Віддячив убивством

  

 

21 листопада 2009 року десь після обіду до Кіровського райвідділу міліції м.Кіровограда звернувся п’яний, як чiп, чолов’яга. Він повідомив, що хоче зробити щиросердне зізнання. Черговий ошелешено слухав громадянина і не міг до пуття його зрозуміти. Він хвилювався, плутався, перескакував з одного на інше. А річ була в тому, що п’яненькій нібито знав місце, де прихований труп жінки. Може, тому, що чоловік був у нетверезому стані, а вірогідніше, що співробітники міліції не звикли до таких зізнань, до цього повідомлення поставилися несерйозно. А простіше кажучи — безвідповідально, як на мене. Хоча і виїхали на вказане місце, але нічого там не знайшли і заспокоїлись. Навіть проінформували про пригоду УМВС області, вважаючи це повідомлення п’яною маячнею.

 

Але чоловік того ж дня, а точніше, десь після 8-ї години вечора знову з’явився в райвідділку. Цього разу на його шляху трапився начальник карного розшуку Микола Храпаченко. Якби не він, то результат візиту був би, ймовірно, той же. Він разом зі своїми колегами після закінчення робочого дня вийшов із адмінбудівлі, щоб викурити по сигаретці і попрощатися. В цей час до нього і підійшов неохайно вдягнутий, у стані алкогольного сп’яніння все той же 43–річний заявник. Знову, як і раніше, він повідомив, що допомагав своєму знайомому приховувати труп жіночки.

 

Почувши це, капітан Храпаченко почав розпитувати про обставини трагічної події. Так він дізнався і про те, що останній уже звертався до міліції…

У свою чергу Микола Юрійович, будучи професіоналом своєї справи, відразу зметикував, що до чого. «Диму без полум’я не буває», — вирішив він.

 

Час був пізній. Дома його з нетерпінням чекали рідні на сімейне свято. Але інтуїція підказувала, що святкування доведеться відкласти.

Взагалі сищик потрапляє додому частіше тоді, коли діти вже засинають. Нагадаю, що в той рік міський відділ міліції було ліквідовано (чергова примха МВС!), а тому навантаження на Кіровський та Ленінський районні відділи збільшилось майже вдвічі.

 

Не гаючи часу (адже з кожною хвилиною заявник міг протверезіти і відмовитись давати показання з цього приводу), капітан вирішив невідкладно перевірити тривожний сигнал. Для цього він разом із слідчо–оперативною групою виїхали в мікрорайон Арнаутове, де в лісосмузі навпроти вулиці Дунайської виявили накриту гілками та сміттям велику господарську сумку, в якій знаходився труп молодої жінки з ознаками насильницької смерті. Вона була худорлявої статури, і для того, щоб тіло помістилося в сумці, їй зламали хребет.

Труп, як і годиться в таких випадках, відвезли до обласного моргу і призначили відповідну експертизу для встановлення причини смерті, а також порушили кримінальну справу.

 

Наступного дня, починаючи з 6–ї години ранку, закрутився маховик оперативно–розшукових заходів, у ході яких були затримані фігуранти згаданої справи. І, насамперед, 21–річний офіційно ніде не працюючий Володимир П., який займався нелегальним перевезенням громадян на власному авто. Раніше не судимий, хоча і потрапляв у поле зору карного розшуку.

 

До справи впритул підключилися молоді, але вже досвідчені сищики Валерій Хромочкін та Микола Шевченко, які були шоковані показаннями садиста. Хоча обидва на той час пропрацювали в карному розшуку не один рік і чимало чули й бачили на власні очі. Зловмисник спокійно розповідав, як і за що катував нещасну жіночку. М.Шевченко зумів емоційно притиснути нелюда, внаслідок чого останній почав давати більш правдиві свідчення щодо вчиненого і не перекладати провину на потерпілу, як він спочатку це робив.

По суті справи ніхто і ніколи не дізнається, як насправді діяв злочинець. Лише одна людина, яка могла підтвердити чи спростувати його свідчення, була вже мертва. Зловмисники завжди перекручують обставини вбивства, намагаються винити у всьому жертву, яку вони відправили на той світ, — це загальна тенденція.

 

Під час допитів лиходій визнав, що він припалював беззахисній потерпілій шкіру розпеченим на газовій плиті металевим предметом, ґвалтував її палицею (!) і просто нещадно бив. Можна уявити, що відчувала нещасна жінка перед власною смертю...

 

Побачивши жертву непритомною і вирішивши, що вона віддала Богу душу, зловмисник вирішив замести сліди. В цей час до нього в гості нагодилися два товариша по чарці, яким він і запропонував винести тіло закатованої жінки на вулицю, де її й покинули біля смітника. Наступного ранку проходячи повз смітник він випадково побачив, що потерпіла ще жива, але втратила можливість самостійно пересуватися.

 

Можливо, зрозумівши, що накоїв, або злякавшись неминучого покарання, злочинець заніс потерпілу назад до квартири, де взявся її лікувати. Робив їй ін’єкції з придбаними в аптеці вітамінами і навіть намагався накласти на переломи гіпс. На запитання, чому він вирішив позбавити життя свою добру знайому, яка його та родину з дітьми влітку оздоровила за власнi кошти на морі, відповів таке. Він вважав, що остання, на його думку, викрала у нього з помешкання особисті речі, тому тривалий час за допомогою молотка та інших підручних засобів проводив «допит» потерпілої і водночас завдавав нещасній тілесні ушкодження по голові та тулубу. Внаслідок яких та розриву внутрішніх органів, як показала судмедекспертиза, через декілька днів потерпіла і померла вдома у свого ката. І знову за допомогою своїх спільників зловмисник позбувся тіла; на цей раз вони вивезли його в сумці до лісосмуги, розташованої поблизу мікрорайону Арнаутове, де закидали хмизом та сміттям.

 

Треба звернути увагу ось на що в цій трагедії. Справа в тому, що цей особливо тяжкий злочин міг назавжди залишитися нерозкритим. Оскільки потерпіла була, по–перше, громадянкою сусідньої держави, по–друге, самотньою, і близьких родичів в Україні у неї не було. Тому, звичайно, її зникнення залишилось просто непоміченим. Насамперед тому, що за місцем попереднього проживання її знайомі вважали, що вона оселилася на території України, а тут би гадали, що вона повернулася додому. Ось на що і розраховував злочинець, сподіваючись приховати кінці у воду.

 

Її труп також могли ніколи не знайти, адже зловмисники присипали сумку хмизом і сміттям у зовсім безлюдному місці. А пізніше могли б і закопати у землю. Знаю такі випадки. Більше того, вбивця міг і фізично усунути свідків.

 

На моє глибоке переконання, справжнім мотивом злочину була користь. І тільки вона! Справа в тому, що потерпіла прибула до України задля отримання спадщини, а вона була досить значною і складалася з проданої нерухомості. Декілька місяців разом з майбутнім душогубом П. провела безтурботне життя і, як я вже зауважив, розраховувалася особисто за відпочинок його родини на морі.

 

Не знаю, скільки у неї залишилось коштів, але хто ними заволодів, читач, зрозуміло, здогадається. І не за такі гроші людей відправляють в інший світ.

Після закінчення розслідування справи начальник Кіровського РВ Анатолій Вітюк подякував сищикам за викриття злочинця, а ось заступник начальника УМВС Роман Кравцов розкритикував Храпаченка за перше невдале реагування на повідомлення про надзвичайну подію, хоча очільник карного розшуку особисто тоді не виїжджав.

 

Декілька слів про сищиків, які «розкрутили» цю історію. Майор Микола Храпаченко, який в органах з 1998 року і майже всю службу пропрацював на оперативних посадах, зараз на заслуженому відпочинку. Хоча, вже знаходячись у відставці, с початком гібридної війни на сході держави у 2014 році був поновлений на службу у складі батальйону міліції «Кіровоград» (у подальшому перейменований на «Святослав»), звідки звільнився у 2017 році з посади заступника командира роти.

 

 

Згадує Микола Храпаченко: 

— Судові засідання по даній справі тривали декілька років, і нелюда було засуджено до 15 років позбавлення волі. Під час відпрацювання по нерозкритих кримінальних правопорушеннях садиста додатково було викрито у вчиненні серії майнових злочинів. Але вже у 2017 році його звільнили, мабуть, за так званим «законом Савченко», а можливо, й з інших гуманних причин. Як би там не сталося, він на волі, а жертва у землі. Цей випадок зайвий раз нагадує, що люди дуже довірливі! Це добра риса, проте з малознайомими потрібно бути дещо обережнішими.

 

Веніамін Янішевський