Є.Скирда: «Якщо головна мотивація роботи — це гроші, вам не місце у спорті. Йдіть у бізнес»

 

Про спортивні досягнення наших земляків Ярослава Блажко та Романа Непоти, які  здобули на європейському чемпіонаті з бразильського джиу–джитсу IBJJF 2017 цілу низку медалей (золото, срібло та бронзу), писали останнім часом чимало ЗМІ. Ажіотаж довкола кропивницьких джитсерів зрозулий, адже вихованцям клубу «Борець» пророкують блискуче спортивне майбутнє. «Первая городская газета» вирішила поцікавитися у тренера хлопців Євгена Скирди, як і в яких умовах виховуються справжні чемпіони. А водночас дізналася про... 120 дітей тренера, про будівництво одного з найкращих  в Україні дитячого борцівського залу, про підготовку спортсменів одночасно до двух чемпіонатів світу з джиу–джитсу та дізналися про дещо, що буде цікаво батькам майбутніх джицерів.

 

Кор.: Євгене, для початку хочу привітати вас та ваших вихованців з перемогою. Чемпіонат у Лісабоні і купа нагород, привезених вами звідти, — зараз одна з найгучніших тем у нашому місті. Коли саме і з чого все починалося? Чому саме бразильське джиу–джитсу?

Євген: Дякую за вітання. Зараз у нашому спортивному клубі «Борець» займаються вісім дитячих груп і одна професійна, а це, щоб ви розуміли, більше 120 дітей. З чого все почалося? Я довгий час працював у сфері IT–технологій, паралельно займаючись спортом. І ось настав такий момент, коли я зрозумів, що мені потрібно обирати один напрямок, бо тільки тоді результат буде стовідсотковим. Я обрав спорт. З дитинства я займався дзюдо у тренерів Сергія Нечмоні, В’ячеслава Шульги (Кропивницький) та Джорджа Бернардеса (Португалія). Бразильське джиу–джитсу та дзюдо схожі види єдиноборства, але  з тою  різницею, що в джиу–джитсу більшість дій проходить в партері* (партер — боротьба в положенні лежачи, сидячи або стоячи на колінах, — прим. авт.), а  в дзюдо більше боротьби в стійці та кидків. Через травму коліна займатися дзюдо стало неможливим, а тому я поступово почав цікавитися джиу–джитсу. У свій час тренувався у Артема Сидорова — президента всеукраїнської федерації бразильського джиу–джитсу (м.Київ), їздив по різноманітним семінарам, в тому числі і в Бразилію. В планах було виступати самому, але коли вперше привіз свого вихованця на чемпінат і той здобув перемогу, я пережив такі сильні емоції, що стало зрозуміло — я тренер. 

Кор.: Євген, у вас є діти?

Євген: Так. Аж 120 (сміється). Розумієте, усі вихованці клубу, хоч і не мої біологічні діти, але вони — моя сім’я. «Борець» — не просто спортивний, це сімейний клуб. Наприклад, для мене принципово, щоб вихованці зверталися до тренера на «ти». І це зовсім не значить, що у таких відносинах немає поваги. Навпаки, діти починають довіряти. 

Кор.: Про бразильське джиу–джитсу можна почитати скрізь. Але для більшості батьків важливо почути кілька слів від вас, чому саме цей вид боротьби вартий уваги? Які якості чи особливі вміння прививає він дитині? 

Євген: В Америці бразильське джиу–джитсу дуже популярний вид єдиноборств, в Європі теж його поважають. В Україні ситуація дещо інша, але ми потроху її змінюємо. Чому саме джиу–джитсу? Для початку скажу, що я за будь–який вид спорту. Школи недостатньо для вихання характеру, для цього потрібен спорт. З упевненістю скажу, що у стінах спортивного клубу «Борець» ми виховуємо характер! Окрім цього ми вчимо своїх вихованців бути старанними, працьовитими та поважати оточуючих. Джиу–джитсу часто називають «шахами на килимі», а все тому, що в цьому виді боротьби основне — техніка. Яскравим прикладом цього твердження є перемоги Ярослава Блажко у абсолютних вагових категоріях над суперниками, важчими за Ярослава на 30–40 кг.  

Кор.: Чула, що ви плануєте будівництво грандіозного дитячого борцівського залу. Яка наразі ситуація із виділенням землі під будівництво?

Євген: Питання виділення землі поки що відкрите. Можливо, до моменту виходу газети в друк земля буде виділена. Чекаємо сесії, на порядку денному якої є і наше питання. Сподіваюся, що влада все ж зрозуміє, наскільки це важливо для нашого міста та й для України в цілому. Маємо мету збудувати борцівський зал — один з найкращих у країні, куди б змогли приїздити тренуватися спортсмени не лише з інших міст, а й з інших країн. Це буде двоповерховий спортзал на 500 квадратних метрів, де на першому поверсі буде побутова зона — душові, роздягальні, кімнати відпочинку та гостьові кімнати для прийому та проживання спортсменів, а на другому — 250 квадратних метрів тренувальної зони з м’яким покриттям. Вже є чимало небайдужих людей, які виявили бажання допомогти у реалізації цього проекту. Ось на днях відгукнувся джитсер–конструктор зі Львова, який пообіцяв розробити концепцію та ескіз нашого майбутнього спортзалу. Є знайомі архітектори, які готові надавати всіляку підтримку та супровід на всіх етапах будівництва. Побудуємо.

Кор.: Цікавить фінансова сторона тренувань. Поки що вартість на місячний абонемент доступна для більшості батьків, але чи зміниться вона з появою нового сучасного залу? Хто оплачує поїздки дітей на змагання? Які витрати покриває ваш спонсор Біотехком?

Євген: Нічого не зміниться. Я вважаю, що якщо головна мотивація роботи — це гроші, вам не місце у спорті. Йдіть у бізнес. У нашому клубі все по совісті, ніяких вимог. Усі адекватні батьки розуміють, що для нормального функціонування клубу необхідні кошти, а тому допомагають, як можуть. Все добровільно. Щодо змагань. Закордонні поїздки віднедавна оплачує наш спонсор компанія «Біотехком», а змагання, які проходять на території України, — самі спортсмени чи їхні батьки. Хоча бувають різні ситуації... Усі знають, що серед моїх вихованців є діти, які займаються безкоштовно. Є й такі, батьки яких не в змозі оплатити поїздку на змагання. Ми підтримуємо, не страждати ж дитині від цього? 

Кор.: Як виявити талановитого джитсера, як зрозуміти, що саме цей вид спорту не підходить дитині? І чи потрібна допомога батьків у вихованні спортсмена?

Євген: Я вважаю, що розібратися, талановитий спортсмен чи ні, можна не раніше 13 років. Підходить чи ні — вирішить сама дитина. Це стане зрозумілим вже після кількох тренувань. Ще цікавий момент. Якщо дитина відразу все повторює і в неї все виходить — це зовсім не показник таланту чи блискучого результату в майбутньому. Як показує практика, лише справжні «пахарі», які будуть відточувати кожен прийом і тяжко працювати, — дадуть потрібний результат. Щодо батьків і їхньої допомоги. Єдине, що ви маєте контролювати — це регулярність відвідувань тренувань. Не втручайтеся в процес, не радьте нічого своїй дитині, бо це робота тренера. І не годуйте перед самим тренуванням. Звертайте увагу на харчування майбутнього спортсмена, в раціоні якого має бути багато правильних вуглеводів (рис, гречка, вівсянка, макарони з твердих сортів пшениці), а також білки (нежирне м›ясо, риба, якісні сири), обмежте вживання будь–якої «нездорової» їжі. Ось і все. 

Кор.: Нагальні питання, які будуть цікаві чималій кількості батьків, вияснили. Тепер перейдемо до більш грандіозніших задумів. Я так розумію, в кінці квітня ви плануєте брати участь у чемпіонаті світу в Абу Дабі, а у травні — в Лос Анджелесі. Чим ці чемпіонати відрізняються і як проходить підготовка до них?

Євген: Є арабська UAEJJF та бразильська IBJJF федерації у світі бразильського джиу–джитсу. Вони конкурують між собою. Арабська вражає своєю помпезністю, бо туди вкладаються гроші шейхів. Переможці отримують суттєву фінансову нагороду та визнання. Але традиційна, бразильська версія, яка цього року пройде в Лос Анджелесі, серед джистерів вважається більш престижною. Ми братимемо участь в обох чемпіонатах, а тому треба готуватися до виснажливої роботи. Але час ще є. Зараз ми тренуємося в стандартному режимі, не збільшуємо нагрузку, аналізуємо виступи інших спортсменів, роботу яких бачили на чемпіонаті Європи. Головне: не зазанаватися і працювати. Бо як тільки спортсмен починає вважати себе кращим — він програв! Цього допускати не можна. 

Редакція «Первой городской газеты» бажає спортсменам перемог в майбутніх змаганнях. Щиро віримо, що у Кропивницькому живуть і тренуються майбутні чемпіони світу з бразильського джиу–джитсу. 

Альона Семко