Лікар із Кропивницького створив унікальну "собачу" колекцію (ФОТО)

  • 20 січ. 2018 09:02
  • 2655
    • Новина Лікар із Кропивницького створив унікальну «собачу» колекцію (ФОТО) Ранкове місто. Кропивницький
    Моя ТАКСОМАНІЯ «Записки філокартиста»
       
    «Ми відповідальні за всіх, кого приручили!» — переконував колись геніальний творець «Маленького принца» Антуан де Сент–Екзюпері і безумовно мав рацію. 
     
    Людство, перебуваючи на порозі генетично–інженерних технологій, має неабиякі шанси як для відтворення давно, а то й не зовсім, колись зниклих видів тварин. Або й для виведення нових, якими то лишень вони будуть — досі ще залишається великою таємницею. Оскільки науковий прогрес, як світорозбудовчий, так і руйнівний, досі ще нікому не вдавалося зупинити, то й дуже сподіватися на окремі гуманістичні мораторії зайве. Вже теперечки маємо безліч нових порід сільськогосподарської худоби та домашніх тварин. З останніх досі ще найбільшою популярністю у населення користуються коти і собаки, хоча останнім часом наші з вами сусіди по під’їзду чи й комуналці захоплюються все більш екзотичними представниками світової фауни: від розмаїтих гризунів — до грізних рептилій. Вже навіть декоративні свині з’являються не лише на фермах чи приватних подвір’ях, а й навіть (!) у не зовсім просторих квартирних помешканнях…  
     
     
    Та все ж таки розпочнемо розмову про найбільш традиційне захоплення людства нашими «братами молодшими», а саме — собаками. Ще й не просто так собі моралізуючи, а й безпосередньо проілюструвавши сказане історичними документами, найпершим із яких є стара поштова листівка. Ще на зламі ХІХ — ХХ століть кількість зображень цих тварин значно випереджала всіх інших, серед яких найпопулярнішими вважалися коні, коти, свині, кролики (здебільшого пасхальні), різноманітні птахи: ті ж пасхальні курчата або каченята, а ще — голуби та ластівки (останні, як символіка самої пошти)… При тому всьому зображували і представників декоративних порід, і сторожових, і мисливських. Останніх, зрозуміло, найчастіше.  Зустрічаються картки із різними породами хортів, пуделями, спанієлями, фокстер’єрами тощо…
     
     
    Особисто мені до вподоби найзабавніші, найдобріші та найкумедніші представники мисливського собаківництва, якими вважаю такс. Щоправда, добирати листівковий матеріал із зображенням цих унікальних тваринок я розпочав з якихось десяток років тому, звідколи у моїй оселі з’явився Тимко — жвавий чорний песик–такса. Вже кілька років, як його (десятирічного) не стало (перехворів на кліщовий піроплазмоз),  але встиг таки переконати  членів моєї родини у своєму розумі, відданості і доброзичливості, хоча я особисто, як і більшість гуманітаріїв, безпосередньо мисливством ніколи не захоплювався. Хіба що з дитинства мріяв про фоторушницю, але досі ще не надбав, та й навряд чи коли… Маю потяг лише до риболовлі, та й то переважно у короткий період відпустки. Тимко став повноправним членом нашої сім’ї саме завдяки своїм найкращим собачим якостям, про які вище зазначалося. Крім того, переконаний, що собаки просто необхідні для людини, особливо ж у наших міських квартирах, оскільки вони неабияк нас дисциплінують, бо яким би ти стомленим або й «розібраним» не повернувся додому, все одно маєш іти вигулювати питомця, та ще й по кілька разів на дні, заодно провітривши себе самого. Тож і з собакою поспілкуєшся, і природою помилуєшся, а то й неабияких новин від таких же відданих собакоманів, як і сам, наслухаєшся, що також є позитивним чинником. Після того, як не стало Тимка, довго не зважувався на нових чотирилапих підопічних, аж син отримав запрошення працювати в однім із університетів далекої Англії, вирушивши туди всією родиною, залишивши на нас із дружиною свого дворічного київського улюбленця Міні (за паспортом — Міністр), тож знову «прощавай, диванна хвороба»!.. 
     
     
    Варто наголосити, що такси не надто часто фігурують серед помітних персонажів сучасних зразків літератури і мистецтва, оскільки так одразу спадає на пам’ять хіба що столичне скульптурне бронзове зображення незабутнього всенародного комічного кумира Миколи Яковченка, котрого у вуличних мандрівках завжди супроводжувала такса, що й удостоїлася честі бути увічненою поруч із сидячим митцем у повний зріст… 
     
     
    Подейкують, що сама порода бере свій початок ще зі стародавнього Єгипту, хоча батьківщиною такс (дакселів, текелів, дакелів) завжди вважалася Німеччина, де у групі гончаків («бракків») постійно виводили собак, здатних до роботи під землею — в умовах досить таки заплутаної нори. Такс розводили у трьох різновидах за розмірами (стандартна, карликова та кроликова) та за якістю шерсті (гладкошерстна, довгошерстна та жорсткошерстна). Це найбільш стародавня порода нірних собак, відома на території південно–німецьких земель ще з ХV–ХVІ століть, виведена для полювання на лиса, борсука, кролика. Середовищем, що висунуло соціальне замовлення на подібну породу, стало бюргерство — майбутня буржуазія, якій не по кишені в ті прадавні часи була покупка рушниці. Згодом полювання лише з собакою стало популярним чи не у всій Європі, від  британських островів — до просторів безмежної Росії…
     
     
    На запропонованих листівках ми можемо прослідкувати різноманітні якості такс, бо вони — прекрасні батьки, вірні друзі, затяті мисливці, причому надто відважні та розумні, оскільки полювати їм доводиться у замкненому просторі нори, одним словом — це досить весела, комунікабельна та голосиста порода… І хоча переважній більшості листівок вже майже сто років, але чи не в кожному зображенні я впізнаю риси,  притаманні й моїм — песикам: колишньому Тимкові і теперішньому «таксомоторчику» Міні, що з величезним задоволенням пропоную переглянути і вам…
     
    Володимир  Могилюк 
     
       
     
    Нагадаємо: Як в один момент для мене перевернувся увесь світ