Соціальний працівник для хворих діток на туберкульоз – це і мама, і друг, і порадник
Вони знають Таню, виглядають, ідуть до неї на зустріч, обіймають. Вона поправляє своє каштанове волосся, бере на руки маленького хлопчика Єгорку. Разом ідуть до ігрової кімнати в протитуберкульозному диспансері (зараз називаються Кіровоградський обласний фтизіопульмунологічний медичний центр). Він бере свою улюблену машинку.
- Ти кашу поїв сьогодні? – запитує Таня. Півторарічний хлопчик киває голівкою на знак згоди, тримає її за руку. Йому тепло і з Танею, і з медсестрами, які його лікують і забавляють. Так тепло, як могло бути з мамою. Та мами в нього немає, тепло і підтримку в подоланні хвороби отримує від інших жінок.
До кімнати забігають інші хлопчики і дівчатка. Інші маленькі борці з туберкульозом. Після хорошого сніданку, випили всі протитуберкульозні препарати, далі можна гратися. Уже кілька місяців вони живуть у лікарняних стінах. Усі лежать без батьків, бо хтось із дитячого будинку, а над кимось ще не встановили опіку.
Таня з усіма вітається, розпитує, як пройшов учорашній вечір, що снилося, чим займалися. Дітки розповідають то про книги, то про гру в пазли, то про "кухоньку", то про розмальовки. Це все є в ігровій кімнаті, яку, до слова, обладнали волонтери благодійної організації "100 відсотків життя. Кропивницький".
Таня уважно слухає кожного.
Працювати із дітками, хворими на туберкульоз, дівчина почала восени торік. До цього, у БО "100 відсотків життя. Кропивницький" здійснювала ДОТ-супровід дорослих хворих на туберкульоз. Раніше ж працювала у Новомиргородському протитуберкульозному диспансері. Так плідно з дітками не працювала, та минула осінь для неї стала викликом. Адже не знала, чи зуміє достукатися до маленьких борців з туберкульозом.
- Зуміла, - каже сміливо. – До кожного знайшла свій золотий ключик. Я дуже прониклася історією кожної дитинки. Ці дітки великі молодці. Вони довгий період перебувають у лікарні, без батьків. Самі приймають препарати. Вони молодці, що витримують цей шлях.
У лікарні була одна сім’я – старша дівчинка і її молодший братик. Так ця сестричка була хлопчику за няню. Їхня мама померла через туберкульоз… Вони знають, як це - втрачати рідну людину через хворобу. Тому самі приймали всі таблетки. Зараз вони удвох успішно пройшли стаціонарне лікування. Хлопчик уже завершив лікування, а дівчинка ще продовжує амбулаторно доліковуватися вдома. У них є опікуни, вони під наглядом, - розповідає соціальна працівниця Тетяна Чеглатонєва про свою роботу і діток, якими опікується у проєкті "100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині".
У цей час до неї знову підходить Єгорчик і вона згадує, як він потрапив у лікарню зовсім крихітним хлопчиком з дитячого будинку.
- Його всі на руках носили, у візочку катали, він бавився іграшки, які йому передали з благодійної організації "100 відсотків життя. Кропивницький". Він у мене на супроводі був пів року. У протитуберкульозному диспансері проходив лікування близько року. Він тут поправився, навчився ходити і вимовляти перші слова, - розповідає історію Таня.
Дітки з туберкульозом часто стикаються із супутніми захворюваннями, потребують підгузок чи додаткових обстежень. Тоді соціальна працівниця звертається до партнерських організацій чи добродіїв.
- Я розумію, наскільки важливе харчування діток під час лікування туберкульозу. Тому від нашої організації я передаю сертифікати на продукти харчування. Це суттєва допомога, адже потрібно дбати про якісне харчування, - додає соціальна працівниця.
Загалом, за рік, під соціальним супроводом у Тетяни Чеглатонєвої було п’ять діток, які проходили стаціонарне лікування. У лікуванні дитячого туберкульозу важлива підтримка соціального працівника, про це запевняють у БО "100 відсотків життя. Кропивницький".
- Туберкульоз - дуже важке захворювання, яке потребує тривалого лікування. Для дорослих це важко, а для діток тим більше. Вони в стаціонарі залишаються сам-на-сам з хворобою. Адже медичні працівники не в силах кожному приділити багато уваги. Тому соціальний працівник для наших підопічних – це і мама, і друг, і порадник. Людина, якій можна довіритися, попросити про допомогу, розказати про найсокровенніше. Дітки потребують тепла, уваги, любові – це, мабуть, є найбільшим стимулом прийому протитуберкульозних препаратів для якнайшвидшого одужання, - коментує адміністративний помічник БО "100% життя. Кропивницький" Наталія Брайченко.
Вікторія Семененко
Р.S. На момент виходу статті Єгорка успішно завершив лікування туберкульозу.
Фото Ігоря Філіпенка, інформаційна агенція CBN
