Земля красна людьми землі

23 мая 2018 15:04 0 234 Искусство, литература
Земля красна людьми землі
 
Із цим чоловіком нас познайомив Роденкрайський собор на Полтавщині у 2015 році. Вже й не раз я бувала у краєзнавчому музеї Новоукраїнського району. Директорує тут із 2002 року історик Микола Олексійович Гаращенко — з помічницею Любов’ю Барбулат. Разом з моїм безвідмовним товаришем Олександром Антоненком вони й приймали нас — громадських активістів із Кропивницького — у поминальний після Великодня тиждень, коли годиться згадувати не лише рідню, а й визначних людей краю та їхні добрі діла… На пам’ять про цю — болгаро–ромську зустріч М. Гаращенко подарував мені збірку поезії Поліни Коган, родом одеситки, яка прожила життя в Новоукраїнці, залишивши тут глибокий педагогічно–поетичний слід. 
 
Подаровану книгу «Давности нет» (Кировоград, 1996, 152с.) упорядкував і передмовив мій колега по Спілці письменників України Олександр Кердіваренко, родом із болгарського села Станкувате на Вільшанщині. Це він десять років тому, знаючи болгарську мову, зробив для моїх перекладів перші підрядники з поезії знаного Матея Шопкіна — сучасного поета–академіка Болгарії, перекладеного багатьма мовами світу. З легкої руки колеги почалось моє захоплення болгаристикою. Бо добрі діла множать добро. Про це й прочитала  «Заповіт» поетеси з Новоукраїнки — Поліни Коган:
 
Земля красна людьми Земли.
Они добро её и сила.
И то, что есть, и то, что было, 
Мы возвели или смели.
 
Ще по дорозі в Новоукраїнку в електричці зустріли давнього друга Сергія Осадчого, колишнього головного архітектора нашого міста, що (світовий рекорд!) носить уже п’яту назву, — «Сан–Санича» Ющенка. Тезка президента виявився великим болгаролюбцем! Всю дорогу — трьома мовами: українською, російською та болгарською (сам вивчив!) просвіщав нас щодо архітектури та Болгарії. Навіть з І. Тургенєва «Накануне» цитував діалог героїв про одну з найкрасивіших слов’янських мов — болгарську. Тут же поетеса–болгаролюбка Олена Надутенко додала в болгарський вогонь дров, розказавши, майже анекдотично–габровську бувальщину. …У радянський час наші туристи поголовно тягли з Болгарії «сувеніри» — килими й паласи. От тягне їх з магазина до свого автобуса наша жіночка, а за нею біжить незнайомець і щось чужою мовою кричить. А вона все прискореніше втікає. А добігши, чує (російською) повідомлення вантажника–болгарина: «Женчина! Чего ж вы убегаете? У нас доставка покупок — безплатна!» Тож, сподіваюсь, і цим прикладом переконала юних новоукраїнців під час концерту щодо вивчення іноземних мов.
…Все частіше мені здається, що навколо — повно болгар і болгаролюбців. Множити їх ми й приїхали до Новоукраїнки, (де в ході «декомунізації» — вулиця Димитрова стала Болгарською). Вже втретє провели міжнародне свято єднання. На цей раз присвятили його не лише 140–річчю визволення Болгарії від османців, а й Всесвітньому дню ромів, які тут також живуть.
 
Культурна візитка Новоукраїнки — Палац культури «Ювілейний», у приміщенні якого працюють одні з кращих в області бібліотека та музей. Тут у вестибюлі ми й розгорнули під двома прапорами поруч із фотостендом «Степівчанка» у Болгарії» — це місцевий танцювальний ансамбль, який побував там на фестивалі. 
 
Уперше свято мало географічну прив’язку. Саме 140 років тому у Новоукраїнці відкрили Пермський лазарет, куди везли поранених із російсько–турецької війни. Сам Пирогов приїздив, контролював цю справу. 1360 воїнів пройшли тут лікування, а померло лише 43… Про це школярам із трьох місцевих шкіл (саме в приміщенні однієї з них — шостої — і діяв лазарет) патріотично розповів директор музею, як і про окремі картини, представлені на виставці. Це дев’ять російських художників ХІХ — поч. ХХІ сторіччя (з них троє причетні до України): К. Маковський, О. Попов, М. Дмитрієв–Оренбурзький, Л. Лагоріо, О. Ківшенко, П. Ковалевський, В. Мазуровський, наш земляк — родом з Малої Виски — П. Оссовський та В. Верещагін. Репродукцію з картини останнього (на виставці було аж сім його картин) ми подарували в музей, як і текст передмови до однойменного з виставкою альбому репродукцій «Війна за свободу Болгарії у 1877–1878 роках у творах художників ХІХ — ХХІ сторіччя та спогади про війну її учасника Миколи Садовського — корифея І українського театру». Уривок з них тут же на презентації озвучив Олександр Антоненко — про вступ переможців до м. Тирново.
До речі, як тісно й часто переплітається історія із сьогоденням, дякуючи людській пам’яті! Триптих «Пам’яті героїв Шипки» П. Оссовський присвятив своєму дідові, який був серед визволителів Болгарії. Серед віршів, що їх подарувала присутнім Олена Надутенко, яка тричі відвідувала Болгарію, не перестаючи нею захоплюватись, (я теж там була у 1987 році), є й «Шипка»:
 
Вдруг на горе, 
подняв небесный тент,
Явился Шипки грозный монумент –
Неизгладимый и великий след — 
Борьбы, утрат и святости побед!
…Сюда народ стремится 
на поклон,
Дыханием свободы упоён.
 
Олена в нас патріотка–інтернаціоналістка, співзасновниця трьох общин: російської, болгарської і ромської. Вона ж і засновниця, і голова Спілки підприємців малого та середнього підприємництва області, член Конгресу літераторів України, літературного об’єднання «Степ», керівник творчого об’єднання «Парус», авторка десятка книг, лауреатка рейтингів «Особистість», волонтерка, має чимало нагород за громадську діяльність, не раз їздила й писала про Кубрата… Три свої книги подарувала в місцевий музей.
 
 
Уперше в нашій команді опинився поет і чи не єдиний у світі ром–перекладач світової поезії ромською мовою, драматург, чия п’єса готується до постановки у ромському театрі у Києві. Він засновник і керівник нещодавно створеної громадської організації «Спілка ромської інтелігенції». Виступаючи напередодні свята свого народу, Микола Ільїн у вірші «Народу Украины», проголосив вічні істини:
 
Есть удивительные грани
Народов — братства и родства,
Рома, болгары и армяне,
 И Украина, и Литва.
…Ещё есть высшая свобода
Души возвышенно большой –
Быть нужным своему народу
И стать потом его душой.
 
Наше свято прикрасили чотири виступи кращих юних музикантів та співаків з місцевої музичної школи та двох переможців районного конкурсу декламаторів: Антон Татаров та Крістіна Ісаєнко. Вони прочитали вірші місцевих поетів О. Антоненка і Н. Андріяш. Серед урочистостей було вручено квиток члена обласного літературного об’єднання «Степ» Станіславу Коляді, члену місцевої літературної студії «Ранок». Давно слідкую за його зростанням та за його книгами. Особливо радують вірші для дітей. Треба б, щоб місцева влада та меценати активніше сприяли розвитку і оприлюдненню новоукраїнських  талантів. Бо ми вже заждалися нових книг і С. Коляди, і О. Антоненка, і О. Каєнка та Н. Андріяш. Хай би і щорічний альманах «Ранок» став традицією, як і збірники пісень А. Бондаря. Адже за наявністю літературних імен Новоукраїнка сьогодні може бути літературною столицею краю. 
 
Наш головний меценат і помагач у виданні книг О. Антоненко разом з керівником народного вокального ансамблю «Горицвіти» О. Міркуновим у фіналі свята подарували всім пісню  «Пісня рідного краю» (сл. і муз. О. Антоненка) — про Новоукраїнку. Ще Сашко, який привозив і відвозив нас із вокзалу, запропонував у своєму виступі три великі слова: Моя Маленька Батьківщина писати з великої літери. Згодні! 
Змістовними були промови та запрошення до Болгарії Сергія Осадчого. Я подарувала слухачам переклад спогаду про війну І. Вазова та вірші, присвячені будителю Христо Ботєву і нестінарським танцям. Побажала артистам і поетам, щоб у їх творчості частіше звучали патріотично–інтернаціональні мотиви. А Сашку подарували «дипломат», щоб готувався при майбутньому консульстві стати народним дипломатом. 
…Пишу, читаючи подарований музеєм буклет, а у вухах все ще звучить екскурсія  музеєм з кульмінацією в ній «Глодоський скарб» (нагадує історію зі скарбом Кубрата). А народ оригінально увічнює історію… Наш знаменитий земляк, письменник — лауреат Шевченківської премії — азербайджанець і українець Григорій Гусейнов зі своєї премії заснував нову — для митців світу і назвав її «Глодоський скарб». Прощались під улюблену польську пісню В. Стафідова «Кава мусиць биць» і «Марш слов’янки», які крізь простуду мужньо дарував наш друг Сашко. Спасибі всім за гостинність і гостинці . А ще дякуємо за нову традицію: ми з О. Антоненком почали «нагороджувати» друзів–поетів — борців за свободу хлібом і сухарями від знаменитого хлібодара, керівника СТОВ «Степ — Агро» Володимира Арсірія, депутата обласної ради, якому даруємо рекламу:
 
В усі свята і в будні сірі
Нас живлять хліб і сухарі Арсірія!
 
(Паски теж були бездоганними у великодній час розговіння). 
Дякуємо за інтерес до Болгарії і до нас представника держадміністрації Інну Дульдієр, начальника відділу культури А. Бондаря, колег–бібліотекарів і кухарів з гімназійної їдальні, техпрацівників будинку культури — за комфорт і оформлення сцени. Не дякуємо місцевій редакції… 
Бажаємо успіхів новоствореній новоукраїнській територіальній громаді.
Антоніна Корінь,
дебютантка в ролі ведучої свята і «нагороджена» в цей же день новим обов’язком — членством у Громадській раді мерії м. Кропивницького
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий