Кропивницький шарварок № 7

  • 26 лип. 2018 11:49
  • 1186
    • Стаття Кропивницький шарварок № 7 Ранкове місто. Кропивницький
     
    Антоніна Корінь
    Пародія на вірш Петра Селецького (ІМЕНИННИКА!)
     
    Подалі, я так порішив, –  
    У джунглі малин, споришів…
    Я визнав, кохана, таки:
    З нас кожен прощенний прощанням…
    І в кожного доста причин, 
    Хоч зрідка розради шукати
    У нетрях малин, споришів,..
    У хащах любистку і м’яти, 
    Подалі від марев  пихатих, 
    У світі червневих дощів.
          
     
    П. Селецький, Осінній звір
     
    Кохана, ну визнай, молю:
    З нас кожен прощенний прощанням.
    Повір, ще тебе я люблю, 
    Ще вмію балакать про щастя.
    Та в кожного доста причин, 
    Погодься – вагомих, доречних – 
    Підсісти в чийсь «Мерс», а чи «Джип»
    Й скакнути за містом у гречку, 
    Подалі від кави й кущів 
    У світі липневих дощів…
    Бо марева звичні й пихаті, 
    Їй-Богу, дістали вже в хаті!
    Штрикни ж мене, бісе, в ребро, 
    Благаю! –  Селецький Петро.
     
    (Мрійлива пародія від Антоніни Корінь)
     
    Олександр Антоненко
    Інструкція з написання коломийки
    від Олекси Антонюка* 
    з чотиригірної Новоукраїнки для мешканців Кропивницького
     
    По-перше, не обов’язково їхати у Коломию, а чи взагалі у Карпати, щоб написати коломийку на карпатсько-кропивницькому діалекті. Мені достатньо було для цього підговорити свою внучку Валерію, якій сім років і чотири місяці і яка закінчила перший клас школи на Ковалівці. Вибір упав на неї через те, що її бурхливий темперамент повністю відповідає її майже хлопчачому імені і вона з двох років має на долонях мозолі від усіх спортивних знарядь, що на дитячих майданчиках Ковалівки, Кропивницького, Черкас, Миколаєва і всього Чорноморського узбережжя. 
    «Лєро, —  сказав я, — а чи не пора тобі взяти батьків, повезти у Карпати, зводити їх пішки на Говерлу та карпатського колориту набрати, щоб нам потім коломийку написати?»
     
    За нею не заіржавіло! Дзвонить через деякий час: — Дідусю! Ми за дві з половиною години піднялися пішки на Говерлицю, з неї — на Говерлу, а спускатися будемо по іншій, по «опасній тропі». Вона крутіша, проходить по вузькому кам’янистому хребту, а головне, що там може нас перестріти «чорний гУцул»! 
     
    Нічого робити — лізу в «Інтернет». З коломийками зрозуміло. Це — короткі пісеньки і приспівки до танцю. Традиційна жанрова структура: дворядкова силабічна строфа, кожен рядок якої складається з 14 складів, або з чотирьох строчок — 8,6,8,6 складів. Коломийковим віршем часто користувався Т.Г.Шевченко, ним, до речі, написаний і Гімн України. А от з «чорним гУцулом» — складніше. Таємничі легенди і повір’я Карпат говорять про нього пошепки. Той, хто не народився верховинцем, той нічого не може зрозуміти з того шепотіння (навіть «дядько Гугл» не може точно пояснити), але одне ясно, що зустріч з «чорним гУцулом» нічого доброго не віщує.
    З отриманої від внучки інформації вийшла така собі коломийка на карпатсько-кропивницькому діалекті:
     
    Йой, куди мене завезла
    дорога залізна!
    «Чорний гУцул» мене злєкав — 
    я в гори полізла.
     
    Приспів:
    Ой, ріді-ріді дан, ріді-ріді дана!
    Ой, ріді-ріді дан, ріді-ріді дана! 
     
    Як залізла на Говерлу
    та й стала навшпиньки — 
    за усіх на Україні 
    я найвища ниньки!
     
    Приспів.
     
    Вища навіть за Прем‘єра
    і за Президента!
    Аж сім років я чекала 
    такого моменту!
     
    Як сі стала із Говерли
    на попі з’їжджати,
    «Чорний гУцул» так ся злєкав — 
    втік аж за Карпати!
     
    Приспів.
    *Примітка: Олекса Антонюк — разовий псевдонім Олександра Антоненка.
     
     
    Микола Голованов
     
    Ярмарок
    На ярмарку продавали ЩИРІСТЬ.
    Зовсім недорого,
    Без обмежень в одні руки,
    Бери, скільки забажаєш.
    Разом з нею на прилавку –
    СОВІСТЬ та ПРАВДИВІСТЬ. 
    Цих останніх додавали, 
    Як бонуси, по купівлі.
    Та не росла черга,
    Охочих за цим крамом,
    Хоч деякі і мали гроші,
    Грошики чималі.
    Кocтрубаті ті товари,
    Якісь непричесані,
    З гострими кутами
    Та надмірною вагою.
    І носити їх немодно,
    Та й ходити заважають.
    Чіпляються, мов реп’яхи,
    До перехожих та подій.
    Заставляють себе вести
    Так незручно при розмові.
    І в подіях всюди лізуть,
    Озираючись на вчинки.
    Недалеко від продажу
    Є на ярмарку ще місце,
    Де звірина продається
    Та й птахи всілякі свищуть.
    Тут, як завжди, велелюдно.
    Позбиралися охочі
    Подивитись, щось купити.
    Так цікаво виглядають 
    Пропоновані товари
    Різних барв та їх відтінків,
    Всі прилизані та вмиті,
    Дорогим шампунем прані,
    Повичесувані, ситі.
    Це не те, що оті сірі,
    Настовбурчені, голодні –
    ЩИРІСТЬ, СОВІСТЬ та ще ПРАВДА,–
    Їх купують одиниці.
    А тут — гамірно та людно:
    Кожен кицю вибирає
    Собі до вподоби.
    Чи песика якого -
    Маленького, кудлатого
    Чи грайливого, гладенького.
    А якщо ти забажаєш
    Мати собі собачисько,
    Тут завжди є кого взяти:
    Височенні, галасливі –
    Страх наводять на людину
    І повагу до господаря нового.
    Розбирають псів завзято.
    З родоводом довжелезним.
    Тут і ЖАДІБНІСТЬ з БРЕХНЕЮ
    Скиглять вголос про породу.
    ЗЛІСТЬ та НЕНАВИСТЬ таяться
    У очах бійцівських псів.
    Довгий ГРІХ нестиме такса
    На подвір’я до господи.
    Платять гроші величезні
    Та торгуються в ціні
    Нові газди та панянки.
    Поряд з ними вибирають
    Іншу живність нові люди.
    Тут пухнастими котами
    ЗАПОПАДЛИВІСТЬ, БАЙДУЖІСТЬ
    Із корзинок виглядають.
    Мружить очі БЕЗДУХОВНІСТЬ,
    БЕЗСОРОМНІСТЬ-кішка треться,
    ЛИЗОБЛЮДСТВО муркотить.
    Вади нові притуляють,
    Пестять та цілують,
    Віддаючи за ці дива товстелезні гаманці.
    Хто не хоче собі звірів,
    Той серед птахів товчеться.
    Роздивляється пташину,
    Вибирає собі в дім.
    В клітках кованих — папуги, 
    різнобарвні, кольорові.
    ПІДЛАБУЗНИЦТВО та ПИХА — 
    Продаються за «доляри».
    Будуть дім ваш прикрашати,
    Зустрічаючи гостей.
    На прилавку — різні птиці:
    Є тут СВАРКА чорно-біла,
    Навіть, зовсім чорний ГНІВ.
    Жовтим сяйвом
    ГАЛАС кличе.
    Він, тріпочучи крильми,
    Намагається базар весь 
    Сам один перекричати.
    І його купують люди,
    З  радістю несуть додому.      
    …Як буваєте у місті.
    То знайдіть базар цей людний.
    Та не стійте в черзі довгій
    За птахами та звірми.
    Походіть, знайдете місце, 
    Де ніколи нема черги.
    На прилавку — чиста ЩИРІСТЬ,
    За копійки продається.
    Беріть більше собі, люди,
    Чисту СОВІСТЬ на додачу, 
    Та ще ПРАВДУ гостролезу-
    Їх не завжди легко нести,
    Та це краще за оману
    Золотавою прикриту,
    Пропоновану чортами, 
    Та приховану під блиск.
     
     
    Дідусева хитрість
     
    Малий Михась після того, як додивився перед сном передачу для малят «Вечірня казка», колупаючись пальцем у носі, вийшов надвір до вітру. Зайшовши за дровітню, він побачив свого дідуся, який ходив по городу з обприскувачем і енергійно поливав якоюсь рідиною смугастих жуків на картоплі.
     
    — Агов, діду! А ви що то там робите? — погукав малий.
    — Жуків колорадських трую, онучку, щоб картопельку не їли,— тихо відповів дід.
    — Дідусю! Та вже ж сутеніє, скоро ніч, хіба не можна це зробити завтра вдень? — не вгамовувався Михась.
    — Ага, вдень! Кожен день ідуть дощі. На город не можна вийти, стільки багнюки, що ледве ноги несеш. А ще вдень, онучку, жуки ці кляті дуже добре бачать, хто йде до них і з яким крамом. А зараз темно, я їх поливаю отрутою, а вони, кляті, хай думають, що це йде густий ласкавий дощик. Може, ще й ховатись не будуть. Зрозумів, Михасику?
    — Авжеж. Ну й хитрющі ви, діду, але краще жукам цього не знати, – мовив Михась, підсмикнув штанці, та й побіг до затишної дідусевої хатини спати.
     
     
    Світлана Шевченко
    Мала Виска
    Внутрішній голос (Гумореска)
     
    Їхали дві жіночки 
    В автобусі поряд. 
    Одна з них така весела, 
    Щось весь час говорить:
    То згадає, як корову 
    Перший раз доїла, 
    То як краба заморського 
    В ресторані їла.
    За вікном автобуса -
    Поля й лісосмуги.
    А вона усе щебече
    Й зиркає на другу.
    А супутниця киває
    Головою й слуха,
    То в вікно вона погляне,
    То на щебетуху.
    Вже й немає, що згадати, 
    А та все тороче,
    Як удома всю роботу 
    Поробити хоче. 
    «От товчуся я на кухні,
    А мій мені каже 
    (Так, неначе купа грошей
    Руки всі розв’яже):
    «Час тобі вже від плити 
    Відпочити й стати 
    На самісінькі Мальдіви  
    Валізи збирати!
    Твоє місце — не на кухні,
    А в чудовім краї,
    Вже заморські дивовижі
    Тебе виглядають!»
    Інша їхала й дивилась 
    У вікно на колос. 
    «Хто це — твій?» — вона спитала.
    «Мій внутрішній голос!»
     
    Олена Надутенко 
    Горобчик  
     
    Коли я народилася на світ,
    Горобчиком мене матуся звала,
    Як підросла, то ластівкою стала,
    Голубонькою потім, в 20 літ.
    Лебідонькою звав мій чоловік,
    А потім, як з’явилися синочки,
    Насмілився мене назвати — квочка!
    Я глянула орлицею — він втік!
     
    Тепер я вільна в небі! Кожну мить
    Я крилами сімейство обіймаю,
    Куди й коли захочу я літаю!
    Та десь в мені горобчик ще пищить…
     
    Тюбетейка
    Пишна, гарна дівка Ліда
    Вийшла заміж за Саіда.
    Каже жінці чоловік:
    — Як вдягну на правий бік 
    Тюбетейку, мусиш знати,
    Буду тебе милувати.
    Як на лівий — стережись,
    Мого гніву бережись.
     
    Ліда лагідна була,
    Так йому відповіла:
    - Чоловіче, як під груди
    Руки складу — добра буду,
     
    А якщо на боки, друже,
    То тоді мені байдуже
    І однаково мені
    В тюбетейці ти чи ні.
     
    Болгарський сміх — особливий
     
    З місяць тому взяла я в обласній науковій бібліотеці сім збірників габровського гумору: смішинки, анекдоти, «уловки» та прозові твори, в т.ч. і уривки з класики, «Болгарський гумор і сатира» (К. «Дніпро», 1974, 312 с.) у перекладах аж шістнадцятьох перекладачів, серед яких найвідоміші: П.Тичина, Д.Білоус, наша землячка, родом з болгарської Вільшанки, Лідія Горячко. До веселої збірки увійшли твори відомих класиків Болгарії: Любена Каравелова, Христо Ботєва, Івана Вазова, Еліна Пеліна, Крума Кулявкова, Христо Смирненського, Георгія Караславова, Павла Вежинова — всього двадцять класиків і сучасників. Книгу упорядкував відомий українець і болгаролюб Дмитро Білоус. Зокрема у передмові він вказав на дві головні ознаки болгарського сміху: влучність і нещадність цієї зброї у боротьбі з двохсотлітнім ігом візантійським та трьохсотлітнім — османським. А їхній сміх — влучна зброя ніколи не зачохлюючись, нищила ворогів. Друга ознака — болгарського сміху — прометеївська сила.
    Але у веселих піснях, прислів’ях і казках та віршах болгари оприлюднювали і третю ознаку свого сміху — уміння його прицільно використовувати й щодо власних вад.
    Особливо ж габровська практичність і винахідливість навколо скнарості — то кульмінація всіх дотепів. Наприклад, герой болгарського гумору хитрий Петро від бідності став таким кмітливим, що перехитрував самого Ходжу Насреддіна! 
     
    А які ж веселі традиції в літературі. Дуже давні. Ще перший послідовник авторів слов’янської азбуки Кирила та Мефодія — чорноризець Храбр (ІХ—Хст.) ущипливо висміював противників слов’янства у трактаті «Про літери». До цих сатириків, чиї імена прикрашали ІХ — ХVIII ст. у ХІХ ст. — з’явились відомі в світі імена: П.Славейков, Л.Каравелов, Х.Ботєв. Два останні навчались в Одесі, тож добре знали творчість прогресивних українських і російських письменників, з якими перегукувались їхні дошкульні політичні фейлетони, адже болгарський гумор не був розважальним. «Ти меч моїх ідей», — сказав про своє слово сатирика — Стоян Михайловський (я переклала його байку «Пугач і світлячок» українською). А в кінці ХІХ ст. зависочила серед гумористів і сатириків вершина — Алеко Констатинов і хоч творив він років п’ять свої політичні фейлетони-пародії, одразу став популярним. Особливо після того, як він видав книжку «Вай Ганю», де висміяв багатіїв, які згодом і вбили його. Критики вважають, що «Алеко» — так його звали в народі — поєднав у творчості гоголівський сміх зі щедрінським гнівом.
     
    Між ХІХ і ХХ ст. з’являються нові імена болгарського веселого цеху — Г. Стоматов, Г. Кирков і Д.Полянов. Ще пізніше їхні традиції поглиблює пролетарський письменник Христо Смирненський. Його змінили С. Минков–сатирик і Димитр Чорбаджійський — псевдо Чудомир — майстер короткого гумористичного оповідання.
     
    У столицю болгарського сміху Габрово щороку 1 квітня з’їжджаються сміхачі з усього світу — на фестиваль у Будинок сміху — єдиний у світі. В дар йому надсилають свої веселі твори літератори й художники світу. Можете й ви тепер посилати свої опуси, дорогі мої «шарварківці»!
    Відповідальні (чи ‘‘без-,,?) за випуск –  Антоніна Корінь та Олександр Антоненко, а також всі, кого "припечатали" до цієї сторінки.