Кропивницька інтелігенція вшанувала пам'ять письменника й журналіста Віктора Погрібного (ФОТО)
Учора в обласному краєзнавчому музеї колеги, друзі та рідні згадували письменника й журналіста Віктора Погрібного – засновника й незмінного керманича обласного літературного об’єднання «Степ», депутата обласної ради кількох скликань, творця і хранителя меморіального музею Івана Тобілевича в Арсенівці. Вечір «З любов’ю у серці» присвятили світлій пам’яті майстра слова, який відійшов у вічність першого жовтня.
Згадували Віктора Погрібного ті, хто разом із ним працював у літературі й журналістиці, депутатському корпусі, громадській діяльності. Він був людиною з великої літери, самобутнім поетом та непересічною особистістю.
- За 82 роки життя цієї людини, справжнього українця, патріота, співця рідної землі зроблено чимало. Віктор Олексійович опікувався священним куточком малої Батьківщини, поряд з рідним селом, Арсенівкою, де у 40-х роках ХІХ століття управителем у пана працював Карпо Адамович Тобілевич і народився його первісток Іван (відомий як Карпенко-Карий). На посаді завідувача філією Кіровоградського обласного краєзнавчого музею музейно-природного заповідника «Тобілевичі» працював з 2011 року, - розповідає директорка обласного краєзнавчого музею Наталія Агапеєва.
Віктор Олексійович опікувався питаннями охорони культурної спадщини, і все йому боліло, через те його виступи в облраді подекуди були різкими. Зовсім нещодавно, коли перейменовували дитячу бібліотеку імені Гайдара на честь Тараса Шевченка, його аргументи стали вирішальними: «Шевченка багато не буває».
- Кожен з кіровоградських літераторів мусить йому подякувати, - зазначив письменник Олександр Косенко. – Він «вибивав» нам книги, випрошував гроші на видання, допомагав порадою. Це людина-творець, вона заслуговує на те, щоб обласне літературне об’єднання «Степ» носило ім’я Віктора Погрібного.
Вчителем, другом, батьком називала Віктора Олексійовича письменниця Ольга Полєвіна, яка після його смерті очолила літоб’єднання «Степ».
- Його талант мав два крила – література та журналістика, - розповів Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Бондар. – Він до останніх днів писав, жив літературою. Був дуже вимогливим до своїх текстів. Зокрема, міг працювати над віршем понад двадцять років, ретельно підбирав слова, відчуваючи свою відповідальність перед нащадками…
Доктор філологічних наук, професор Центральноукраїнського державного педуніверситету імені Винниченка Григорій Клочек розповів, що характер і літературний хист Віктора Погрібного гартувалися під час навчання в Київському національному університеті імені Шевченка, звідки вийшло покоління шестидесятників.
- На факультеті журналістики навчалися кращі хлопці й дівчата України, - каже професор Григорій Клочек. – Це був 1953 рік – рік смерті Сталіна, початок «відлиги». Віктор жив в одній кімнаті з Василем Симоненком, дружив з Борисом Олійником. Середовище сформувало його. Він хворів літературою, був інфікований нею на все життя.
Книги з творами Віктора Погрібного зберігаються в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Чижевського. Деякі з них увійшли до виставки, презентованої на вечорі пам’яті.
Молоді актори театру імені Кропивницького читали прозу й поезію Віктор Погрібного. Декілька пісень на його вірші прозвучали у виконанні ансамблю театралізованої пісні «Чиста криниця» під керуванням Ніни Бредихіної.
Учасники зібрання згадували, що Віктор Погрібний мав тонке почуття гумору та гарний баритон, любив співати українських народних пісень. Часто пісні лунали біля рідної хати письменника в Матусівці, де й завершився його земний шлях.
А наприкінці прозвучала улюблена пісня майстра слова – «Там, де Ятрань круто в’ється». Її заспівали разом актори-кропивничани та гості літературного вечора. Усі вони ніби заново відчули енергію творення, добра й любові, які були притаманні Віктору Олексійовичу Погрібному. Адже він жив і творив з любов’ю в серці.
Людмила Макей
