Волейбол — народна гра

 

Так називають волейбол на багатьох континентах нашої пленети. І по праву! Немає такого куточка на просторах Землі, де волейбол був би невідомий людям. І не знайти, мабуть, на планеті людини, яка б ніколи не пробувала пограти м’ячем біля сітки. Волейбол підкорив людей будь–якого віку та професії. На будівництвах та в житлових районах, у навчальних закладах, туристичних походах і в таборах відпочинку натягують волейбольну сітку, і до пізнього вечора лунають удари по м’ячу та запальні вигуки. 

 

Люди грають у волейбол всюди, навіть на популярних зимівках, на наукових станціях Антарктиди, на палубах морських та океанських лайнерів.

На мою думку, любов людей до волейболу дуже влучно висловив поет Євген Ульїн.

 

Не грунт площадки земляной                                                        

И не спортзала пол –

Тут снег сияет белизной,

Тут утверждается лесной

И зимний волейбол.

Нашлись, представьте, сетка, мяч,

Задор и сил запас.

И легший пропустился вскачь

От оглушительных подач,

От крика — «Дай–ка пас!»

Трясется дряхлый леший: «Ух!»

Теряет лес красу!

А лес уже не нем, не глух,

И радостный спортивный дух

Царит в седом лесу.

 

Гра проста за змістом, загальнодоступна, але досить емоційна і дозволяє цікаво, з великою користю для здоров’я провести дозвілля.

Тисячі організованих волейболістів та волейболісток є у кожному регіоні України. Це ті, хто віддає данину улюбленій грі в спортивних секціях, командах, клубах. І з кожним роком офіційне число ентузіастів волейболу збільшується. А скільки ще уболівальників цієї гри біля сітки в парках культури та відпочинку, на дворових майданчиках, лісових галявинах та в інших місцях відпочинку. У них немає постійних команд, єдиної спортивної форми, вони самі судять свої матчі, але від цього гра не стає гіршою, менш корисною для здоров’я людей.

Раджу вам взяти в руки волейбольний м’яч! І ви не пожалкуєте. Станьте в коло з сім’єю, і ви дізнаєтесь, що волейбол — далеко не тиха спокійна гра, позбавлена азарту та спортивних пристрастей. 

Поки що переслідуйте одну мету — пограти у волейбол в колі сім’ї, в колі гарної компанії — і пізнаєте радість життя.

Але вона прийде до вас тільки тоді, коли чітко засвоїте переваги волейболу:

гра доступна людям різного віку;

розвиває всі фізичні якості;

виховує волю і почуття перемоги над собою;

сприяє появі і зміцнення душевної енергії;

розвиває інтелект гравця;

вчить швидко мислити і реагувати;

розвиває зір, орієнтування у просторі, вестибулярний апарат;

розвиває м’язову рухливість;

зміцнює центральну нервову систему;

сприяє оздоровленню та підсиленню всіх функцій організму.

 

Звідкіля заморський гість?

У небагатьох джерелах, які приділили увагу історії народження волейболу, ідентично затверджуються тільки деякі обставини: рік народження — 1895, країна — США, місто Геліон (штат Массачусетс); батьки гри — Вільям Дж. Морган, викладач фізичної культури коледжу.

 Деякі історики і фахівці вважають, що виникнення гри у волейбол — явище випадкове. Інші, керуючись знаннями про характер рухової культури молоді кінця позаминулого століття, вважають, що виникнення гри у волейбол — це результат закономірного розвитку суспільства і, подібно до інших соціальних явищ, він виник як засіб активного відпочинку  і розваги, з часом перетворившись на ефективний, високоінтелектуальний засіб всебічного розвитку і виховання молоді.

Найбільш давня з них стверджує, що в 1895 році в Америці із поєднання тенісу з баскетболом виникла гра «мінтонет». Її винахідник В. Морган придумав цю гру для бізнесменів середнього віку, котрим на той час популярний баскетбол був не під силу. Гра незабаром отримала назву «волейбол», що означає «вільний м’яч» .  

 У другій за давністю широко розповсюдженій версії йдеться про те, що восени 1895 року багато країн одержали листи із запрошенням на Олімпійські ігри. Лист сповіщав про відродження спортивних ігор давнини.

І саме в цей час, у невеликому американському містечку Геліокі (штат Массачусетс) з’явилась нова гра. Нею захопились майже всі діти і дорослі мешканці містечка. Далі розповідається, що винахідником гри був скромний викладач фізичної культури місцевого коледжу Вільям Дж. Морган. Якось, втомившись від нескінченних вигадок для своїх учнів нових гімнастичних вправ, він кинув у коло хлопчиків надуту баскетбольну камеру й сказав: «Спробуйте перебивати через он ту рибальську сітку», і пішов. Через деякий час він побачив, що діти з захопленням грають. Під їх запальні вигуки м’яч літав над сіткою, а діти намагалися не давати йому впасти на землю. Морган приєднався до однієї з команд і сам захопився грою. Після заняття сів відпочивати і  зрозумів, що він придумав нову гру. Так воно було чи інакше — сказати важко.

Третя версія констатує, що ніхто інший, як браві брандмейстери (до речі, в минулому великі винахідники різних розваг)  одного з міст на півдні Сполучених Штатів Америки від нічого робити натягнули між двома стовпами мотузку і стали перебивати через неї надуту гумову камеру.

Пожежники — не єдині, хто намагався відібрати пріоритет на винахідництво гри.

Деякі схильні вважати родоначальником волейболу американця доктора Альфреда Т. Холстеда зі Спрингфільда, який у 1896 році почав пропагандувати гру в «літаючий м’яч», яку потім назва волейболом.

Правда, японські історики стверджують, що у них на батьківщині ця гра була відома ще 300 років тому. Ми не будемо спростовувати або брати під сумнів ці факти.

Четверта версія, яка стверджує, що в один із спекотних вересневих днів 1895 року Вільям Морган проводив тренування з тенісистами на корті Геліокського коледжу з бізнесменами для додаткового заробітку.

Але Морган почав помічати,  що його підопічні — люди середнього віку — почали втомлюватися. Швидкі і багаторазові пробіжки по корту з ракеткою за стримким м’ячиком — справа обтяжлива.

Поряд з кортом Морган побачив, як хлопчики руками відбивали надутий бичачий пузир. Літав він повільно і запалююче, бо діти підкидали й били його з веселими вигуками і задоволенням спостерігали за його плавним польотом.

 У Моргана з’явилась думка проробити те ж в межах корту через тенісну сітку, і він запропонував своїм підопічним зробити невеликий відпочинок. Сам підняв на стовпах тенісну сітку на висоту біля 2 м від майданчика, всі відклали ракетки і для розваги почали руками перебивати надуту баскетбольну камеру. 

Спочатку дехто недовірливо поставився до сітки — «завіси» та надутой камери, але потім так захопився грою із таких азартом грали, що Морган зрозумів — народилась нова гра.

На нашу думку, найбільш логічною і достовірною є п’ята версія, яка стверджує,  що  Вільям Дж. Морган, керівник фізичного виховання в Асоціації молодих християн (УМКА), для своїх підопічних шукав якийсь універсальний засіб для розваг, відпочинку ігри, і дуже сподівався в цьому на баскетбол, але, як з’ясувалось, нова гра, яка з’явилась на світ на чотири роки раніше, виявилась не під силу кожному.

Тому він вирішив об’єднати елементи баскетболу, бейсболу,  тенісу і гандболу для того, щоб створити для своїх друзів — бізнесменів. Він ніяк не міг  передбачити, яким спортивним монстром стане його дітище. До речі, ще одна з небагатьох «штучно» створених ігор.

Як стверджують деякі літературні джерела, сам Морган розповів про свої пошуки так: «Спочатку я думав  про теніс, але він вимагав ракеток, сітки, іншого інвентарю. Тому ідею про теніс треба біло відкинути. Але думки про сітку я зберіг. Ми підняли її приблизно на 6 футів і 6 дюймів, як раз над головою людини середнього зросту. Тепер потрібним став м’яч. Між  всього, що ми випробували, знайшлась камера від баскетбольного м’яча. Але вона летіла занадто повільно і була дуже легкою. Тоді ми спробували грати баскетбольним м’ячем. Але він виявився важким і великим!

Я зрозумів, що нам потрібен шкіряний м’яч з камерою з каучуку вагою не більше трьохсот грамів!»

Морган назвав гру «мінтонет». Гра стала такою захоплюючою, простою і доступною, що скоро припала до душі людям різного віку, тим більше, її можна було проводити без особливих приготувань і витрат на обладнання. Цим заняттям «захворіли» всі мешканці містечка Геліок.

Нащадки багатьох поколінь протягом більше як століття вдячні винахіднику гри Вільяму Моргану. Вдячні за спілкування з волейболом, за почуття м’язової та духовної радості, бадьорості і натхнення.  Гра залишає слід, враження у будь–якої людини, якщо вона хоч би раз познайомилася з нею. 

Вперше «мінтонет» пройшов оглядини перед публікою у липні 1896 року у місті Стрингфілод перед учасниками конференції Спілки християнської молоді. 

Перші правила гри, майданчик і сітка були такими, як  у  кортовому тенісі. Поступово, але швидко гра все більше відходила від свого попередника.

Достовірним фактом історичної хронічки є те, що хрещеним батьком гри, людиною, яка надала їй сучасний вигляд є ще один американець доктор Альфред Т. Холстед із відомого Спрингфілдського коледжу (того самого, в стінах якого біло винайдено і баскетбол всесвітньо відомий Д. Нейсмітом).

У зв’язку з тим, що основна ідея гри полягала в тому, щоб «бити руками по м’ячу, примушуючи перелітати через сітку», гра за пропозицією А. Холстеда  у 1896 році була перейменована у «волейбол». Слово «волейбол» у перекладі з англійської означає «літаючий м’яч», а у дослівному переводі — «повітряний м’яч» або «м’яч у повітрі». Цю назву гра носить і до сьогодні от уже 120 років.

Та пройшло зовсім небагато часу, й волейбол почав виявляти перші ознаки самостійної гри. Але будь–яка гра набуває офіційності лише тоді, коли вона має свій статут — правила гри.

В США в 189 році були оприлюднені перші правила доктора А. Холстеда. Правила складались всього з десяти параграфів.

 Ці правила неодноразово уточнювались та доповнювались. Честь і хвала доктору А. Холстеду, який перший склав правила волейболу, тим самим здійснив спробу перетворити гру з розваги на яскравий та захоплюючий вид спорту.

Залишається додати — в кінці ХІХ ст. світова спільнота проявила велику зацікавленість до тих видів спорту, які вже існували, і особливо до тих, котрі знаходились в  стані зародження або становлення. Авангарду роль в цьому належала прогресивно налаштованій молоді, інтелігенції та бізнесменам.

В той час з’явилось багато комерційних компаній у багатьох розвинутих країнах, що спеціалізувались на виробництві спортивного обладнання. Так, в 1900 році американська фірма «Спалдінг» виготовила перший волейбольний м’яч.

Роки становлення гри

Якщо волейбол як гра відбулася в США, то як новачку йому не судилося прижитися на своїй батьківщині.

Волейбол у США спочатку перебував там на правах другорядної гри, а потім про нього просто забули. Зате інші народи познайомилися з новою грою і стали її палкими прихильниками.

Волейбол  «перелетів» через моря і океани і міцно влаштувався в інших країнах.

У 1900 році волейбол став відомий у місті Центральної і Південної Америки і Канаді.

У 1906 році у волейбол почали грати на Кубі, у   — у Пуерто—Ріко, у 1910 році — у Перу, у 1917 році у Бразилії, Уругваї, Мексиці.

 В Азії з волейболом познайомились у 1900 році, у 1913 році на Паназіатських іграх відбувся турнір, в якому взяли участь команди Японії, Китаю, Філіппін.

 Перед Першою світовою війною волейбол з’явився  в Європі, експортований туди американським експедиційним військовим підрозділом.

Перші офіційні ігри відбулися в Чехії у 1917 році. Його першими пропагандистами були не любителі спортивних ігор, як у більшості країн світу, а легкоатлети. На курсах викладачів фізкультури з волейболом познайомив своїх слухачів американський громадянин Йозеф Піпал. Гра сподобалась легкоатлетам, які почали застосовувати і її для розминки перед тренуванням.

Але справжнім піонером масового волейболу в Європі була Франція. За короткий час волейбол став широко популярним в університетах та серед військовослужбовців.

З 1918 року велику популярність здобув волейбол серед людей різного віку в Польщі, Болгарії, Румунії, а також у прибалтійських країнах — Естонії, Латвії, Літві.

У Росію волейбол перекочував у 1914–1918 роках, під час Першої світової війни. Прийшов він у Росію із Заходу, а через деякий час і зі Сходу.

Таким чином, на початку ХІХ століття гра міцно вросла корінням у різні континенти, особливо у європейський, і знайшла благодатний грунт для свого розвитку. У волейбол почали ґрати школярі, чоловіки і жінки різного віку, для проведення дозвілля на пляжі, курортах і в інших місцях відпочинку.

Хоча волейбол ще не був «видом спорту», але як рухлива гра приваблював все більше і більше прихильників.

Незважаючи на те, що волейбол існував як гра—розвага, як засіб активного відпочинку з м’ячем, він поступово набував свого обличчя як вид спорту.

Костянтин Мартишевський,

Заслужений працівник освіти України, 

професор Кіровоградського державного педагогічного університету імені Винниченка

Продовження у наступному номері.