До ювілею Ніни Миколаївни Бредихіної

  • 13 вер. 2018 14:40
  • 1679
    • Стаття До ювілею Ніни Миколаївни Бредихіної Ранкове місто. Кропивницький
     
    Кіровоградщина багата не лише ураном, чорноземами, хлібами, соняшником, а й геніальними, багатогранними людьми. Так, С.Климовський створив популярну пісню «Їхав козак за Дунай», а вихованець Єлиcаветградського духовного училища Д.Крижанівський написав музику до поеми Т.Г. Шевченка «Причинна», що породила пісню зі статусом народної «Реве та стогне Дніпр широкий». 
     
    На її теренах проривався думкою у космос Ю.В.Кондратюк (О.Г. Шаргей) — один з піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів. Тут зростали письменники 
    Ю.І. Яновський,  В.О.Сухомлинський, проходив з боями у Другу світову війну Олесь Гончар. 
     
    З 2008 р. пишеться й видається “Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. Автор-упорядник В.Босько”, де можна дізнатись про надзвичайно цікаві подробиці історії та сьогодення, “пов’язані з Єлисаветградським і Олександрійським повітами та Кіровоградською областю”. В ньому ще немає відомостей про діяльність, творчий шлях кіровоградської письменниці Ніни Миколаївни Бредихіної (Ступенко) — поетеси, прозаїка, члена літературного об’єднання “Степ”, композитора, керівника ансамблю театралізованої пісні “Чиста криниця”, заввідділом мистецтв Будинку культури “Авіатор” Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету, але невдовзі їй знайдеться чільне місце у цьому унікальному й поважному виданні.
     
    Ніні Миколаївні виповнюється кругла дата від Дня народження цього року та навмисне не називаю поважну цифру, бо, окрилена творчістю, вона залишається у золотому бальзаківському віці — вродлива, струнка, загадкова, приваблива, зачарована Словом, Музикою, роботою з дітьми, курсантами, спілкуваннями з колегами й однодумцями! Вона проживає у Кіровограді (Кропивницькому) з 1956 р., тож порахувати роки не важко, але довше перераховувати її книги — їх близько 40! Це справжні шедеври, зокрема поема “Оксана”, 2010 р. про долю Оксани Коваленко  — подругу дитячих літ Т.Г.Шевченка, якій Кобзар присвятив не одну віршовану згадку, сумну думу свого багатостраждального серця:
     
    ...буваю щасливий,
    Як побачу диво — твою красоту,
    Кого ти без мови, 
    без слова навчила
    Очима, душею, 
    серцем розмовлять...
    ... А й досі плачу, 
    і досі журюсь...
    На тебе дивлюся, 
    за тебе молюсь...
     
    “Мар’яна-черниця”, С.— Петербург, 22.11. 1841 р.
    У одній з останніх книг прози письменниці “Романія”, 2018 р. (35-й!) є влучні, правдиві й пророчі слова:                   
     
    Люби цей світ, його розпізнавай!
    Лиш не спали свій особистий рай!
     
    Їх можна віднести до головної Героїні повісті, яка цілеспрямована, наполеглива у реалізації свого життєвого покликання, і такими, як вона, є більшість героїв та дієвих осіб творів Ніни Миколаївни, людей обдарованих, мужніх, чесних, справедливих. Вони йдуть власним, іноді тернистим  шляхом до своєї Мети, але обов’язково досягають її та є справжнім прикладом для підростаючого покоління. Ось лише побіжний перелік поетичних й прозових книг Н.М.Бредихіної: “Холодний Яр”, 2004 р., “Корсунська сага”, 2005 р., “Женьшеневий кущ”, 2008 р., “Іванко Берест”, 2009 р., “Серце степу”, “За покликом душі”, “Колодій”, 2012 р., “Монахова криниця”, “Зоряна”, “Доля”, 2013 р., “Мрійник”, 2015 р., “Підкорені любов’ю”, “Любомир”, 2016 р.
     
    Ніна Миколаївна за фахом хормейстер, тому пише ще й музику, пісні, романси (близько 100!) на свої вірші та слова поетів Кіровоградщини: збірки “П’ятий океан”, 2003 р., “На крилах пісні”, 2003, 2006 рр., дитячі опери, сценарії вистав, виступів керованих нею художніх колективів. Друкувалась у місцевій періодиці: “Кіровоградська правда”, “Народне слово”, в альманахах “Зоря материнства”, 2005 р., “Краплина”, 2007 р., “Мы все из колыбели с названьем светлым Русь”, сборник поэзии, 2008, 2010 гг., “Стихи, рассказы и сказки для детей”, 2013 г., Санкт-Петербург.
     
    Вона частий гість школярів, гімназистів, дитячих інтернатів, музеїв,  бібліотек, бо її світла, щира поезія, проза надихають, вселяють оптимізм, запалюють юні серця, спрямовують на добротворення й вірне служіння Вітчизні:
     
    ...Потік енергії, мов Сонце,
    Зігріє душі, і віконце,
    Що затуляє Ваше серце,
    Відкриється, й тепле відерце 
    Освятить Вас і всю родину... 
     
    “Вибраний”, 2013 р. 
     
    Ніна Миколаївна не минає ветеранів війни, виступає з власними віршами, піснями, керованим нею ансамблем та хористами академії на зустрічах, святах, річницях. Вона сама дитина війни й добре пам’ятає її жахи, голод, розруху, страждання людей:
     
    ... Живим й сьогодні не збагнути,
    Які часи були тоді!
    Як люди вижити змогли?
     Кругом були одні руїни...
    “Корсунська сага”, 2005 р.
     
    Вона із серця виспівує усе, що дорого, щемно, любо, боляче, близько їй, вишукує найпотаємніші слова, епітети, доречні метафори, блискучі порівняння:                  
     
    Зі сцени треба говорити
    Не просто так собі — Горіти!
    І звати Словом за собою! 
     
    “Серце степу”, 2012 р. 
     
    Природне-спадкове й професійне чуття звуків сформували у поетеси  чарівну здатність до творення гармонії слів, що легко приймають будь-яку форму — поезії, прози, пісні. Її проникливо-ніжні строфи то ятряться пам’ятью, то квітують буйним цвітом любимого степу, загадкового лісу, величних гір (“Монахова криниця”, 2013 р.). Після прочитання “Женьшеневого куща”, 2008 р. складається враження, що аплодисменти звучать усюди й скрізь на честь наших славних корифеїв: Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, їх талановитої сестри Марії, незрівнянної Заньковецької, усього українського театру, де поетеса оспівує кожний куточок Хутора Надія і його незмінну господиню, охоронницю, щиру й гостинну Валентину Василівну Тобілевич. І все це легко, органічно, без пафосу, претензій на надмірну похвалу; лише правдивість, чесність, закоханість у справжні цінності національної культури!
     
    Ніна Миколаївна щедро дарує світле натхнення своєї творчо-турботливої душі, могутню силу вродженого хисту, яскраве полум’я доброго, навстіж відкритого серця, засвідчуючи невмирущість, багатство благодатно-благословенного краю Кіровоградщини на непересічні особистості!
     
    Кілька книжечок письменниці випало прочитати підряд, що створило у свідомості стан перебування у казковій країні праведних Мрій на зразок грінівської Грінландії чи Зурбагана. Впевнена — до повного й детального прочитання її творів громадськість ще тільки зріє, коли розпочне з часом їх широко застосовувати у дитячих і молодіжних заходах, як нині “Алые паруса” Олександра Гріна та його чарівні острови Надії, Віри, Любові!
     
    Факт навернення “духовних жебраків” через мистецтво Ніна Миколаївна тонко підмітила у книжечці “Доля”, с. 76, що часто цитую своїм студентам: із океану звичайного життя треба черпати “діамантові розсипи” наших попередників, світочів культури та формувати справжній інтелект, спрагу до пошуку, вдячну пам’ять до славного минулого Краю, держави, виховувати залюбленість у Рідну Землю, її Геніїв!
     
    Письменниця глибоко розуміється на Природі, її твори по праву можна назвати екологічними, переповненими пахощами лісу, гаїв, трав. Кожна строфа, фраза пропускається автором через серце, очищається й загартовується у полум’ї душі, тому досягає потаємних внутрішніх глибин читача, захоплює, запалює, підносить його! Особливо це важливо сьогодні, коли стільки негативу,  безладу, руїни, а Чахлики Невмирущі, Баби Яги правлять кривавий бал.
      
    Ваші, Ніно Миколаївно, “вогники добра” потужно світять на сторінках казки “Іванко Берест”, де сатанинські дії вчасно перериваються, зупиняються, втрачають силу, а добро тріумфує й вкотре нагадує — поняття влади дуже відносне! Ви з честю виконуєте власне надзавдання: у творі набатно звучать Вічні Істини — життя це чудо, поклик, постійний пошук! Мета роботи досягається майстерно, філігранно, без зайвого геройства, лише мандрами у реальні події (без драконів, чаклунів, богатирів!), проявом всюдисущих божественних сил, у образах сучасників, які самі й творять казковий світ, що існує скрізь, завжди, всюди, хоча багато хто з презирством ставиться до цього.
     
    Поза проявом фізичного автор вбачає непорушні Закони світобудови і закликає не зраджувати їх, більше того, письменниця співчуває щоденній жорстокій боротьбі простих людей за Правду, Справедливість у нинішньому прагматичному, жорстокому світі! Ніна Миколаївна протистоїть душею і всім серцем трагедіїї нашої Мови, яка збіднюється, засмічується, принижується через приземленість існування українців, перейманням дрібним, нужденним, побутовим. Вона пропонує інший вимір — мистецтво, творчість, глибинний сенс Мрії, пошук; підносить читача до своєї безмежної фантазії, самозначимості (Іванко Берест), самоствердження (Колодій), самореалізації (Святі чорниці).
     
    Думка автора занурює у драму нашого внутрішнього світу: постійного тиску, залежності, меншовартості, що проявляється у звичках раба, поведінці хуторянина, пристосуванця з мілкою душею, дрібними цінностями. Тільки боротьба за самого себе, власну долю робить Героїв її творів щасливими і одночасно духовно багатими, тобто Ніна Миколаївна виконує ще й роль Цілителя, вказуючи шлях оздоровлення душі і тіла!
     
    Легко й просто письменниця “зупиняє” вождів й творців тисячосторінкових писань:  
    Без науки і молитви тяжко в світі жити! 
    “Вибраний”, 2018 р.
     
    А далі підморгує й посміхається  життєствердним оптимізмом:
     
    Долі не коритись — до мети йти, щоб не сталось!..
    ... Всі сюди приходять з неба,
    Щоб гасити лихо тут любов’ю.
     
    Тому шановну Ніну Миколаївну можна назвати Феєю справжньої української культури, не галасливо-парадної, пустої, а мелодійної, граціозної, тихої, як шепіт річки, глибокої і магічної, вічно відроджуваної Пісні зраненої, щедрої батьківської Землі! Вона — багатогранна особистість з поетично-музикальним талантом, прозаїк, хормейстер, красуня зовнішньої і внутрішньої вроди з потрясаючим запасом творчого духу!
     
    У Вашому, Ніно Миколаївно, виконанні музика й вірші звучать по-новому: зі здоровим ліризмом, лагідно, чаруюче, таємниче! Ваша Мова — оксамитова, афористична, огортає ніжним серпанком, витворює дивні події та Героїв,  їх  стрункі, мужні постаті й впевнено переносить читача у інший вимір:
     
    Спів соловейка серед ночі
    Й чаруючі слова дівочі
    Коханого не відпускали,
    Отак, обнявшись, і стояли.... 
     
    “Едельвейс”, 2015 р. 
     
    ...Він розривав думками душу
    Чи то на море, чи на сушу...          
    Тут і andante, і alegro, очищення душі через страждання:
    Усе життя його кохала,
    І пригортала, й цілувала
    Лиш подумки.
    Прости, коханий,
    Усе минуло, хоч обраний
    Для мене був. Та не судилось
    І та любов немов приснилась... 
       
    Мораль твору чітка й глибока — не зраджуй собі, бо каратимешся усе подальше життя!
    Твори Н.М. Бредихіної не лише лікують душу, тіло, а й омивають ніби з цілющого джерела  благодатного світу автора, який зачаровує мелодикою, ритмом, диханням, словом, діапазоном  щедрої Музи! 
      
     Вашу, Ніно Миколаївно, творчість варто вивчати, наслідувати, дивувати нею світ, оскільки вона — розсипи дорогоцінних мінералів, що віддзеркалюють природне багатство Кіровоградщини і мають бути використані й поціновані за життя!
    Вважаю, що Н.М. Бредихіна достойна Шевченківської преміїї за тверду мораль людяності, співчуття крихкості серця, його чутливості, за плекання істинної краси, чистоти, справедливості!
     
    Щаслива, що прилучилась до Вашої казкової країни добра, високих чеснот, потужного таланту чарівної, скромної Феї Слова, Пісні, Творчості! 
     
    Ви, Ніно Миколаївно, уособлення Голосу України на сцені, на папері, найсумлінніше виконання громадянського обов’язку перед державою, людьми і Богом!
    Зичу подальших творчих злетів, удач, знахідок скарбів нашої незміримо багатої душею й духом Батьківщини!
     
    Тетяна Саєнко, доктор педагогічних наук