Сортування й переробка сміття — наука, яку українцям належить освоїти
Кропивницький може увійти до десятки українських міст, які матимуть систему дегазації на полігоні для переробки та захоронення твердих побутових відходів. Уже зараз тут виробляють біогумус та сортують сміття. Хоча, як не дивно, контейнерів для роздільного збору відходів у місті не ставлять — відсортовують залишки прямо на звалищі.
Якщо все піде за планом, то вже наступного року система запрацює та зробить безпечнішою екологічну ситуацію нашого не надто благополучного регіону. Проект реалізує приватне підприємство «Екостайл» за фінансової участі англійського інвестиційного холдингу Rich Holding England та української компанії «ЛНК».
Заступниця директора «Екостайл» Тетяна Мартовіцька каже: встановлення системи дегазації — вимога Кабміну. У найближчі два роки їх мають установити всі вітчизняні полігони.
Упорядкувати спочатку закони
Приведення сміттєзвалищ у відповідність до європейських та Державних будівельних норм — не просто вимога часу. Це складник Національної стратегії поводження з відходами, яку уряд схвалив у листопаді минулого року в порядку імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Відповідний програмний документ запроваджує європейські принципи поводження з усіма видами відходів — побутовими, будівельними, промисловими, сільськогосподарськими, небезпечними тощо. Сам же Євросоюз уже в наступному, 2019 році переходить до економіки замкнутого циклу, тобто такої, що працює без відходів. Україна ж відтоді, як у повному обсязі почала діяти Угода про асоціацію з ЄС, взяла на себе обов’язок привести свою законодавчу базу до нових умов та запровадити ці принципи на своїй території.
Угода про асоціацію Україна — ЄС набрала чинності у вересні минулого року, але й досі не запрацювали екологічні законопроекти, які б запустили механізм реалізації її директив: Про відходи від 2008 року, Про захоронення відходів 1999 року, Про управління відходами видобувної промисловості 2006 року. Відтак поточний рік має стати переламним і адаптувати вітчизняне екологічне законодавство до європейських норм.
Що і як викидаємо
Втім, у людини, яка часто їздить об’їзною трасою з Кропивницького мимо Знам’янки, може скластися враження, що в цій царині у нас іще й кіт не валявся. Узбіччя Чорного лісу, а також залізничної колії та придорожніх перелісків перетворилися на стихійні сміттєзвалища. Пластик, скло, поліетилен, будівельні відходи щільно вкрили галявини, береги річок, яри та рівчаки. Схоже, місцеве населення вже давно вирішило для себе проблему, куди подіти сміття. Однак із першого січня 2018 року чинний Закон «Про відходи», який забороняє захоронення на полігонах неперероблених побутових відходів. Відтак звичка викидати несортоване сміття вважатиметься протизаконною.
Кропивничанка Ольга Івашура вирішила дослідити, скільки сміття залишає 
звичайна українська родина з чотирьох осіб.
звичайна українська родина з чотирьох осіб.— Ми з родиною провели експеримент, — розповідає вона. — Всі поліетиленові пакети й упаковки збирали окремо. Вийшло 150 г за тиждень! І це при тому, що брудні пакети викидали у загальне сміття, а великі використовуємо повторно. Це тільки чисті пакети, обгортки від цукерок, пакування від круп...
А тепер давайте порахуємо:
1 тиждень — 150 г;
1 місяць — 600 г;
1 рік — 7 кг 800 г!!!
І це тільки одна родина! І в одному місті!
— Звичайно, я не збиратиму поліетилен мішками, — продовжує Ольга Івашура. — Але кожного дня проходжу повз пункт прийому вторсировини. І зовсім неважко взяти цей пакет з отрутою для землі і занести туди. Без грошей. Бо то копійки, звісно. Просто для того, щоб на 150 г зробити нашу країну чистішою...
У Кропивницькому працює чимало пунктів прийому вторинної сировини, куди приносять пластик, папір та скло, в основному, люди з невисокими статками: пенсіонери, безробітні, а також екологічно свідомі активісти. На жаль, таких у нашому місті поки що одиниці. Деякі з них возять батарейки, енергозберігаючі лампи аж до Києва, щоб здати до екологічної організації, бо в нашому обласному центрі переробних підприємств немає.
«На хліб і цигарки вистачає»
А тим часом у сусідньому Дніпрі мешканці вже збагнули, що на сортуванні сміття можна заробляти. Під час відрядження я поспілкувалася з подружньою парою, яка щоденно інспектує вміст контейнерів на вулиці Січових Стрільців і має на цьому стабільний заробіток.
— Ми відсортовуємо сміття біля контейнера і здаємо. Макулатуру окремо, пластик окремо, поліетилен окремо, — розповідає Ольга, жінка середнього віку.
Вона цілком пристойно одягнена: чисте пальто з хутром, капелюшок. Її партнер також виглядає охайним: джинси, куртка, кросівки. Навколо баків стоїть кілька поліетиленових пакетів — з картоном, пластиковими пляшками та продуктами. На асфальті акуратно викладені чотири яблука, очевидно, щойно знайдені на смітнику.
— Скільки платять? Картон по 2,50 грн за кілограм, поліетилен по 3,50 грн, — продовжує моя співрозмовниця. — Здаємо в пунктах прийому, тут у гаражах, на тому боці вулиці теж є пункт.
— Скільки вам вдається заробити на здачі відходів? — цікавлюся.
— На хліб і сигарети вистачає, — відповідає Ольга. — І ще щось підкупити, аби приготувати поїсти. Ось так і виживаємо. Роботу зараз знайти нелегко…
— Сміття в Україні сортується, але, так би мовити, у приватному порядку, — 
пояснює голова Асоціації ОСББ «Добробут» у місті Дніпро Владислав Мірошниченко.
пояснює голова Асоціації ОСББ «Добробут» у місті Дніпро Владислав Мірошниченко. — Цей процес триває без законодавчих актів, причому цілодобово, — переконує він. — Мало того, тут теж існує конкуренція. Нещодавно я був свідком бійки двох бомжів за те, хто буде збирати з цього смітника і сортувати відходи. Тому що в нашому будинку добробут людей трохи вищий і шкурок від бананів трошки більше.
Владислав спостерігає за порядком біля будинку, не виходячи зі свого кабінету. Навколо встановлені відеокамери. На моніторі чітко видно, хто викидає і що. Відтак і проблем майже не виникає. Головне — вчасно вивозити сміття.
До речі, свого часу мешканці ще радянських багатоповерхівок виносили на сміттєвий майданчик харчові відходи в окремих ємностях.
Їх регулярно вивозили до колгоспів на відгодівлю худоби. На деяких будинках і досі збереглися таблички з написами: «Шановні товариші! Пам’ятайте, харчові відходи — цінний корм для скота, важливий засіб для збільшення виробництва м’яса. Просимо вас по–хазяйськи поставитись до цього важливого державного завдання! Збирайте харчові відходи!»
Проблема номер один в Україні
Дивовижно, але півсторіччя тому наші дідусі й бабусі займалися приблизно тим же самим.
— Українці здавна сортували сміття, — розмірковує кропивничанка Ольга Івашура. — Мій 90–річний дідусь розповідає, що в його молодості попід хатами їздив чоловік на підводі і збирав у селян ганчір’я, міняв на свічки. І всі збирали ті старі ганчірки, не викидали, не палили, а чекали ту підводу, щоб обміняти. І задумались ми з дідусем у кінці розмови: цікаво, що робив той чоловік з тими ганчірками? Для чого він їх збирав?
І справді, для чого? У ті не дуже давні часи не існувало ні сортувальних ліній, ні заводів із переробки сміття… З’явилися вони набагато пізніше, коли уряди провідних країн світу замислились над питаннями збереження наявних ресурсів та екологічної чистоти довкілля.
Сьогодні у країнах ЄС переробляється у різний спосіб майже половина твердих відходів, решта спалюється або ж захоронюється. Україна ж захоронює чи видаляє майже 95% своїх відходів, решту перероблює.
Чим може закінчитись безсистемне накопичення побутових відходів на полігоні, продемонстрували драматичні події на Грибовицькому сміттєзвалищі минулого літа.
— Ця трагедія показала, що переробка сміття є проблемоюномер один в Україні, — каже директор департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської облдержадміністрації Олександр Ковтунов. — Для її розв’язання Мінприроди розробило Національну стратегію управління відходами. Вона передбачає, в тому числі, охоплення населення послугами збирання відходів. У перспективі роздільне збирання відходів має досягнути 90 відсотків (у 2030 році). До 2022 року планується створення 20 нових об’єктів, до 2024-го — ще 18. В цілому ж на території держави їх буде 60.
Однак Національна стратегія ще не визначила механізми реалізації цих планів, продовжує Олександр Ковтунов. А поводження з промисловими відходами означає запровадження більш «чистих» виробництв і технологій, щоб звести до мінімуму утворення відходів та забруднень довкілля. Імовірно, доведеться створювати інтер–
активну карту, де буде зібрана інформація про утворення, обробку, утилізацію та видалення небезпечних відходів. Але це поки що недосяжна й туманна далечінь, хоча профільні управління намагаються діяти, не очікуючи на появу національного плану поводження з відходами.
— Для нашого регіону цей план потрібен, як повітря, — каже Олександр Ковтунов. — Він дасть можливість встановити перелік відходів та виявити ті, які в подальшому можна використовувати для економіки області. Наприклад, електропічні відходи Побузького феронікелевого комбінату будуть корисні в будівельній та дорожньо–будівній галузі.
І все ж прогрес є. Так, зросли надходження до бюджету Кіровоградської області завдяки введенню екологічного податку за розміщення відхо-дів: 26 млн грн у 2015-му та 35 млн грн у 2016 роках,
у 2017-му — 46 млн грн.
— Ми очікуємо, що відновлення дозвільної діяльності зробить екологічне управління у сфері відходів більш ефективним, — резюмує Олександр Ковутнов. — Крім того, це суттєво підвищить дієвість роботи Державної екологічної інспекції та Державної фіскальної служби. У листах до міністерства ми благаємо прийняти документи, які дадуть можливість запровадити дозвільну систему у сфері управління відходами. Рішення поки що немає.
Перша ластівка
І поки державні мужі роздумують, ініціативу у свої руки беруть громадяни. Торік у листопаді в Київській області стартував пілотний проект із сортування сміття. Його ініціювали Українська пакувально–екологічна коаліція та міська влада Вишгорода — нинішнього рекордсмена по сортуванню сміття в Україні.
— У нас багато говорять, що менталітет українців не дозволяє перейти до системного сортування й переробки сміття, — розповідає голова компанії УКРПЕК Володимир Слабий. — Тож ми хочемо його змінити й на українських реаліях показати, що це можливо.
В усіх європейських країнах давно працює система роздільного збирання й переробки побутових відходів. Але для її запровадження потрібні спеціальні механізми, в тому числі й фінансові. У країнах ЄС за всі свої відходи відповідають виробники. Це називається розширена відповідальність виробника.
— Після того, як продукцію продали і спожили, упаковка стає нікому не потрібною, і самі виробники відповідають за те, щоб її зібрати і відправити на переробку, — пояснює Володимир Слабий. — Ми вже кілька разів подавали до Верховної Ради законопроект «Про упаковку та відходи упаковки» № 4028, де йдеться про всі ці нюанси. На жаль, немає політичної волі для його прийняття. А цей закон вирішив би й, у тому числі, фінансове питання роздільного збирання відходів.
Дійсно, щоб поставити додаткові контейнери, потрібні гроші. Але цього недостатньо. Як показує досвід ЄС, треба працювати з населенням, дітьми у школах та дитячих садках, вести активну просвітницьку діяльність.
— На перших порах ми багато розказували про свій проект у ЗМІ, — продовжує Володимир Слабий. — Але основна робота починається тільки зараз. Є спеціальна інформаційна програма, і тільки вона дає більш глибоке усвідомлення проблеми.
Сміття імпортуємо. Поки що
А поки людям роз’яснюють усі переваги роздільного збору сміття, потужності з переробки вторинної сировини використовують лише наполовину.
— Процентів на 70–75, а подекуди й на 50, — уточнює Володимир Слабий. Переробне підприємство «Обухівміськвторресурси» (спеціалізується на макулатурі, склі, пластику, дереві) імпортує сміття з–за кордону. Минулого року завезли 255 тисяч тонн імпортної сировини, щоб якось завантажити свої потужності. Заплатили за це 55 мільйонів доларів! А в цей же час ми свою сировину (96 процентів) веземо на звалище.
У той же час в Україні є 17 заводів з переробки відходів.
— У нас прекрасні потужності по макулатурі, по склу, пластику й металу, — продовжує голова УКРПЕК. — Наприклад, у Дніпропетровській області є завод по переробці скла за новими технологіями «Утіліта». Неподалік Києва є дочірнє підприємство шведської компанії «Тетра пак», яке спеціалізується на упаковках для молока, соків та дитячого харчування. Існує ціла мережа: асоціації з переробки паперу, скла, пластику, гнучких пакувальних матеріалів тощо. Це досить розвинена галузь. Входять до неї невеликі компанії, які спеціалізуються на виробництві харчових продуктів в упаковці.
— Чому ж в Україні й досі не вдалося налагодити системну переробку відходів? — Бо звикли до схем, на яких хтось прагне заробити, — констатує голова УКРПЕК. — А ми, не очікуючи на зиск, запустили пілотний проект із роздільного збирання побутових відходів у Вишгороді. Його інвесторами стали члени коаліції — PepsiCo Україна, «Тетра Пак», ПрАТ «Елопак–Фастів» та інші підприємства. Ми не збираємося заробляти на цьому, цей бізнес неприбутковий і вимагає додаткового фінансування. Але наша соціальна відповідальність — зібрати використану упаковку й передати її на переробку.
Є у нас послідовники і в інших містах, тільки в Київській області сім. Мінрегіонрозвитку звітує, що 800 населених пунктів мають роздільний збір сміття. Але системного збирання відходів поки що мало. Його реалізують ентузіасти — і органи місцевого самоврядування, і екологічні активісти. Та вони збирають дуже незначні обсяги — один–два проценти від загальної кількості. Щоб система запрацювала, потрібне законодавство.
Від року до двох
Досвід країн ЄС показує: приймається законопроект, а потім дається 12 — 18 місяців для його запровадження. Але треба відпрацювати не тільки договори, контракти, а й мати гравців цієї системи: спеціалізовані підприємства, які перероблюють відходи. Транспорті витрати також впливають на вартість переробки. Тому треба будувати такі підприємства поближче до місць збору й сортування.
— Родзинка цих законопроектів у тому, що вони встановлюють на перший рік, коли підприємства вже працюють, норму утилізації, — дає роз’яснення Володимир Слабий. — Наприклад, якщо ти викинув своєї упаковки в перший рік 100 відсотків, то на другий уже маєш 25 відсотків зібрати. За перші п’ять років треба збирати вже 50 відсотків. Потрібно на території України створювати систему, вести інформаційну роботу, завозити устаткування, виробляти контейнери. Це ціла галузь, якої у нас поки що немає.
В ЄС діє новий тренд — циркулярна економіка. Практично все, що виробляється, провинно знову залучатися в обіг, щоб зекономити матеріальні ресурси. Треба мати законодавство про відходи, про звалища, про упаковки, електронні товари тощо. Країни, які вже пішли по цьому шляху, більше половини витрачених ресурсів повертають на ринок. Ми поки що стоїмо на місці й очікуємо, коли розпочнеться будівництво сміттєпереробних комплексів та сортувальних ліній.
Тож готуємося до нововведень и вчимося опановувати європейську науку сортування сміття. До речі, редакція «Первой городской газеты» вже давно збирає та здає залишки офісного паперу, енергозберігаючі лампи та батарейки на переробку. А ви?
12 порад, як зменшити кількість відходів, від Української пакувально–екологічної коаліції
1. Не викидайте використані речі — віддайте нужденним.
2. Купуйте предмети з перероблених матеріалів.
3. Сортуйте сміття.
4. Компостуйте використане сміття.
5. Кидайте сміття тільки в контейнери.
6. Використовуйте папір з двох сторін. Видрукувані з одного боку листи можуть бути використані на чернетки.
7. Відмовтеся від видачі чека в банкоматі, якщо він Вам не потрібен.
8. Використовуйте акумулятори (або блок живлення) замість батарейок. Не забувай, що батарейки та акумулятори вимагають безпечної утилізації.
9. Посилайте електронні листівки замість паперових.
10. Якщо річ можна полагодити, не купуйте нову.
11. Стискуйте пластикову тару перед тим, як її викинути.
Людмила Макей
Нагадаємо: Як і для чого потрібно сортувати сміття? (ВІДЕОРОЛІК)
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
