З писаної торби Світлани Тимко

1 июля 2020 16:53 0 742 Искусство, литература
З писаної торби Світлани Тимко
 
Світлану Тимко знаю заочно, за її гуморесками, які приходили поштою ще у 80-90 рр. минулого століття у газету «Молодий комунар». Там я позаштатно допомагала Валерію Гончаренку, нашому керівникові молодіжної літстудії «Сівач», розбирати завали щедрої тоді літературної пошти, відбираючи перли для літсторінки «Гроно» та гумористичних «Вітряк» і «П’яте колесо», а також у рубрику «Заочна студія «Сівач», куди я писала огляди цієї пошти, які складалися переважно із того, що не могло потрапити до названих сторінок.  
     
На них засівалось літературне «зерно», а сюди йшов відсів – «полова». Але щоб не відвадити читачів, не образити початківців (хоч і сама ж була такою), я старалась із рукописів таких «відтручених» авторів вибрати хоч строфу, рядок, слово, образ, аби вже хоч тільки прізвище в газеті згадувалось. Після цього в «Комунар», як в Юрмалу, знов приходила «нова хвиля» листів. 
 
Хтозна, може, часом, я робила цим дописувачам ведмежу послугу, яка сприяла розквіту графоманства? Але такі вперто-невтомні, наполегливі таланти з народу, як С.Тимко все писали і друкувались. Схвалювали ті окремі публікації і В.Бондар, і П.Селецький, і «сам» В.Гончаренко. А я знов розгрібала гімалаї листів та готувала авторам у міру толерантні відповіді, типу: «те-то і те-то Вам непогано вдається, але от того-то – не вистачає, або й духу нема. Так що, побільше читайте справжніх класиків і сучасників, набирайтесь розуму й Божого дару, приїздіть у «Сівач», передплачуйте нашу газету і т.д. Ждем Ваших нових «шедеврів». І «шедеври» не барились… А нас, початківців, до Дня преси (5.05) запрошували в редакцію, дякували за зв’язок з газетою, «семінарили», нагороджували, як і годилось, грамотами. Золоті були часи для розвою «Красного писемництва»! (Так любив повторювати наш «бос» і «шеф» – мусянжово-рахманний і пристрасний Валерій Гончаренко.)
Ось у такому середовищі змолоду відточувала Світлана Тимко і своє перо.
 
Але це – приказка, а «казка» – у новій її книзі. Зазирніть мерщій у зміст. Ви там знайдете трохи більш як півсотні гуморесок. Частина з них створена ніби в новому жанрі не то сатиричного гумору, не то гумористичної сатири. Бо вміє Світлана Тимко з народною лукавинкою писати про серйозне, здобрюючи гумореску насмішкою, періодично успішно граючи то роль своїх, «пропісочених героїв, то роль авторки-коментаторки. Гострий погляд її виловлює не зовсім звичні, а свіженькі вади окремих людей, перо «виколупує» з буття і побуту окремі смішні (а то й шкідливі!) риси в наших діях, вчинках, помислах, поведінці, зовнішності. Але крізь це хмаровиння все ж проглядає сонячне майбутнє. 
 
Гумор – ментальна риса українців. Коли читаєш С.Тимко, мимоволі згадуєш славну галерею наших пересмішників: С.Руданського, О.Вишню, О.Ковіньку, М.Годованця, С.Олійника, Б.Чамлая, П.Глазового. А олександрівське «гроно» особливо веселе, бо тут гуморять: А.Кримський, А.Курганський, В.Краєвський, В.Шевченко. Гумористичне «полум’я» нині розводить жінка. Тепер і ми коло нього грітимемось. 
Від добрих учителів за перо авторки зачепились кращі риси. А щодо змісту – то в цій книзі ви знайдете гумористично-плачевну історію України за 20-річчя її незалежності. «Повезло» потрапити в тенета цієї гіркої правди і нардепам, і їхньому різновиду – «тушкам», і варіантам владних «реформ», і розмаїтим зразкам кризи…
 
Шахраї та злодії, пройдисвіти, ледарі, алкоголіки, брехунці, жебраки поневолі, «дзвонарі від влади», «історичні міняйли» – серед «героїв» – їхні імена. 
Збірка інформативно насичена, як підручник. Дізнаєтесь із неї про все, що турбує нас, пересічних і непересічних. Наприклад, буде чи ні кінець світу; про що дбають майбутні даїшники; як позбутись песимізму; хто, як і на кого працює і що з того має. Почерпнете чимало й намотаєте на вус. Дивись, пригодиться у житейських бувальцях, у центрі України і на її велетнях. Наближені до народних анекдотів гуморески С.Тимко дарують нам науку, подану через гумористичний майстер-клас того, як не треба жити. 
Візьміть із писаної торби С.Тимко ці знання в дорогу. Адже все, що знаєш і вмієш, за плечима не носити.
 
Після цієї книжки «Гірку правду не купиш» у неї вийшло ще кілька книг, які є в нашому літературному музеї. На жаль, серед літературного жіноцтва, гумористок і сатиричок не густо. Доказ – статистика з антології сміху «П’яте колесо», де 23 автори-земляки назвали 55 дорогих своїх наставників, з яких би вони склали міжнародну збірну команду веселих літераторів. Серед співавторок було нас дві: Ольга Полевіна і я. А серед причетних до сміху жінок одна я назвала Надію Теффі. Жаль, тоді серед упорядників антології В.Могилюк, ще не знав Світлану Тимко. Тепер її знають в Україні. Нещодавно авторка з Олександрівки відзначила свій ювілей. А її книги серйозно і з гумором продовжують боротися з негараздами. І це – солодка правда. Нехай додасть вона здоров’я і гумору Світлані Тимко.
 
Антоніна Корінь, співробітниця
літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого
 
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий