падре Балтазар на прізвисько Тойво», виданий в 2017 році, став для мене відкриттям. Це майже правдива, часом весела до сліз, часом сумна, і також до сліз, історія української колонії на півдні Бразилії, що зветься Нова Австрія. Бразилія. Кінець ХІХ століття. До української колонії Нова Австрія випадково потрапляє авантюрист Никитка, який, назвавшись Балтазаром, видає себе за святого отця. Разом із загадковим засновником колонії Габріелем він створює в південнобразильських лісах майже ідеальне суспільство. Захопливий, подеколи іронічний, подеколи зворушливий, а іноді й жорстокий світ створила у своєму романі Марина Гримич, відштовхуючись від народної легенди про те, що улюбленець простого люду кронпринц Рудольф, єдиний син імператора Франца Йозефа І, насправді не покінчив життя самогубством, а заснував світле царство Нова Австрія, в якому нема ні панів, ні лихварів, а є безмежні простори родючої землі.
Зараз читаю збірку польових історій «Фронтовий щоденник». Це книга кропивницького учасника АТО Дмитра Степаненка, яку він написав у 2016 році. Читаючи історії, перед очима постають будні українських героїв, події, які доводять до сліз. А поряд же смішні випадки із життя солдатів».
Ганна Колєва, громадська діячка:
«Зараз читаю Маргарет Етвуд «Оповідь Служниці» — цікавий роман з елементами фентезі, про те, як може бути в майбутньому і який статус у майбутньому, ймовірно, матимуть жінки. А колись мене дуже вразила «Кайдашева сім’я» І.С.Нечуя–Левицького своїм колоритом, гарним сюжетом та насиченістю, мабуть. А ще Достоєвського «Униженные и оскорбленные» — в першу чергу захопила тим, як яскраво і чітко він передає почуття героїв, які вони переживають. І завжди була однією з моїх улюблених — Маріо Пюзо «Хрещенний батько» — перечитувала її, як і попередні, кілька разів, щось є в цьому романі, якась філософія життя та колорит тих часів».
Інна Жолобова, директор КЗ «Кіровоградський обласний соціальний центр матері і дитини»:
«Зараз менше читаю через брак часу, проте, коли видається нагода побути з книжкою наодинці, щиро цьому рада. Зараз я читаю фентезі–роман, бестселер «Нескінчена історія» М.Енде, взяла у бібліотеці старшому сину. А також — «Кава з кардамоном» Й.Ягелло — це легкий роман, який читаю в автобусі, коли їду на роботу і з роботи. Перед цим читала «Портрет Доріана Грея» О.Уайльда, «Джейн Ейр» Ш.Бронте. Кожна книга залишила свій відбиток».
Євгенія Мороз, голова ГО «Рідний дім Олександрія»:
«У мене немає якоїсь певної книги, яку б я хотіла перечитувати і перечитувати. Є ті, які сподобалися і можу рекомендувати, але їх багато, і часто згадуються вони під час розмови чи запеклого спору. Скажімо так, у школі відкриттям стали книги Віктора Суворова про Другу світову. Потім я навчалася у педколеджі і з нашим істориком любила вступати в полеміку на цю тему. А серед художньої літератури — це твори Джоді Піколт. Вони всі важкі, але дуже цікаві. Наприклад, «Останнє правило». От її книги мене вразили з одного боку — незвичним сюжетом, а з іншого — простотою написання.
Зараз із подачі моєї мами читаю книгу Гарі Каспарова про Путіна. І прочитала за рекомендацією нещодавно «И не осталось никого» Еріка Френка Рассела. Її, до речі, перечитала втретє і по новому побачила деякі епізоди».
Ірина Лазурська, автор дитячих розвиваючих іграшок майстерні «Швейні прянощі»:
«Думаю, що відкриттями стають ті книги, які підходять читачеві саме зараз, на його психологічний стан, його власні переживання в цей момент. І якщо все співпало, то тоді книга вражає, стає відкриттям, запам’ятовується і стає частиною різних власних топів. Мене свого часу, ще в школі, вразила класика — «Майстер і Маргарита». Це виняток з–поміж тих книг, про які я тобі повідаю далі, але прямо зачепило. Мабуть, Булгаков таки справді знав, як треба писати ту книгу. Потім її ще перечитувала раз чи два.
Другою книгою–відкриттям для мене стала «Диявол та сенйорита Прим» Пауло Коельо. Його «Алхімік» зовсім не зачепив. А ця вразила. І тут спрацювало те, що я тобі казала — ця книга зіграла на струнах моєї душі — я її випадково (не випадково) знайшла на полиці магазину, придбала і ані трішки не пошкодувала. Тоді в тій книзі я для себе знайшла багато відповідей. Намагалась перечитати її років так через п’ять–шість — але вже зовсім не пішло. Тому віддала її знайомим.
Третьою книжкою, що вразила, стала «Мускат». Я прямо закохалась у неї. Перечитала запоєм кілька разів, щоразу смакувала кожною сторінкою... Тут, до речі, теж виняток — історія в книзі зовсім не про мене. Але захопило так захопило. Торік намагалась її перечитати, теж не пішло і теж віддала на буккросінг.
Ну і свіже відкриття дворічної давнини «Бог ніколи не моргає» Регіни Бретт. Тут те, що називається, «дуже вчасно», бо якраз був певний період змін у житті».
Ірина Лозова, громадський діяч: ««Три товариші» Еріха Марії Ремарка, «Маленький принц» Антуана де Сент–Екзюпері та «Квіти для Елджернона» Денієла Кіза — це мої топ–3 книги, які я можу перечитувати і не раз. Вони абсолютно не схожі між собою, але в той же час доповнюють одна одну. Одна відкриває для тебе чудову історію про дружбу і кохання, інша показує читачу, як його думки та вчинки змінюються з віком, а третя про безвихідь, книга–відчай, багатогранний твір з безліччю актуальних на сьогодні питань. У цих книжках кожен знайде для себе щось корисне. Вони змушуюють читача задуматися про своє життя. Все, що є в цих книгах, — безцінне.
Глибоко, гарно та витончено — це три епітети про «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда. Я прочитала цю книгу, коли мені було 12 років, і вона стала для мене справжнім відкриттям. Це одна із тих книг, яка має право називатися шедевром літератури. Твір наповнений філософськими висновками, які змушують задуматися як над життям у цілому, так і над життям окремо взятої людини, а коли ти читаєш її в такому віці, то вона змушує тебе замислитися над тим, що люди приховують за своєю посмішкою. У наш час люди всьому знають ціну, але й гадки не мають про справжню цінність.
Зараз я читаю книгу Кузьми Скрябіна «Я, победа і Берлін». Досить легка книга, з нереальною кількістю гумору. Взимку хотілось якось собі підвищити настрій і, я вважаю, що ця книга сповнена позитивом. Коли її читаєш, здається, що нібито сам автор зачитує свої історії. Коли він виходив на сцену і починав говорити, всі раділи та сміялись, і цей настрій дуже гарно передано в його книзі. Вона створює досить теплу атмосферу і здається, що ніби ти розмовляєш зі своїм хорошим знайомим».
Юлія Абрамова, бібліотекар Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва імені Євгена Маланюка, провідний бібліотекар відділу сприяння технічній творчості молоді: 
«Відкриттям та одкровенням стала книга Світлани Алексеевич «Чорнобильська молитва». Вплинув жанр написання. Дочитала третю частину «Манюня» Наріне Абгарян. У книзі авторка згадує про своє щасливе дитинство, дружбу та безліч веселих історій. Книга — машина часу, в якій повертаєшся в дитинство! А ще неймовірні для мене — «Солодка Даруся» Марії Матіос, «Покров» Люко Дашвар, «Дівчинка у зеленому светрі» Крістіни Хігер, «Вуличний кіт на ім’я Боб» Джеймса Бовена».
Любов Ключнікова, жителька с. Первозванівки, волонтерка: 
«Останній раз книгу тримала в руках місяців зо два тому. Хоча із собою у валізі завжди вожу. Цього разу в мандри взяла «Аеропорт» Лойка. Перечитую її вже втретє. Спочатку українською, потім російською, тепер знову взялася за українське видання, воно останнє і трохи розширене. Читаю втретє, бо знаю, що мушу пам’ятати всі ці події і не маю права забути хоч щось...
Що стосується книги–відкриття, то з усіх прочитаних за останній час книг найбільше емоцій викликали книги Люко Дашвар. Читаючи їх, ставало моторошно від того, що описані події дійсно є реальними, відбуваються поряд із нами, які ми воліємо не помічати і не акцентувати на них свою увагу. Після їх прочитання розумієш вислів «жити із закритими очима». Це та правда, яку не хочеться знати, настільки вона страшна.
Щодо топ–3, то я не складаю для себе рейтингів. Кожна книга приходить саме тоді, коли ти її потребуєш. У мене були випадки, коли я багато разів бралася за книгу, але вона була для мене ну такою нудною... А потім я її читала за одну ніч. Просто ще був не час для неї. Дякую Вам, можливо стаття про книги допоможе комусь віднайти «свою» книгу».
Вікторія Семененко
