23 квітня – Всесвітній день книги
Роздмухуйте сміхом натхнення
Що зближувало нас із Валерієм Гончаренком, з яким були знайомі більше двадцяти років? Звісно, в першу чергу любов до поезії, гумору та творчість, що й привело мене в його літстудію «Сівач», коли саме, точно не пригадаю: кінець 70-х чи початок 80-х років? У ті часи поети і художники-чоловіки часто тусувалися у колишньому винному погребку, який на японський манер ми звали «Кава-Сакі», зуродувавши вивіску «Кава. Соки».
Зрідка після гонорару (золотий вік!) й мене туди звали Володимир Могилюк чи Петро Селецький. Серед «світил» бував і Валерій, найчастіше саме він і читав там вірші. Запримітивши, що Володимир Базилевський «вирощує» з мене критика (бо виконувала його завдання для літсторінки «Степові кларнети», пишучи відгуки на нові книги земляків), Валерій і мені зрідка давав такі замовлення – для «Молодого комунара», де працював.
Пам’ятаю, це були мої перші спроби-статті про книги Валерія Юр’єва, Володимира Бровченка, Леоніда Тендюка, Віталія Юречка, Віктора Близнеця. А ще ми з ним, борючись із великим потоком літпошти, завели рубрику «Заочна студія “Сівача”», де я, перечитуючи гори листів, виловлювала в словесній руді золотинки, що йшли до друку, а решта – в мої огляди пошти. А часто там траплялась пожива для гумористичних сторінок «Вітряк» і «П’яте колесо». Так що он як давно, виявляється, зріло в мені бажання веселитись, яке посіяв Валерій. Тепер вже третій рік реалізовую його у «Міжнародно¬Кропивницькому шарварку», спасибі за співпрацю «Первой городской газете» та її редакторці Людмилі Макей.
З «П’ятого колеса» у 2002-му народилась наша однойменна антологія сміху, упорядкована Володимиром Могилюком. Він придумав тоді для всіх нас, 23¬х співавторів, анкету «Цитата початку тисячоліття». Двадцять прозових посмертних уже сторінок зайняв на той час демократично¬бородатий Гончаренко. Ось його відповіді на запитання:
1. Що для вас сміх? – Подарунок тещі на іменинах.
2. Чи буває його (сміху) забагато? – Буває, особливо тоді, коли сміється дурно-сміх!
3. Ваш варіант символічної збірної найвеселіших авторів? – І.Котляревський, С.Руданський, Остап Вишня, Є.Дудар, П.Беранже і В.Жириновський.
Над анкетою був дуже вдалий дружній шарж Володимира Кир’янова і підпис Володимира Могилюка (Ви бачили нашу виставку літературних шаржів торік у музеї 1 квітня, коли ми презентували «Шарварок»? Жаль, цього року карантин став шлагбаумом до веселощів…):
У нього начебто у тирі
під обстрілом «парад химер» – ій,
Поет від Бога ще й сатирик,
Бо – Гончаренко він, Валерій!
У цю антологію ввійшла п’єса Валерія – пародія-буффонада «Летаргічний сон божевільного, або Мандрівка Кандида Україною». Епіграф узяв Гончаренко з твору Вольтера «Кандид, або Оптимізм» такий: «Ось підмітьте, носи створені для окулярів, тому ми і носимо окуляри».
Перебуваючи у тимчасово-безвихідній пастці коронавірусного карантину, я за двадцять років розлуки з письменником геть забула, про що цей «сон». Попалась, як риба на гачок, на слово «оптимізм», якого тепер катма, і – перечитала всі п’ять з’яв. Що ж цікавого побачив мандрівник Кандид у Кіровограді та в Києві, де він разом з провінційним філософом Панглосом відвідав напередодні виборів засідання Верховної Ради? Побували вони і на з’їзді лівої партії СРАК (Спілка Радянських Активних Комуністів); на мітингу ДУР (Діячів Українського Розвалу), а також на зустрічі з кандидатом у ВР від партії СРАМ (Союз Революційних Авангардистів¬Марксистів)». Усі ці знайомства зарубіжного гостя, в т.ч. й з правлячими партіями «Осел» (Об’єднані Сили Елітарних «Лівих») та БАРАН (Братерство Авангардних Реалістів Авантюрних Неоутопістів), звісно, не додали оптимізму ні герою – Кандиду, ні мені – читачці. Адже й через два десятиліття у Верховній Раді і в партійних елітах можна зустріти і сатиру, і гумор, які тут застосував Валерій, і не раз виступав у цих жанрах.
Про це й книжку «Парад химер в Кіровограді» видав.
Любив, коли на «Сівачі» ми читали і писали експромтом епіграми та пародії один на одного. Найчастіше цим «грішили» я й Олександр Косенко. Досі в мене ті веселі записки зберігаються. Саме з Гончаренкової ініціативи ми почали писати веселі протоколи своїх зібрань, куди тут же вносили і щойно спечені жарти. Я поважала на шість років старшого за мене відомого і досвідченого поета і журналіста, але частенько його рядки провокували мене на пародіювання. Не раз я оприлюднювала такі жарти, до чого він ставився весело й адекватно. А одну мою пародію на нього навіть дав у добірку, яку підготував з наших опусів у черкаську газету. Ми дружили тоді з черкащанами, обмінювалися візитами і публікаціями, що і повторили тепер з Василем Бондарем.
Усі знають, який недолік, притаманний не йому одному, мав Валерій. Тому якось через той недолік склалась комічна ситуація під час зустрічі читачів і авторів з поетом Платоном Вороньком в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О.Бойченка. Це було 3 липня 1985 року (див. «Епіграму»).
Веселим і заводним був він у компаніях, поїздках. Наприклад, коли ми з його дружиною, Володимиром Панченком, Борисом Чамлаєм та Петром Селецьким поїхали в Олександрівку на ювілей до Анатолія Кримського. Валерій з ним дружив і часто бував у гостях. Гуморили тоді всі гуртом. У всіх газетах, де працював Гончаренко («Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Народне слово» і «Вечірня газета»), він якщо не ініціював, то брав активну участь у створенні веселих літсторінок. Мабуть, і мене інфікував, за що я вдячна й згадую його не тільки з жалем і журбою, а й з усміхом.
…За два роки до переходу в небуття Валерій давав інтерв’ю Василеві Бондарю. На запитання: «Не жалієте, що талант свій змушені розтринькувати на дрібниці? Маю на увазі ті дитячі вірші, гумористичні, агітаційні?», відповів: «Гумор у мене вторинний. Але я боюсь згаснути – тому пробую себе в іншому жанрі». Але придивляючись до карикатур Володимира Кир’янова, Бориса Ревчуна, Георгія Топникова, Олега Гуцола, які ілюстрували його твори в антології «П’яте колесо», думаю: не такий уже й вторинний!
Виходить «шарварківці», серед яких є члени «Сівача» (якому вже 52 роки!), виконують заповіт Валерія Гончаренка: щоб не згаснути, кидаються в розмаїття жанрів. Хай час визначить, у чому ми були первинні, в чому вторинні.
Мине карантин, і сподіваємось, що друзі, учні й соратники Валерія Гончаренка зберуться в музеї на 20¬ті роковини пам’яті поета і зустріч на честь пропущеного золотого ювілею «Сівача». І хтось згадає, а хто й продемонструє на практиці теорію творчого «незгасання», рятуючись у різножанровості. Саме такою й була творчість Валерія, в чому ще раз переконаєтесь, побачивши і послухавши його серйозний і веселий спадок. Згадуємо його щороку і в день смерті 9 червня, і в день народження – 23 квітня, бо примудрився він народитись разом із Шекспіром, а цей день тепер – Всесвітній день книги.
Пропоную читачам свій цикл пародій з книги «Ополонці в ополонці».
Антоніна Корінь,
співробітниця літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого
