У світ вийшов Шарварок № 27
«Муза» – це картини, пісні, вірші та благодійництво!
У лютому я вперше разом зі своїми друзями, вокальним дуетом «Лебедина вірність» у складі заслуженого діяча мистецтв України Бориса Притули та його дружини Валентини (обоє вони і я – члени творчого об’єднання «Парус», де збираються поети) побувала у Кrop:Hub у будинку побуту на площі Богдана Хмельницького. Був з нами видавець та меценат, член міжнародного клубу Rotari Віктор Лисенко. Нас запросила редакторка газети «Первая городская» Людмила Макей на відкриття виставки громадського об’єднання художників «Муза». Перед тим ми в газеті прочитали про Інну Вішневську, переселенку з Донецька, художницю і волонтерку.
Нам сподобалась атмосфера того вечора, яку пані Інна створювала в ролі ведучої заходу. Сподобалось і те, що було багато нових творчих людей і творчих ідей. А з відеофільму про діяльність «Музи» запам’ятався цікавий епізод, про який я потім написала вірш. Ще ми раділи, як наша Люда Макей під шум дощу виконувала свою літмузкомпозицію «Дощ». Ми б із задоволенням послухали її авторський концерт...
Щоденник художниці
Творчому об’єднанню художників
«Муза» присвячую.
На майстер-класах «Музи» –
Юрба дітей та молоді.
Між них сидить бабуся,
Їй – за вісімдесят.
На кожному уроці
бере папір й фломастери
і слухає, як можна
і треба малювать.
Серйозно і уважно
бабуся, знай, малює,
Питаючи щоразу:
– Ну, як у мене вийшло?
А на листку в бабусі
завжди одне й те саме:
Квадрат, трикутник, коло.
Це ж не квадрат Малевича!
Беруся розгадати:
Квадрат – це все її життя, –
у стінах чотирьох;
В трикутнику – всі болі,
драми й горе;
У колі ж – усі радощі зібрались...
Чим не щоденник про її життя?
Я підготувала для того вечора з півтора десятка віршів – посвят художникам-землякам, але якось посоромилась пропонувати їх незнайомим людям. Може, наступного разу? Інна із вдячністю подарувала свої переклади українською віршів для дітей нашого поета М. Бутенка, який давно живе в Санкт¬Петербурзі та пише російською. А вірш про «Музу» дарую читачам улюбленої газети.
Антоніна Корінь,
поетеса, член НСПУ, лауреат обласної премії імені Євгена Маланюка,
співробітниця літературно-меморіального музею І. Карпенка-Карого
ПАРАД ПАРОДІЙ (РУБРИКА)
АНТОНІНА КОРІНЬ
Чому я не сокіл?
(Пародія)
Білою хвилею квилить замріяна хмара,
лиш кам’яна стіна перетворюється на
справжню живу істоту...
та стіна хоче бути білим туманом у полі...
Хоче бути птахою, що шукає своє ім’я
у лісовій галявині,
я не знаю, що їй сказати на ці марення...
я не знаю пташиної мови,
яку чую досить давно...
так, можливо, пташка говорить
людським голосом!?
можливо, пташка розуміє,
що я їй скажу?..
Не розумію:
хто хоче бути птахою?
хто хоче бути туманом
хто хоче бути кам’яною стіною
можливо, тільки я...
(Станіслав Новицький,
журнал «Вежа» 2019 р.).
Можливо, стіна зрозуміє, про що я пишу?
Бо вміє перетворитися на живу істоту...
А хотіла би бути туманом,
чи птахою у лісовій галявині.
Можливо, птаха розгадає мої квиління?
Можливо, пташка зрозуміє,
про що я їй скажу.
Можливо, Віктор Терен зробить вигляд,
що розуміє мою пташину мову?
Можливо, колеги по перу зі « Степу»,
а можливо, тільки я.
Віршеня від Антонінки
до картинки-карантинки
(від Макей – творчої жінки)
Дуже здібна є дитина:
щоб здолати Карантина
(що по вулицях никає
й нас гуляти не пускає),
і для тата, і для мами
зліва й справа грає гами
це маленьке Пінгвінятко.
Рада мама, радий татко!
Інші – дистанційно вчаться.
А у нас наука – щастя.
Як він грає! Без підказки
(правда, жаль, що і без маски).
Пальми слухають і паска.
Пилосмок – і той на день
призамовк і не гуде,
і пиляку вже не смокче,
бо смоктати паску хоче!
Ось¬ось¬ось уже й Великдень,
будем пасочку ділити.
Тож спасибі Піаніну
і маленькому Пінгвіну.
Пишемо, малюєм, граєм,
Карантина налякаєм.
Спасибі Л.Макей.
Як ми справили?
О’кей?
ОЛЕКСІЙ НЕКРАСА
(1939 – 2017)
Олександрійський літературно¬
мистецький клуб «Джерело»
Не встигаю
Один на всесвіт розкошую.
Співаю. Дихаю. Мовчу.
Рибалю. Бігаю. Віршую.
І надивляюсь досхочу.
Олег Орач,
збірка «Поезії», видавництво «Дніпро»
Яка там розкіш? Я працюю.
Дивлюся. Дихаю. Мовчу.
Стовбичу. Ворушусь. Існую.
Моргаю. Нюхаю. Шепчу.
Книжок я навіть не читаю.
Не їм, не сплю – куди там спать, –
Що напишу – вже не встигаю
Собі самому прочитать.
Та ні відпустки ж, ні… хвороби,
Ні відпочити, ні заснуть…
Що ж ти зі мною, Музо, робиш?
Хоч трохи дай передихнуть.
***
Тебе я п’ю, як воду з глека…
П.Засенко, збірка «Косовиця»,
вид. «Дніпро», 1986р.
Задравши шию, мов лелека,
Тебе я п’ю, як воду з глека,
Тебе я п ’ю, як з глека воду
В жарку і дощову погоду.
Тебе й холодну п’ю, Марусю,
І не боюсь, що застуджуся.
Люблю тебе, як з магазину
І «Миргородську», і «Регіну».
Повір – до гроба не забуду.
Лив, пив тебе, ллю й пити буду.
СПЛЕСКИ БУРЛЕСКУ (РУБРИКА)
ВЛАДИМИР СТАФИДОВ
(Днепр)
Нам никак без карантина
Без любви никак не склеить
Нашу славную отчизну?
Будем дальше бармалеить,
Аж пока не справим тризну.
И чего, скажите, ради
Нам консенсус не даётся?
Кто¬то в души наши гадит
И доселе не уймётся.
Ну а мы¬то, аксакалы,
С бородами и усами,
Зря ли жили¬поживали,
Опекались небесами?
Крепко ангелы старались,
Объясняли и молились –
Мы любви не научались,
Крепко спали, не будились.
На кого теперь мы ропщем
И к кому теперь взываем?
Ходим стадом, землю топчем,
Ни фига не понимаем.
В общем, грустная картина,
Далека от оптимизма.
Без любви и карантина
Не улучшить наши жизни.
Я надеюсь, что поможет,
Верю в шокотерапию.
Помоги нам, святый Боже,
Нашу Родину помилуй!
Акафист ангелу¬хранителю
По мне, дак очень интересно, –
Каким окажется финал.
То ли элитам стало тесно,
То ли безумствует астрал.
Пожары, вирус, калиюги,
Давно известный ход времён,
Когда безумствуют ворюги
И я играю шесть бубён…
В ходу крапленая колода –
И мне её не избежать.
Но я могу, не зная брода,
Победы славные стяжать.
Со мною ангел, мой хранитель,
Он беспрерывно начеку,
Ходатай мой и отрезвитель,
Спешит по первому звонку.
Его приход с годами чаще,
Не урезонишь вития,
То я болящий, то дрожащий
От жития и бытия.
Поди наставь меня такого –
Ленив и часто на авось,
Иной раз выберу дорогу –
И солнце б ею обожглось.
Вот и сегодня день особый –
Гуляет по миру чума,
И мир¬паршивец дышит злобой,
И людям горе от ума.
И у меня ничтожный прикуп,
Как говорится – не везёт.
Придёт красиво и без крика
И даже «горку» мне снесёт.
Поклон тебе, мой покровитель!
Мой дух мятежный укрепи.
Не спит коварный искуситель,
И ты, пожалуйста, не спи.
АПЛОДИСМЕНТІВ НЕ ТРЕБА
БОРИС ПРИТУЛА
Ще не вмерла Україна,
Бідує роками.
Що ж ви, хлопці-олігархи,
Наробили з нами?!
Все, що створено роками
Дідами, батьками,
Заграбастали, украли
Хижими руками.
Тіло й душу ви продали
За великі гроші,
Обідрали Україну
Ви, пани хороші.
І тепер в своїх маєтках
Справляєте втіху,
Бодай би ви показились
Людям на потіху.
Провалились разом з вами
Всі ваші маєтки,
Хай підуть разом за ними
І «мажори¬дітки».
Станем дружно ми сьогодні
За нашу свободу,
Не здолати вже нікому
Славетного Роду.
Згинуть наші вороженьки,
Як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття,
У нашій сторонці.
Схаменіться ж, людоїди,
Ще не все пропало,
Тож роздайте ви народу
Хліб, ковбаси, сало,
Ті палаци, що вгатили
Ви великі гроші,
Ставки, ліси, чорноземи,
І будьте хороші.
СВІТЛАНА НАДУТЕНКО
Ты – ангел!
Ты – ангел, ты – нимфа,
ты – фея, подружка!
Твоми устами шептать бы на ушко,
Твоими перстами ласкать бы мужчину!
Тебя не любить я не вижу причину!
Увы! Есть каверна в тебе не одна:
Ты слишком красива, успешна, умна,
Что сильному полу изрядно претит.
Не всякий из них до тебя долетит!
Достоинства женщин ценя, я б сказала:
– Коль падать прийдётся,
то уж с Буцефала!
