Оксана Слатніцька: Я дуже люблю життя, закохана в кожну його мить
Оксана Слатніцька очолює громадську організацію «Кропивницька асоціація спеціалістів з нерухомості» та власну агенцію. Каже, любов до архітектури відчуває змалечку. Скільки себе пам’ятає, любила розглядати будинки, особливості їхнього планування, уявляти внутрішнє облаштування житла. У 2003 році вона запросила кількох знайомих і створила підприємство «Респект», якому цьогоріч виповнюється 16 років.
Дивлячись на цю усміхнену, стильну, впевнену жінку, важко повірити, що перед вами — мама чотирьох дітей. Старшій доньці виповнюється 21 рік, синові — 20, і вони також встигли стати успішними й самодостатніми особистостями. Наймолодшим, двійняткам Саші й Тетянці, по п’ять років.
Познайомились ми з Оксаною під час тренінгу у бізнес-школі WAKE UP. Тоді й захотілося придивитись до неї пильніше. Згодом така нагода трапилась, і моя співрозмовниця відверто розповіла про себе та свій шлях до успіху.
В Україну Оксана переїхала трирічною дівчинкою з Кишинева. Зростала в Бобринецькому районі, допомагала бабусі по господарству. Тоді привчилась працювати і фізично, й розумово. Але сонячні ранки й духмяний виноград столиці Молдови лишились у її серці казковим спомином.
Оксана була товариською та дуже старанною ученицею, однак довго не могла обрати майбутню професію. Душа розривалась між улюбленим шкільним предметом — хімією та юриспруденцією. Зробити остаточний вибір допоміг… кінематограф.
— Мені дуже подобався популярний телесеріал «Спрут», де головним героєм був комісар Каттані — начальник кримінальної поліції, — згадує моя співрозмовниця. — Плакати з портретами актора Мікеле Плачидо висіли в моїй кімнаті. Під враженням від фільму я вирішила стати слідчим, щоб так само, як мій кумир, боротися зі злочинцями.
Після закінчення школи зеленоока дівчина приїхала навчатись до Кіровограда, успішно склавши іспити до юридичного факультету сільськогосподарського технікуму.
Скільки екзаменів довелося скласти за життя — не злічити! У школі, в технікумі, потім в інституті. Та на іспити йшла завжди впевнено, бо вчилась добре і з задоволенням. Звісно ж, хвилювання було.
— Це був добрий, сповнений романтичними мріями, амбіційними планами, час. Щось справдилося. Щось — ні. Адже це життя. Екзамени в нього свої. І вимоги значно жорсткіші, ніж у викладача. Та й тему білета наперед не знаєш, — розмірковує пані Оксана.
Після закінчення технікуму вона працювала юристом, заочно навчалась у Київському інституті внутрішніх справ. Вже маючи диплом престижного вишу, спробувала себе і у виконавчій служби, і на посаді юриста у приватній фірмі. При цьому завжди залишалась відданою своїй родині, де на той час підростали донька й син. Встигала все: і бути успішною в професійній діяльності, і гарною господинею, і чуйною дружиною та матусею.
Розповідаючи про молодших дітей — непосидючих дівчинку і хлопчика, Оксана мимоволі посміхається. Це два сонячних промінчики, які наповнюють її життя найвищим сенсом, дарують наснагу й енергію.
— Тетянка та Сашко — ранні пташки, — розповідає вона. — Ми прокидаємось о сьомій ранку, на восьму йдемо до садочка. Тож у цей часовий проміжок і триває виховний процес. По правді кажучи, молодші діти дуже відрізняються від старших. Мають упертий характер, вміють наполягти на своєму. Змусити одягнути річ, яку дитина не хоче, не вдається. І тоді ми починаємо виховувати один одного. Дорогою до садочка встигаємо спостерігати за природою, помічати красиве навколо себе. Якось узимку, коли навколо лежали снігові намети, я почала обурюватися, що їх ніхто не прибирає.
Аж раптом мій син каже:
— Мамо, таке це ж не сніг, а солодка вата! Дивися, як солодко навколо!
Загалом вечори, вихідні — це золотий час для спілкування мами з дітьми. Суботу й неділю вона присвячує їм, якщо, звісно, не від’їжджає на тренінг чи у відрядження до іншого міста.
Професійне навчання — це невід’ємна частина життя Оксани Слатніцької. Часто на своїй сторінці у Фейсбук вона викладає світлини з усіляких тренінгів, семінарів, відряджень.
— Не стану приховувати: був певний момент, коли я вирішила, що знаю все, — зізнається вона. — Зараз, на щастя, доросла до розуміння, що навчання не припиняється ніколи. Таких же завзятих, як і сама, людей, беру до себе в команду.
— У мене часто запитують, у чому полягає секрет моєї працездатності, — ділиться далі Оксана. — Але все виходить саме собою, без особливого плану чи навмисних зусиль. Просто я дуже люблю життя, закохана в кожну його мить, у кожну хвилину. І воно мені відповідає взаємністю. А діти — найцінніше, що в мене є. Це — найбільший мій мотиватор. І хоча ми рідко буваємо всі разом, щодня спілкуємось по Вайберу, обговорюємо новини, ділимося враженнями. І такі моменти для мене — найбільша радість! Мрію про те, аби всі мої діти стали гарними людьми. Неважливо, яку професію вони оберуть, яких висот досягнуть. Щоб мені за них було несоромно.
Людмила Макей
