Великдень. Великодні традиції кропивничан

24 апр 2019 15:08 0 1554 Быт, кулинария
Великдень. Великодні традиції кропивничан
 
Сьогодні в традиційному уявленні більшості людей Великдень, Пасха і Воскресіння Ісуса — одне і те ж, тотожні свята. Та це, однак, далеко від правди.
 
Пасха — термін іудейський. Його етимологія лежить в площині поняття «пройти мимо», «обминути». Іудейське «песах», чи «пейсах», означає саме це. Термін веде свій початок далеко до часів народження Христа. Книга «Вихід» розповідає, що Господь розгнівався на фараона, котрий тримав у полоні іудейський народ і в покарання винищив єгипетських немовлят.
 
«Опівночі Господь уразив усіх первістків на землі єгипетській, від первістка фараона, що сидить на престолі, аж до первородного полоненого, що у в’язниці, і кожного первородного із худоби».(Вих., 12:29).
 
Аби карателі обминули доми єврейські, євреям було рекомендовано вимастити свої ворота кров’ю жертовних ягнят —  і тоді, побачивши знак, карателі «пройдуть мимо». Чи бачите ви тут щось від Христового воскресіння? 
 
Тим паче, що Пасху… відзначав і сам Ісус. Отож Пасха — не Воскресіння.
 
Але ж Пасха —  і не Великдень. Навіть саме звучання терміну вказує на його слов’янське походження і, як зовсім неважко зрозуміти, означає те, що означає: великий день. Про що йдеться? А йдеться про те, що 22-25 березня день і ніч урівнюються, а далі починається приростання дня: день стає великий. Ото і весь велик-день. І святкували його 25-30 березня.
 
Наші прапредки орієнтувалися на рух небесних світил, опиралися на первинні знання з астрономії, отже були, значною мірою, матеріалістами і науковцями. Ідеалістами вони були тому, що під впливом окремих соціальних верств та власних обмежених знань обожнювали ці явища. Але ж і Великдень у наших предків існував задовго до народження Ісуса.
 
Та сталося, як сталося. Адаптуючи наш древній світогляд до своїх потреб, християнська церква не просто адаптувала його, а підім’яла під себе, вносячи велику плутанину в суть свят. Отак і сталося зрощення і виникнення дивного агломерату Пасхо-Великодньо-Воскресіння. Не хочу цим нікого прикро вразити. Не хочу нікого нікуди кликати. Кличу тільки піддавати аналізу.
 
Великодні обряди в Україні такі самі багатоманітні, барвисті, радісні, як і інші українські народні обряди, бо наш народ — оптиміст і життєлюб. Чіткої часової чи сутнісної межі між веснянками і власне великодніми обрядами не було. На Великдень (раніше — в 20-х числах березня, а нині — тоді, коли святкують Пасху) звучали ті ж веснянки і проводились весняні ігри, про які ми вже казали впопередній публікації.
 
Однак Великдень мав і свою маленьку специфіку. Вона в тому, що саме до цього свята готувалися і готуються крашанки, мальованки, крапанки і писанки (пояснення, можливо, потребує тільки термін «крапанки» —  це мальованки, на які візерунок наносився не у вигляді мазка, а у вигляді крапочок). Яйце здавна, з дохристиянських часів, є моделлю Всесвіту. Тож прикрашальні маніпуляції з ним на Великдень мали чисто магічно-сакральну і заклинальну суть.
 
(Між іншим, писанки і випечені високі паски тривалий час церквою засуджувалися, бо це не що іншого, як той же релікт фалічного культу…)
 
У виселенців з Чорнобильської зони, наприклад, досі зберігся обряд, коли шкаралупи від фарбованих яєць викидаються на воду, щоб вони на сороковий день допливли до Вираю, — місця перебування душ предків. Це поминальний обряд. Якщо ви додасте до давньої дати проведення Великодня (25-30 березня) сакральне число 40, то прийдете до першої декади травня, до Русалій, коли, за уявленнями наших предків, душі пращурів тимчасово приходять на землю.
 
На Великдень у нас, на Східному Поділлі (західні райони нашої області) один з основних обрядів — це водіння Шума. Вслухайтеся — Шума. Це дохристиянське божество повносилої зелені, молодого лісу. У якому зв’язку з ним Христос? Тим часом, із запровадженням християнства, Шума водили саме довкола церкви. Молодий, показний хлопець одягався у зелень чи, принаймні, брав посох із зеленими стрічками і зеленим гіллям — і його водили довкола церкви. Дівчата при цьому вигадливо сплітали руки, символізуючи заплітання віночка, котрий був і оберегом, і шлюбним атрибутом.
«Ой нумо, нумо, заплетемо Шума. Шума заплетемо, гуляти підемо».
 
Далі ця великодня веснянка анічогісінько не має із воскресінням Ісуса (хіба що чітко вказує на воскресіння зелені, котра уже має силу шуміти), а є чисто побутовою. У ній Шум ходить по діброві, а Шумиха рибу ловить. Та ще й випиває при цьому: «Що вловила, те пропила, дочці шуби не купила…»
 
Із Великоднем пов’язаний і ще один, передвеликодній обряд, але він, так би мовити, плоть від плоті Великодня: освяченою на Вербну неділю вербою люди хльоскають одне одного, аби був здоровим: «Не я б’ю, верба б’є, здоров’я дає. Недалечко червоне яєчко». Сама Вербна неділя (Вербниця) — релікт давнього пошанування зазеленілих дерев. Вона — теж із язичницьких часів.
 
І до цього часу на Великдень усі мають просити прощення один в одного, не гніватись, а то й масово переціловуватись.
Подекуди саме на Великдень водили Насточку по місточку з рук, бо тоді і траплялися перші грози. Тоді ж проводилася весняна гра «Терем»: жінки і дівчата бралися в колі за руки, зводили їх догори — і це був їх терем.
 
«Ой чи спиш, чи чуєш, як на горі дзвонять, гаївки виводять?
Дівки, молодиці збудували терем…». 
 
Далі вихвалявся їхній терем, у який вітер не залітає і красу не вивіває.
 
Потім дужі чоловіки ставали в коло, на плечі їм ставали легші юнаки і підлітки, а на плечі тим, у третій поверх, ставали хлопчаки. Так творився чоловічий терем. Виконувалась та ж пісня, але в терем чоловіків, згідно із жіночою піснею, вітер залітав і красу вивівав.
 
Часто після Великодня, якщо наставало стійке тепло, починались гуляння на вулиці. Але якщо його й не було, то все одно Великодні гуляння були першою «вулицею» після зими. На цьому гулянні вулиця топталась, щоб швидше тепло приходило.
«Ой вулиця та широкая, чого трава не зеленая?»
 
І традиційно величались дівчата у червоних чобіточках із золотими підківочками і ганились парубки у чоботищах і рядняних онучищах.
Як нам, прагматичним і злим, бракує нині цієї доброти і щирості! І що з того, що хтось те вважає наївністю? Жити з цим усім легше. І красивіше. І людяніше. 
 
Володимир Яремчук
 
Великодні традиції кропивничан
 
Найдавніше християнське свято — Воскресіння Христове, або ж Великдень, цього року випадає на 28 квітня. Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка настає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. 
 
Це свято символізує собою закінчення семи тижнів Великого посту, одного з найсуворіших постів. 
 
Українські великодні звичаї
Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!». Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових великодніх страв: пасок, крашанок, ковбаси, хрону та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».
 
Яких традицій дотримуються кропивничани?
 
Микола Цуканов:
Більшу частину мого життя займає радянський період, коли це свято, м’яко кажучи, не афішувалося. Але це не означає, що ми його не відзначали. У сім’ї в цей день рано-вранці всі збиралися за святковим столом. Яйця бабуся завжди фарбувала рослинними барвниками, наприклад, цибулинням. Із народженням сина і хрещенням його в Спасо-Преображенському соборі для нас стало традицією відвідування церкви в святкові дні. А також у складні періоди життя ми теж ходимо до церкви. На Великдень ми намагаємося відвідати старі, як прийнято називати, намолені церкви в нашій області та за її межами. Прекрасна церква у нас у Бірках, Розумівці Олександрівського району та в Іскрівці Петрівського району, де перебувають мощі святого мученика Миколи.
 
 
 
 
 
 
 
Аліна Поддєніжна:
У нашій сім’ї дотримуються традицій святкування Великодня. Щороку ми збираємо святковий кошик і йдемо зранку до церкви освячувати їжу. Якихось особливих традицій у нас немає. Просто вся сім’я збирається разом за святковим столом.
 
 
Людмила Білецька: Напередодні свята ми готуємо дуже багато страв, адже сім’я у нас велика. З’їжджаються мої діти, онуки приходять. Навіть правнучка приводять маленького. До церкви вже не ходжу, здоров’я не те, але діти на ранок приносять освячену їжу та воду. А напередодні ми з онуками розмальовуємо яйця. Я за старими технологіями — в цибулинні варю. А діти — фарбами вже зварені яйця розмальовують. 
 
Аліна Віхтоденко:
Ми разом із мамою та бабусею щороку фарбували яйця так, як це раніше було. Це не фарбою чи наклейками обліпити, а треба зварити їх у цибулинні (вони тоді помаранчеві стають) або ж у буряці. До церкви також разом ходимо, хоча чомусь постійно запізнюємося. У кошик кладемо небагато їжі. Бо ще бабуся казала, що в корзину треба класти те, що ти з’їси. Нічого викидати не можна, навіть шкаралупу від яєць. Також ми постійно освячуємо ключі від машини, традиція у нас така в сім’ї. 
 
Надія Паливода:
Через ці вибори свята в душі ніякого. Великдень ось буде через тиждень після виборів, тому цього року відійде на другий план. Але звісно, що будемо яйця фарбувати і відзначати свято Великодня. У нашої сім’ї є дуже гарний набір воскових олівців. Ними можна малювати по ще гарячих яйцях, після чого опускаєш їх у фарбу. У нас з дитиною це називається «вечір художників», їй дуже цікаво. І якщо раніше нам доводилося о 6-й ранку їхати в центр святити кошик, то тепер у нашому районі з’явилася церква, куди ми і підемо.
 
Варто зауважити, що свято Воскресіння Христового вважається центральним святом у багатьох національних календарях більшості шанованих країн світу. В Україні цей день закріплений на законодавчому рівні, відзначається відповідно до наших традицій і нашої національної культури. Зі святом вас і ваші родини!
 
Аліна Кулик
 
Читайте також: Чому “гендер” сприймають вороже? (ВІДЕО)
 
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий