Русальні (зеленосвятські) обряди

13 июня 2019 14:30 0 454 Быт, кулинария
Русальні (зеленосвятські) обряди
 
Друга половина травня і перша половина червня в давній Україні були вщерть заповнені дуже барвистими і романтичними обрядами. Вони відомі під однією назвою: русальні або ж зеленосвятські. З приходом християнства їх стали звати ще й троїцькими, хоч найдавніша їх суть від того мало змінилася.
 
Вважалося, що саме в цей час, час буяння і цвітіння природи, на землю із Нав’я (потойбіччя) приходять дивні створіння — нявки (мавки). Це душі дітей і дівчат, котрі загинули наглою смертю. У християн — це ще й нехрещені душі. Вони страждають від того і чекають від людей, що живуть, якихось дарів для себе, наприклад, у вигляді сорочок чи наміток, яких вони не носили чи не наносилися, а ще, за християнськими уявленнями, — хрестиків. Заздрячи людям, вони, часом, і шкоду роблять: залоскочують парубків чи дівчат і заманюють їх у воду, відбирають у корів молоко, нівечать і виложують жита. Тож від них захищалися і молитвами, і травами та зіллям, що мали сильний запах (полин, м’ята, любисток, часник), і закрутки в житах робили, аби русалки подумали, що їх посестри тут уже побували. Найнебезпечнішою вважалася так звана дівка-семилітка — це русалка, яка упродовж семи років не змогла щось отримати від людей. Вона була незвичайно розумною і дуже підступною.
 
Та люди найменше переймалися русалками і їхніми вибриками. Зате, за традицією, вони проводили без ліку ритуальних дій, які мали захистити від русалок.
 
Такими діями були:
  • 1) звивання вінків на живому дереві;
  • 2) водіння де Тополі, де — Куста;
  • 3) клечання;
  • 4) гоніння Шуліки (Рябця);
  • 5) проводи русалок.
 
Дехто з етнографів окремо виділяє обходи полів і водойм, однак, як правило, вони суміщалися з водінням Тополі чи Куста. Так само етнографи кажуть про те, що водіння Тополі і водіння Куста — обряди не тотожні. І так. Але й не так.
 
Водіння Тополі справді притаманне центрально-східним регіонам України, а Куста — північно-західним. Там одягалася в хустки і стрічки дівчина, а там — у зелень або дівчина, або й хлопчик. Але магічно-сакральна суть їх була однаковою: задобрювання літніх божеств, щоб накликати врожай і водойми, уберегтися від русалок і швидше влаштувати особисте життя. Та й за формою — це були обходи господ односельчан, побажання добробуту, збір харчів і коштів за це, себто це був варіант таких собі літніх колядок. А й навіть той факт, що і Тополю, і Куста вдягали, закриваючи обличчя, що впізнати їх було поганою прикметою і що ходити по одній вулиці дві Тополі чи два Кусти не могли, а зустрівшись — «билися», кажуть нам про єдину сакральність цих обрядів.
 
Тепер коротко про обрядові дії цих свят. Вони були чисто жіночими.
 
На звивання вінків дівчата йшли до гаю, вибирали тонкі пруття на гнучких деревах і на них, живих, звивали вінки. Через тиждень приходили і дивилися на вінки. Здоровий вигляд вінка свідчив про вдалий рік для дівчини, яка його звивала. І навпаки.
Про водіння Тополі чи Куста ми вже сказали вище. Додамо тільки, що в цей час освячували й очищали і водойми, і річки, і струмки, і криниці. Обливалися і обливали непочатою водою.
 
До цього обряду тісно примикає обряд клечання, коли хати, тини, ворота, криниці, господарські будівлі заквітчувалися, замаювалися, «клечалися» зеленню «доброго» дерева: дуба, граба, липи, клена, ліщини. В окремих місцях використовувалося і особливе дерево — осика, гілки якої втикалися при воротях чи біля проблемних місць: цього дерева, за народними уявленнями, боялася нечисть.
 
Обряд гоніння Шуліки (Рябця) мав на увазі не тільки прогнати цих хижих птахів від молодняка птиці, а й зберегти чоловічу силу в подружній парі.
 
Проводи русалок подекуди були до Купайла, але бували і після того.
Жіноча громада збиралася в центрі села. Жінки і дівчата бралися попід руки, перегороджували її і «витісняли» русалок із села: їм пора вже було вертатися у Наву (потойбіччя). Їх проводили аж до цвинтаря, де вже долучалися й чоловіки, котрі розкладали біля воріт цвинтаря два вогнища, між якими русалки і «проштовхувалися» до свого місця. Люди тримали руки над вогнем, очищаючи їх, і влаштовували неголосну трапезу біля цвинтаря.
Читач запитає: «І де ж та барвистість і романтика, про яку казав автор?»
 
Вони в піснях і в реквізиті. Русальні пісні всуціль всі містили шлюбні мотиви, мали багато гумору, добрих і щирих побажань, легких кпинів, але й певних сакральних моментів. Словом, як більшість обрядових пісень в Україні. А ще вони були перевиті-пересипані вінками, зеленню, квітами, стрічками, рушниками, свічками, опудалами русалок, Шуліки (а насправді — чоловіка, по якому точно було видно, що це — самець), вогнями і вогнищами, обрядовими стравами…
Та про це — іншим разом.
 
Гарного літа вам, шановний читачу!
 
Володимир Яремчук
Комментарии
Ничего не найдено.

Оставить комментарий