Водосвяття. Походження, традиції

16 янв 2019 16:46 0 500 Здоровье, красота
Водосвяття. Походження, традиції
 
Ми продовжуємо цикл публікацій про найдавнішу календарну обрядовість українців. Ці матеріали нам люб’язно надав самодіяльний етнограф і фольклорист з Долинської Володимир Яремчук. Як і автор, ми ніяк не претендуємо на істину в останній інстанції чи на нав’язування комусь своїх поглядів.
 
Автор опирається, як сам каже, на етнографічні джерела двох найвідоміших етнографів: Івана Огієнка та Олекси Воропая, а також на власний досвід. 
Після вшанування небесного вогню (Різдво Сонця) годилося вшанувати і другу світотворчу стихію — воду. Вода — символ жінки-народительки, вона — оте первинне море, із якого, за колядками, постав світ:
 
«Коли не 
було з нащадасвіта, 
а тільки було синьоє море, 
А серед моря — 
зелений явір, 
на явороньку — 
три голубоньки.
Радоньку радять, 
як світ сновати…»
 
Вода завжди була шанованою в нашому народі. Нині її, вшановуючи, подають як святу воду. Однак народна традиція зберегла і поняття про так звану непочату воду, яка є найбільш помічною і чудодійною. Непочатою водою в селах називали воду, набрану з криниці тоді, коли з неї ще ніхто цього дня не брав води, себто до схід сонця. Чому така вода здавалася особливою? Бо вона за ніч прибувала із земних надр, була ніким не діткнута, не осквернена чиїмсь брудним відром, чиїмись недобрими думками і намірами. Вона — незбентежена, несхвильована, не зіпсована.
 
Фізики й хіміки кажуть сьогодні про особливу структуру води, коли три молекули її зв’язані в один комплекс. А ті комплекси в чистій воді ще й утворюють особливі просторові структури. Така вода найбільше придатна для організму. Досить у цій воді порушити природну незбурену структуру, як вона втрачає свої властивості і вже, залежно від ступеня забрудненості, може бути не такою доброю, а то й зовсім недоброю (приміром, вода з похорону…)
 
Можна скільки завгодно сперечатись про істинність вищенаведеного, однак знайдеться дуже мало людей, які бодай би раз не зверталися до свяченої чи непочатої води. Непочатою водою в принципі є вода, що витікає з джерела: вона щойно народилася під землею; такою є і дощова та тала вода, бо вона змінила агрегатний стан; такою є щойно сконденсована вода — роса. Хто з нас не праг пити саме джерельну воду? Хто не знає м’якості дощової чи талої води? Хто, якщо й не качався, то не ходив із радістю босоніж по росі? Звідки це? Від інтуїтивних знань…
 
Наша церква каже про особливий стан води в ніч із 18 на 19 січня. А в католиків — це вода в ніч із 5 на 6 січня (той же різнобій в літочисленні). То коли ж вона — особлива? Вибирати вам. Як на мене — особливою є справді непочата вода. Не перевіряв, але кажуть, що добрі слова, вимовлені до води (а це і є молитви), можуть поліпшити стан води.
 
Колись давно наші прапредки вшановували 5-6 січня богиню води, дружину верховного бога Сварога — Ладу. Вона ж — Коляда. Вона ж — Дана. Такий різнобій в іменах можу пояснити тим, що колись в єдину землю об’єдналися різні етноси, котрі мали кожен свою назву для богині води. Найпоширенішим все ж було ім’я Дана, що й відобразилося в назвах рік: Дунай (Данай), Дон, Данапріс. В наших піснях часто зустрічається Дунай, але це — не власна назва конкретної ріки, це — назва річечки, струмка взагалі і мала би писатися з малої літери.
 
І нині на водосвяття на річках, ставках та озерах в льоду вирубується ополонка, як правило — хрестоподібна. Спішу заперечити тим, хто скаже: отож традиція таки християнська! Подекуди й досі ополонки вирубуються у вигляді рівнобічного хреста. А це — знак сонця. Річка 5-6 (18-19) січня нібито символізувала річку Іордань, чому це свято зветься ще й Йорданню.
 
Вирубаний з ополонки хрест ставився поряд і обливався буряковим квасом, про що прекрасно написала в своєму романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко. Чи в цьому обливанні є сакральний зміст, чи робилося це для кращої помітності ополонки — сказати не можу. Нині вода освячується священиками. Її набирають в різні посудини і користуються нею. У селах хрести на дверях малювалися священиками практично в кожній хаті.
В такій ополонці купалися і купаються нині для збереження здоров’я. 
 
Народна традиція не зберегла, на жаль, пісень про водосвяття. Чому? Бо такі пісні жорстко переслідувалися церквою. Шкода! Впевнений: ми втратили чималий шмат прекрасного фольклору. А з ним і велику кількість сакральних обрядових дій. Щоправда, обрядові дії обливання, скроплення, занурення у воду збереглися в інших календарних і родинно-побутових обрядах. Усі вони передбачають використання свяченої чи непочатої води. Тож традиція остаточно не зникла.
 
Здається мені, освячення води в січні не було випадковим, бо ця стихія в кінці лютого мала міняти агрегатний стан, пробуджуватися слідом за сонцем до життя, до нового циклу, починало діяти нове коло. Але про це — за місяць.
 
Володимир Яремчук 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий