Білим по білому: майстриня з Полтавщини створює зразки унікальної ручної вишивки

19 нояб 2017 09:16 3795 1 Культура
Білим по білому:  майстриня з Полтавщини створює зразки унікальної ручної вишивки
 
 
     Вишита сорочка — мабуть, найсакральніший та найзнаніший символ України. За роки її існування у кожному регіоні виробилася своя традиція вишивання. Скажімо, кількість використаних у малюнкові кольорів зростає, якщо рухатися зі сходу країни на захід. З–поміж шкіл вишивального мистецтва вирізняється витончена полтавська техніка «білим по білому», або «біллю». Таку назву має і виставка робіт народної майстрині Ніни Іпатій, яка тривала у Києві з 29 вересня по 10 листопада.
 
 
Ніна Іванівна — заслужена майстриня народної творчості, фахівець із ручної вишивки. У її арсеналі близько ста робіт, половину з яких представлено на четвертій ювілейній виставці мисткині у Національному центрі народної творчості «Музей Івана Гончара».
Вишивати пані Ніна полюбляє з дитинства. У цьому заслуга бабусі мисткині Пелагеї Іванівни, а точніше — бабусиних робіт, бо її саму Ніна Іванівна майже не пам’ятає. Зате вишиті рушники, скатертини бабуні, які прикрашали їхню оселю, назавжди врізалися в пам’ять. Коли майбутня майстриня помітила, що час поклав свою печать на тендітні тканини, їй захотілося зберегти ці роботи та відтворити їх. Починала вчитися самотужки з найпростіших візерунків, а далі після восьми класів школи вступила до Решетилівського училища прикладного мистецтва. Мама радила доньці знайти серйозніше заняття, але любов до мистецтва взяла своє.
 
— Пригадую, ще у п’ятому класі у кожну вільну хвилину я сідала за вишивання. Тихцем виготовляла картини мамі на подарунки. Одного разу мама побачила, скільки в мене ниток муліне, і здивувалася, звідки я взяла стільки коштів на них. А я відкладала гроші, які вона давала мені на сніданки. У нас у селі всі вишивали, але ж не так, як моя бабуся: у неї на один сантиметр припадало шість дрібнесеньких хрестиків. Тож, коли я вступила до омріяного училища, щастю не було меж, бо це був шанс продовжити її справу, — ділиться спогадами майстриня.
 
За словами Ніни Іпатій, техніка «білим по білому» корінням сягає часів, коли вишивка була не прикрасою, а предметом домашнього вжитку. Тоді люди власноруч ткали полотно з льону чи конопель. Домоткане полотно зазвичай було нешироким, до 50 сантиметрів, тому виникала потреба з’єднати тканини докупи, щоб пошити, наприклад, сорочку. З’єднували їх тими самими нитками, що й ішли на саму тканину, аби не дуже вирізнялися шви. З часом шви почали обростати візерунками.
 
 
За іншою версією, те, що саме на Полтавщині почали вишивати білим по білому, не випадковість: цей колір відображає спокійний, м’який характер мешканців регіону.
 
— Кожна людина у своєму мистецтві виражає власні емоції та почуття. Якийсь час я жила на заході України, тоді й зрозуміла, чому його жителі вишивають так картато: гірський рельєф, стрімкі карпатські річки — це рух, динаміка. Звідси і характери горян: запальні, гонорові, швидкі. Натомість Полтавщина — край степів, рівнин, то й люди тут виважені, замріяні. Таке і їхнє вишивання, — розповідає Ніна Іванівна.
 
Полтавська, або решетилівська, вишивка поєднує у собі кілька технік: лиштва, солов’їні вічка, зерновий вивід, вирізування, вирізування з ляхівкою. Серед них чільне місце посідає прутик із настилом. Орнаменти охоплюють традиційну тематику: квіти, фрукти. Майже на всіх роботах Ніни Іпатій зображений виноград. Цей мотив — також від бабусі Пелагеї Іванівни.
 
Оволодіти технікою полтавської вишивки може не кожен: для цього потрібен хист, терпіння та велика любов до народного мистецтва, вважає мисткиня.
— Вишивання, як і будь-яку справу, на технічному рівні можна опанувати. Для цього достатньо намалювати собі образ, підібрати техніки, кольори та матеріали. Для вишивання біллю це особливо важливо, аби чітко було видно малюнок. Але для того, щоб створити справжній витвір мистецтва, напевно, треба мати до цього покликання, Боже благословення.
 
 
Наразі Ніна Іванівна мріє відкрити музей власної вишивки на рідній Полтавщині.
— Сучасні вишивальниці майже повністю перейшли на машинну роботу. На жаль, машини не здатні відтворити складні традиційні техніки. Тому так важливо зберігати зразки ручної вишивки. Більшу частину своїх робіт я не продаю, бо хотіла б створити із них міні–музей. Я не засуджую сьогодення за його механізованість, але вважаю, що нащадки повинні знати не лише китайську машинну вишивку, а й унікальну полтавську «білим по білому».
 
Наталя Нічишина  
Комментарии
Author avatarЭдуард Бирюков9 авг. 2020 г., 21:53:23

У нас з дружиною є вишиванки пані Ніни. У мене"Зоряна ніч", а в дружини - "Виноград". Краса неймовірна, дуже дорожу цією вишиванкою. Дякую за Вашу працю.

Оставить комментарий