У Кропивницькому презентували соціальний арт–проект «Parasol»

 

Днями у Кропивницькому презентували соціальний арт–проект «Parasol», присвячений проблемам паліативної допомоги, що реалізується ГО «Фонд Європа ХХІ» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Проект втілюється у семи містах: Вінниця, Луцьк, Ужгород, Кропивницький, Дніпро, Івано–Франківськ, Харків.

 

У збірці есеїв та оповідань «Parasol» розповідається просто про складну тему, яка до певного періоду в українській літературі була табу. Це тема паліативної допомоги  — підходу, що дозволяє полегшити життя важкохворих пацієнтів та їхніх родин. Це тема смерті та останнього періоду життя, підтримки людини близькими та фахівцями у цей непростий період, зрештою, паліативної допомоги як такої.

«Ця книга — це з одного боку тексти  письменників, журналістів, блогерів. З іншого — це картини художників. Тут є передмова, яка пояснює, що таке паліативна допомога, і посилання на законодавчу базу з коментарем Ірми Вітовської, яка є головною медіаторкою теми паліативної допомоги», —  характеризує збірку на презентації куратор проекту Анастасія Євдокимова.

Мистецтво спроможне привернути увагу до проблем у паліативній допомозі. У збірці представлені твори художників, письменників, журналістів, блогерів, громадських діячів. Це літературні та візуальні твори, які створили Сергій Алієв–Ковика, Тарас Бенях, Олександр Бойченко, Сергій Бурбело, Матвій Вайсберг, Олег Денисенко, Борис Єгіазарян, Марина Єщенко, Сергій Жадан, Юлія Ілюха, Ігор Ільїнський, Ірина Ільїнська, Зоя Казанжи, Маріанна Кіяновська, Павло Коробчук, Олег Короташ, Галина Крук, Анастасія Леухіна, Олекса Манн, Олександр Михельсон, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Сергій Савченко, Андрій Сидоренко, Юрій Строкань, Нікіта Тітов, Владислав Шерешевський, Юрій Ярема.

Крім того, у збірці вказано законодавчі документи, які визначають поняття «загальна паліативна допомога», «паліативна допомога», «паліативне лікува–ння», «паліативний пацієнт», «спеціалізована паліативна допомога» тощо.

Присутні автори на презентації соціального арт–проект «Parasol» розповіли, як писали тексти про паліативну допомогу, як обирали тему, як підбирали сюжет.

«Я написав оповідання, фактично історію з мого життя, яка трапилася тринадцять  років тому. Я захворів на туберкульоз і за півроку його повністю вилікував. Насправді, упродовж хвороби я не був заразний, у мене не було палички… Я навіть не кашлянув жодного разу. Але всі інші симптоми були — температура, слабкість. І дуже добре, що мені виявили його вчасно. Це сталося на моєму останньому студентському медогляді. До мене підійшли на кафедрі і сказали. Я був у шоці! Отак стоїш серед білого дня, а тобі підходять і кажуть. Лікування у мене тривало добре. Я дотримувався максимально всіх вказівок медиків. Певний час навіть думали, що в мене залишки пневмонії, але в мене її не було. У мене все почало розсмоктуватися, значить, лікування було правильним. Я описав послідовність дій, як зі мною це трапилося. Я не приховував цю історію, але публічно ніколи не розповідав. Щойно ми дізнаймося про проблеми, не варто схиляти голову, не варто рвати на собі сорочку чи казати: «плював я смерті в обличчя». Потрібно умиротворено діяти, щоб вирішити ту чи іншу проблему, яка трапляється на шляху. Власне, про це моє есе, моя історія», — ділиться письменник, публіцист і музикант Павло Коробчук, автор оповідання «#янебоюсьдихати». 

«У мене, власне, протилежна картина. Я як людина, яка двадцять років займається журналістикою, вирішив написати художній текст. Сюжет там вигаданий… Герой мій приречений, але він не здається… 

Довелося вигадати йому єдину родичку–стареньку бабусю, яка його виховала. Оповідання завершується на тому, що, можливо, він все–таки доживе до зустрічі з нею. Чому саме така історія, сказати важко. Я взагалі мало писав на соціальні теми… Але працюючи в журналістиці, мене здивувало, що я раніше ніколи не чув про це явище. Тому мені здалося, що це дуже важлива соціальна тема, що її потрібно розкрити…» — розповідає журналіст, блогер, поет, перекладач Олександр Михельсон.

«Мені запропонували долучитися до проекту 8 січня. Дедлайн був до 1 березня. Я погодилася одразу, тому що насправді автор зараз в Україні у таких умовах, що він шукає, де йому опублікуватися, в якому проекті взяти участь. Для мене це був рідкісний момент, коли запропонували мені. Я погодилася одразу. Але потім почала моніторити цю тему і була дуже шокована, наскільки це складна тема, наскільки вона неоднозначна. Я не могла одразу скласти певне враження про неї. Тому я кілька разів відкладала цю тему. Я час від часу поверталася, гуглила знову. Потім через кілька днів переглянула всі закладки і розуміла, що її не осягнула, а дедлайн наближується. І врешті–решт для себе виділила найважливіші питання паліативної допомоги — психологічна, медична, моральна, законодавча. І я намагалася їх усіх поєднати на прикладі однієї сім’ї, яка стикається з проблемою, що у них маленька дитина має невиліковну хворобу. Найбільші проблеми, які я побачила, то втілила у сюжеті», — каже нашому виданню письменниця, літературознавець Марина Єщенко.

У рамках презентованого проекту планується видача інформаційних матеріалів з грифом Міністерства охорони здоров’я про те, що таке «паліативна допомога», кому вона надається, куди звертатися за допомогою тощо. 

Збірка есеїв та оповідань «Parasol» вийшла у «Видавництві Старого Лева». Її вартість — 90 гривень.

 

 

Вікторія Семененко

Фото: Світлана Приймак